Чи існує танцювальна культура у Костянтинівці? Яким стилям навчають дітей? Де дорослим можна вчитися танцювати? На ці та інші питання відповіли керівниці зразкової студії сучасного танцю ПLанета-L Центру дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ) Барбарік Ірина Ігорівна та Аніщенко Анастасія Миколаївна.
— Вітаю, дівчата. Розкажіть про себе та про народження вашої студії танцю.
— Я планувала стати вчителем фізкультури, - відповідає Ірина Барбарік. - Але один майстер-клас змінив моє життя. Одногрупниця, з якою ми навчалися у Слов'янську, запросила мене в Донецьк на майстер-клас з хореографії. В той момент я зрозуміла, що хочу танцювати.
Два роки поспіль щовихідні я їздила у Донецьк на уроки хореографії. Займалася у колективі з хіп-хопу. У них були заняття щодня, а у мене – раз на тиждень. Що змогла, те і взяла.
У ЦДЮТ викладала акробатику у танцювальному колективі "Колор". Спортивний напрям поступово замінила танцювальним. Так і народилася ПLанета-L.
— А я працювала у ЦДЮТ, потім вступила до університету, щоб отримати другу вищу освіту та стати кваліфікованим хореографом, - розповідає Анастасія Аніщенко. - Після навчання мені довелося працювати продавчинею, бо вакансії у Центрі творчості не було. Цей досвід я ніколи не забуду. Пам'ятаю, як через 10 днів зателефонувала директорка ЦДЮТ Марія Іванівна і запропонувала працювати в одному колективі з Іриною Барбарік.
— Працюємо разом вже більше 10 років та все робимо вдвох. Навіть окремо вже не зможемо, - з посмішкою каже Ірина. - Намагаємося робити постановки, наближені до одного зі стилів, яким навчаємо дітей. В нас діти вивчають елементи класики, акробатики, елементи modern jazz, hip-hop. Поглиблено один окремий стиль не вчимо.
— Що таке, на вашу думку, танцювальна культура? Чи існує вона в Костянтинівці?
— Це складне питання. В нашому місті з танцювальною культурою все погано. Розвитку ніякого немає, - каже Ірина.
— Танцювальна культура - це коли люди люблять і хочуть танцювати. Не соромляться це робити ніде. Біжать завжди на заняття. У нас в Костянтинівці це слабо розвинено. На рівні того, що батьки просто привели дитину, щоб у неї спина була рівненька, щоб дитина була чимось зайнята, - додає Анастасія.
— Якби вам запропонували перформанс: взяти групу дітей, вийти на вулицю і просто танцювати на різних локаціях, ви б погодилися?
— Ми би погодилися, ідея класна. Але діти у нас сором'язливі та зажаті. Можливо, вони не захочуть, – каже Анастасія.
— Де дорослому можна навчитися танцювати?
— У нас! – вигукує Ірина. - Ми мріємо відкрити власну студію танців для дорослих. Минулого року зробили перший крок - відкрили групу. До нас ходило 6 молодих мам. Заняття були три рази на тиждень. Встигли вивчити танець, придумати костюми. Збиралися виступити на концерті, але карантин вніс свої корективи. У вересні готові набрати 2 групи по 15 людей. Заняття будуть проходити у вечірній час. Залишаються питання: чи хочуть дорослі танцювати? Чи готові вони не пропускати заняття?
— Хто допомагає вашому колективу? Чи є спонсори?
— Колективу допомагають батьки: щороку здають на костюми, оплачують усі поїздки, участь у змаганнях, - відповідає Анастасія. – На жаль, не усі батьки мають можливість оплатити поїздку своєї дитини на конкурс. Часто буває, що з 20 їде лише 10. А діти стараються і хочуть,…
Ми мріємо, щоб усі наші діти їздили на майстер-класи, щоб вчилися новому! Щоб у батьків або у міста була можливість та гроші на навчання.
Нам цього дуже не вистачає. Наші діти багато чого не бачать і не знають.
— Наприклад, у танцювальний табір змогла поїхати за нами лише одна дитина, -розповідає Ірина. - Цілий тиждень по 3-4 майстер-класи на день. Отримали багато знань за цей час. Поїздка коштувала 4-5 тисяч гривень. Ціна залежала від умов проживання. Багато дітей хотіли поїхати, але не змогли.
— За 10 років існування ПLанети-L наші вихованці брали участь у різних змаганнях у Донецькій області. Тільки одного разу вдалося поїхати у Київ на Всеукраїнський конкурс. Це був 2018 рік. Ми отримали море вражень. Діти познайомилися з іншими колективами. Побачили їхній рівень підготовки, до чого треба прагнути, зрозуміли, чому не посіли призове місце. Конкуренція була висока. Але я вважаю, що діти мають бачити, які є колективи і рівні підготовки. Щоб було до чого прагнути! – Анастасія.
— Чи є у вашому колективі хлопці?
— У нас хлопчиків мало. Не подобаються їм наші заняття і танці, - відповідає Анастасія. - Щось інше їм потрібно. На вибір хлопців сильно впливають батьки, особливо татусі: "Які танці? Давай на бокс, на футбол".
— Хтось із вихованців продовжує танцювати після випуску?
— Так. Наприклад, Яна Шевченко. – каже Ірина. - Вона навіть інститут кинула заради хореографії. Влаштувалася на роботу в Києві у танцювальну студію "My way". Там вона і навчалася, і практикувалася. Зараз працює тренером та влаштовує майстер-класи.
Ірина Барбарік та Анастасія Аніщенко обожнюють танцювати. Навчають дітей, мріють відкрити школу танців для дорослих. Хочуть, щоб у Костянтинівці розвивалася танцювальна культура, і роблять свій вклад у цю добру справу. Залишається лише, щоб такі ініціативи отримували гідну підтримку.
Кристина Оніпченко, студентка DRUZI Media Studies
