Ця команда (феєрія майстрів фолк-етно року “Різдвяні мандри”) після двох тижнів “куралесіння” по Донбасу, висмоктані, потерті, ледве живі доїхали до останнього пункту — Костянтинівки. А тут ми — журналюги, вцепилися в горло і вириваємо якісь несподіванки. Ну а як інакше, якщо це сам лідер, вокаліст гурту «Мандри» – Сергій Фоменко (Фома)!
— Ви на Донеччині часто бували?
— До війни дуже рідко. Вважаю, що треба було частіше. Але тоді в мене, особисте, не було такого відчуття, що аж така існує безпека і що треба тут постійно бувати. Але було невдоволення від того, що нас сюди не запрошують.
— А які враження від сьогоднішнього Донбасу?
— Зараз ми бачимо, що це абсолютно українська територія, багато людей багато чого розуміють. Але також очевидно, що ця частина України дуже потребує постійної комунікації, уваги і спеціальної стратегії культурної та інформаційної. Це стосується великих і маленьких населених пунктів. Щоб це підтримувалося державою.
— Скажіть, а брехню Ви тут не відчули? Коли Вас чиновники водять, розповідають, які вони українці, Ви їм вірите? Ви митець, може інтуїтивно в очах їх щось бачите? Бо ми знаємо, що вони зранку по Шевченко проводили заходи, а після обіду йшли на антиукраїнські мітинги, референдуми.
— Насправді все дуже просто. Весь пострадянський простір інфікований такою шизофренією. Очевидне, що зараз основний нахил треба, в першу чергу, робити на роботу з молоддю. Тому що тільки вони мають шанс реально поміняти внутрішній стан Донбасу. Це стосується не лише ваших теренів, але й Запорізької області, Кіровоградської. Але проблема Донбасу, що тут вкрай багато людей живе. І кількість цих дивних настроїв така, тому що тут стільки людей. Але ми знаємо історичні передумови, чому так сталося. Це ще за часів Кучми започаткувалося.
Думаю, що ми тільки зараз почали будувати справжню Україну. Тому попереду ще багато десятиліть років роботи. Ось чому ми приїхали на зустріч з дітьми. Тому що вони не мають цієї дурацької шизофренії, хіба що через рефлексію дорослих. Але вони все рівне мають своє бачення. Вони знають, що мають шанс все змінити. Ще важливе, що у нас з’явився безвіз. Молодь дивиться, порівнює, як живуть інші і яка різниця. Ми більше 70 років жили, по суті, у тюрмі. Тепер ми стали вільні. Так, маємо, як і скрізь посттоталітарні проблеми, але вже за 5 років я бачу великі зміни. В тому числі й тут. Ми приїжджали до Маріуполя в 2014, коли поряд були ворожі танки, було на площі 500 людей. Цього року вже прийшло 5 тисяч! Причому, влада ніякого відношення не має. І так в кожному місті! Це вже зміна ментальності. Уявіть собі, якщо цей напрямок буде тривати 10-15 років! Підросте покоління, яке точно не буде знати весь цій жах, поганий досвід, бекграунд.
— Ось Ви й самі підвели під питання — а що тут буде через 10-15 років?
— Якщо буде такий рух як і зараз, то все буде добре!
— Окремо хочу подякувати Вам за пісню “Не спи моя рідна земля”, яка на початку двохтисячних стала для нас, хто займався тут українізацією гімном! Ми з неї починали свої заходи. Це була найкраща підвідка, щоб зробити настрій.
— Дякую. З цієї пісні в 2003-му році в моєму житті у самого почалася якась громадянська історія. Бо до цього часу я просто співав україномовні пісні, без ідеї, без розуміння, що відбувається. Мені просто, на тлі помаранчової революції стала сподобитися українська мова.
Бо до 23 років я говорив і писав пісні російською. Я з Києва, який був суцільне російськомовне місто. Я почав говорити українською. Спочатку кволо. Друзі сміялися — Сергей, ты ж на таком суржике говоришь, нафига тебе это нужно? Але я відповідав, що вчуся і мені так класно. Всі ж мови, якщо починати вчити, завжди будуть з помилками. Але якщо це робити кожен день — ти можеш стати, навіть, ліпшим носієм мови, ніж ті, що знають її з колиски. Це точно! До появи Путіна в кріслі Президента Росії, я був повний неофіт, не знав нашу історію. А з ним в мене з’явився якийсь “градус ненависти”. А коли з’явився Янукович, в мене щось увімкнулося. Мене не хвилювало, що він звідси, а те, що кримінальник і хам стане на чолі України. Почекайте — як можна таке робити з країною такої історії? Але пісню цю я написав взагалі задовго до цих подій. Просто коли повертався з Польщі, почався бруд, “галимий совок”, мене це вразило. Та ж сама земля, що була дві хвилини позаду!
Ми тільки зараз всі разом почали шлях до себе. Він складний. Але я бачу, як крок за кроком скрізь все змінюється. Але головне зараз непрос-ти 2019 рік. Бо теперішній курс, хоч я взагалі дуже обережний у ставленні до керівництва держави, найліпший з усіх часів Незалежності. Я два року тому мав іншу точку зору. Але почав розбиратися і зрозумів — якщо ми утримаємо цей курс у 2019 році і будемо ще 10-15 його тримати, на своєї старості ми побачимо зовсім іншу Україну!
Спілкувався В.Березін.
