Весь світ бачив, як російскій актор пореченков (вибачте, але прізвище цієї потвори в мене немає бажання писати з великої літери) стріляв по нашім військовим, що боронять донецький аеропорт. Цій випадок засудили усі.
Пореченков почав відмазуватися тому, що зрозумів, що більше за межі своєї агресивної держави може не виїхати. Але не в одному пореченкову справа. Є ще — Охлобистін, який, як він висловився: хоче прокинутися і побачити, як російські війська підходять до Одеси. Також в нього є для всіх нас побажання: «я хочу, чтобы у вас взорвали все энергоблоки, чтобы вы все умерли». Список можна продовжити «шановними», радянськими людьми — Кобзоном, наприклад. Він пише гімн Донбасу, приймає активну участь в житті террорестичної банди під назвою «ДНР». Цікаво, коли наші війська будуть звільняти Донецьк, деякі любителі радянського минулого також будуть кричати, що пам`ятник Кобзону не варто зносити. Сподіваюсь, питати їх тоді ніхто не буде. І так, занадто багато у нас в країні чують Донбас.
Але, не дивлячись на витівки всіх цих персонажів, вони продовжують з`являтися на українських телеканалах. Цікаво, що відчуває наш поранений боєць, лежачий у шпиталі, та увімкнувши телевізор, побачивши там “Грозові ворота”, чи “Інтерни”? Мені “важко це уявити”. Невже в своїй більшості, патріотизм українських телеканалів обмежується жовто-блакитним прапорцемь в кутку екрану? Невже не вистачає духу відмовитись від програм та серіалів російського виробництва, чи на бабки шкода влетати?
Давайте ми відмовимось від нав`язування нам “руського міру” і не будемо дивитися програми, фільми, серіали сусіднього агресора. Не для пафосу, а для чистоти совісті та думок.
Любомир.
