В останній день зими ми, з керівництвом Товариства ім.О.Тихого, відвідали з презентацією щойно виданого Альманаху "Донбас нескорений" музей, бібліотеку та школу у Покровську та Мирнограді. Ці міста, як і весь наш край, відомі яскравими фігурами української історії та культури — запорізький козак Гришко, що заснував Гришине-Покровськ, композитори світового рівня С.Прокоф'єв та М.Леонтович, сотнік армії УНР Н.Губа, борці за незалежність України Д.Шумук та А.Лупиніс, письменники С.Божко та В.Гужва, сучасний український художник Р.Мінін, ветерани визвольних змагань І.Шутов та А.Тищенко, герої сучасної війни з Росією та багато інших.
Але, окрім зустрічей, у нас було завдання відвідати у Мирнограді одного з героїв Альманаху Миколу Гавриловича Ушкварка. Йому зараз під 90, мешкає у далеко не гарних умовах у своєму, як і він сам, похилому будинку. От так доживає свій вік ще одна непересічна людина, герой боротьби за Україну! Бо ще у страшному сталінському голодному і холодному 1948 році він, разом із двома студентами видав рукописний журналі «Голос народу» – чи не перший «самвидав» у СРСР. Отак ця сивочола, небагатослівна людина у далекому 1950-му році потрапила під розстрільну статтю, яку згодом було замінено на 25 років ГУЛАГУ. Лише у 1956 році, за амністією, Микола Ушкварок повернувся з Воркути на свою Батьківщину.
"Микола Гаврилович – людина зовсім не публічна. Певен, що навіть давні сусіди не знають про його минуле, яким би інші пишалися, а деякі, можливо, й використовували для свого сьогодення. Але колишній політв’язень Ушкварок – не з таких, — пише в Альманасі поет Ю.Доценко. — Тож ми і взяли на себе святий обов’язок бодай коротенько розповісти про унікальну і в той же час просту долю цього чоловіка, який, коли майже всі мовчали, відкрито написав: «Всім, як одному, українцям, хто хоче жити і бажає бачити життя, взяти в руки зброю і оголосити Україну самостійною державою»…
В.Березін
