І все ж таки багато чого змінилося у нашій роботі, якщо порівняти з довоєнними часами. Ось, наприклад, національно-патріотичні заходи, які ми проводимо, відвідують керівники департаментів обладміністрації. Вже позитив. Але, на жаль, більшості працівників культури, освіти, та й держслужбовцям це нецікаво. А правоохоронцям так й говорити нічого. Одначе тепер, після того ганебного київського «Лягай, бандеро!», сподіваюсь, це зрозуміли всі.
Ось вже поліція розмірковує – кого запросити до Костянтинівського відділення, щоб прочитали лекцію «УПА на Донбасі», ось, 18 лютого, в Іванопіллі Костянтинівський районний відділ освіти проводить вже чергові Рястівські читання, 22 лютого Костянтинівська центральна бібліотека приймає черговий десант найкрутіших та найвідоміших українських поетів та письменників: Діана Мельникова, Сашко Дерманський, Андрій Любко, Макс Кідрик, Сергій Жадан, 23 лютого у Слов’янську буде проведено черговий Фестиваль-конкурс «Любіть Україну», присвячений нашому земляку культовому поету 20-го сторіччя В.Сосюрі.
9 лютого в Краматорській бібліотеці зібралися краєзнавці області, громадські діячі, начальник департаменту культури А.Певна, працівник департаменту освіти О.Василенко, щоб послухати голову Товариства ім.О.Тихого Є.Шаповала, який своєю енергією, коштами, кмітливістю самотужки зробив неймовірне, те, що не змогли зробити ні ОДА, ні міські культпрацівники – видав Історико-краєзнавчий та літературно-мистецький альманах «НЕСКОРЕНИЙ ДОНБАС». Ось, як раз після ознайомлення з ним, жоден українець точно більше не скаже «Лягай, бандеро!». Євгеній Олексійович об’єднав для цього відомих авторів – В.Олефіренко, В.Урбана, І.Козловського, Р.Мазоху, В.Романько, С.Добровольского та інших. Всі корінні донеччане, учасникі місцевих Євромаданів. Головний принцип підбору матеріалів, як сказано у передмові – «вони повинні стріляти! Бити по нашим ворогам, ворогам України». На зустрічі виступали автори, літератори, активісти. Один з них А.Водолазський – герой одного з нарисів, який під час антиукраїнського шабашу в Дружківці 22.05.2014 року вийшов з прапором України на центральну площу та відстояв цілих 10 хвилин, доки покидьки його не побили та не кинули «на підвал». Він сказав, що в такому дружківському підвалі, де катували наших патріотів (у тому числі, наприклад, сина О.Меланченко – Артура) треба зробити музейну залу «Нескорений Донбас». Учасники зустрічі згадали, що Анатолію Даниловичу ні міська, ні обласна, ні державна влада досі, навіть, подяки не дали (хоча він відповів – що не прийме!). Але, як завжди, найбільш цікавим, просто вбивчим, був виступ відомого дослідника руху українських націоналістів на Донбасі Сашка Добровольського. Він сказав: «У зв’язку з тим, що зараз найбільш активні націоналісти, це мої друзі і я пишаюсь, що їх знаю, живуть у Костянтинівці та Дружківці, я вам розповім про українське відродження 1917-1943 років як раз у Костянтинівському районі. Все з матеріалів Служби безпеки».
Він сказав, що їздить по нашим військовим з лекцією «Ви повинні знати за що їх треба вбивати». Тобто, чому треба радікалізуватися і безпощадно знищувати ворогів. «А тут, в тилу, – відмітив Сашко, — наша позиція повинна бути безкомпромісна. Їх нікого не посадиш по кримінальному кодексу. Та й хто посадить? Їм ніколи, вони займаються «контрабасом» на Майорську. Є інші методи…».
І він «стріляє» своїми роботами про борців за Незалежність України нашого краю. Ось, нещодавно він отримав з окупованого Донецьку (бо й там є багато патріотів-дослідників!) карну справу на костянтинівську «Просвіту» 1949 року. З’ясовується, що наш край на 1917 рік був абсолютно українським. Тому «просвітняне» увійшли до керівництва міст та районів. У довідці НКВС 1950 року є згадка, що «В Константиновке большое число жителей ушло к Петлюре…». «Те, що зараз роблять покидьки в ДНР – ті ж самі етнічні чистки, що робили тут більшовики, — продовжував Сашко, — коли вибили місцеве населення, а заселили Костянтинівку робітничо-кримінальними династіями, зеками, урками, іншим збродом. Чому тут у 20-х роках народився Олекса Тихий? Тому що в Олексійово-Дружківці у 1924 році почала діяти одна з самих перших українських автокефальних церков у Донбасі, яка поновила свою роботу у 1942 році. Ще в 1933 році тут, серед 63 шкіл, 40 залишалися українськими! За словами керівника українського театру у Костянтинівці Решетнікова, після приходу німців у 1941 році цивільну владу тут взяли націоналісти. 2 грудня 1941 року, колишній петлюрівський сотник, неодноразово репресований, Митрофанів утворив тут українську сотню. Причому, форму їм зшили як у січових стрільців. Там об’єдналися всі національності – від росіян до етнічних місцевих німців.
Але ми знайшли парадокс, зразок етнічної солідарності. Відома в Костянтинівці людина, єврей, Григорій Шаргородський, 1913 р.н., член «Просвіти» в окупацію був замісником директора українського театру в Костянтинівці. Його записали поляком, хоча місцеві знали, хто він, але мовчали. Він, навіть, у місцевій газеті отримав подяку від німецького коменданта! Допоміг йому голова відділу освіти Кирпенко. З січня 1942 року було офіційно оголошено курс на українізацію Костянтинівського району. Влітку проголошено, що герб Костянтинівки – трезуб, а прапор – жовто-блакитний. Парадокс, але в Костянтинівському районі тоді було більше українських шкіл, ніж по всій Донеччині до 2014 року!».
Дослідник згадав і нашого Василя Гайворонського – він у 1942 році об’єднав тут просвітян, які випускали спочатку «Костянтинівські вісті» з двома трезубами на логотипі, а потім «Відбудову». «Просвіту» організували в кожній школі. Їм давали по 15-20% відсотків зборів від продажу газет, концертів та вистав. Костянтинівка впливала та українізувала сусідні райони – Добропільский, навіть Бахмут. Коли в 1943 році зайшла радянська влада, то знищували, перш за все, не поліцаїв та тих, хто їм допомагав, а повністю ліквідували просвітян. І охота ця велася до 1951 року, коли в далекому Здолбуніві Рівненської області знайшли Андрія Фроловича Кирпенко, якого засудили до розстрілу с заміною на 25 років тюрми. Він, до речі, дожив до Незалежності!
«Я до чого все це веду, — закінчував Добровольский. — Зараз у нас йде війна з Росією і нам говорять, що треба миритися. Так війна не закінчиться. Це все наївність. Я все це збираю для того, щоб наші добровольці знали – за що вбивати на передовій, гнати цих собак з нашої землі, чистити сепарню на місцях. Треба займатися ідеологією. І Олекса Тихий це довів!».
Сашко сказав нам, що залюбки прийме запрошення на зустрічі, особливо з правоохоронцями, держслужбовцями (наприклад, співробітниками податковій – чому б і ні!?). Якщо не хочете, щоб ваші співробітники не мололи отак, як поліція у Київі про бандеру – запрошуйте!
В.Березін
