Вже давно Костянтинівська гімназія стала меккою українства нашого міста. Її діти виграють обласну й становляться призерами Всеукраїнської “Джури”, найкраще здають ЗНО з мови та літератури та багато іншого. І вже більше 10 років тут проводиться натхненна патріотична робота по дослідженню та популяризації життя та творчості нашого земляка, письменника Розстріляного Відродження Василя Гайворонського.
Завдяки Гімназії він став відомим широкому загалу шанувальників української культури, а вчителя-патріоти гімназії добилися, щоб його твори офіційно включили до шкільної програми “Література рідного краю”. Але ми пам’ятаємо, як на них "наїжджала" за Гайворонського, який працював під час німецької окупації в Костянтинівській газеті "Відбудова", “ригівська сволота” до війни та покидькі під час захоплення нашого міста рашистами.
Але правда та сила духу завжди перемагають. Тому 13 листопада, в день, коли 45 років тому письменник відійшов у вічність, вчителі та діти в Гімназії зробили йому літературне вітання - співали, читали листи та вірші, які були присвячені Василю Андрійовичу. І, як завжди, поряд були друзі, без яких відкриття Гайворонського не сталося: начальник управління освіти О.Барабаш, священник-капелан УГКЦ о.Віталій, один з засновників “Просвіти” нашого краю І.Гаврюченко, представник ВО “Свобода” Я.Маланчук. На жаль, вже не було серед нас стовпа української Донеччині, фахового літературознавця, педагога Ф.Пустової, доньки письменника А. Туровській, які теж стали вічністю.
Кожного року Гімназія робить крок за кроком вперед до музейної кімнати Гайворонського. Є твори, учнівські роботи та малюнки. 13 листопада було відкрито в місті й в Україні стенд-баннер, присвячений Гаворонському. Це частка Літературної карти Донеччини. У січні вона поповниться баннером про Олексу Тихого.
“Постать Гайворонського трагічна, — сказала на зустрічі О.Барабаш. — Людина покинула все, що любила — Вітчизну, родину, дружину і поїхала за кордон і ніколи сюди не повернулася й трагічно загинула. Його тугу за Батьківщиною ми відчуваємо у творчості. Тому я закликаю вивчати, пишатися та поширювати його творчість”.
В.Березін
