Нашим донбасятам нагадаємо: ГІДНІСТЬ російською - ДОСТОИНСТВО. До речі, геніальний Ю.Андрухович нещодавно написав, що «Донбас - поняття, яке, виявляється, всюди. Навіть в нас…». То ж давайте вбивати в себе донбасят. І прикладом, як це робити, може бути минулий тиждень у Костянтинівці. Найбільш важливо те, що він був типовий — що то тепер є наше таке життя.
Поклонилися Героям Небесної сотні і спілкувалися з тим, хто був «по ту сторону барикад»
По-перше, по всім закладам освіти та культури пройшли дні пам’яті Небесної сотні. Нарешті, зараз це стало проводитися творчо, з великою пошаною. Мене, як учасника місцевих Майданів, запросили до краєзнавчого музею на зустріч з учнями 8-го класу 5-й школи. Здивувало те, що на питання: «Чому люди вийшли на Майдан?», молодь, у більшості (розкуто, гарною українською), відповіла, що люди піднялися проти поганої влади, проти того, що відмовилися йти у Європу, проти насилля та свавілля. На жаль підлітки не змогли згадати — чи є у Костянтинівці пам’ятний знак, куди можна покласти квіти Героям Небесної сотні. Викладачі може й самі не знають, що ветерани АТО встановили такий (“Героям, які поклали своє життя за Незалежність України”) у сквері афганців.
На мій погляд, найбільш креативно підійшли до цього Дня вчителі та учні 9-ї школи. Уявляєте – вони знайшли людину, яка була «по ту сторону барикад» в Києві, але все переосмислила і, навіть, пішла воювати з Росією. «До нас у школу завітав наш випускник Василенко Костянтин, - розповів нам Данило Баталін, учень 10 класу. - Він бачив усі ті події на власні очі. Взимку 2014-го йому було лише 18 і він у лавах військових доглядав порядок. Його історія вразили усіх! Про протистояння влади і людей, про обов’язок і вірність, про біль і смуток, про радість і перемогу, про віру і надію на краще. Ми слухали і пишалися тим, що у нас є така людина. Я бачу в ньому великого патріота нашої країни, який є прикладом для всіх нас. Він герой нашої школи та малої батьківщини! Я буду теж відстоювати честь і гідність нашої країни і пам’ятати усіх загиблих, які надали українцям силу духу і віру в незалежність нашої країни». Додамо, що зараз К.Василенко служить старшим солдатом кулеметного взводу Костянтинівського комісаріату.
То не Київ і не Львів – то до нас митців прорив!
Зрозуміло, що держава, як ніколи піклується нашим краєм. Тому бібліотеки Донеччини переповняються українською літературою. Культ нашої книги, нашої культури доповнюється постійними вояжами до нас наймодерновіших, найпопулярніших поетів та письменників сучасної України.
Цього разу, 22 лютого, у Центральній бібліотеці (на свято Рідної мови) цілих дві години читали свої твори, розповідали про життя та літературу, відповідали на питання Сергій Жадан, Андрій Любка, Макс Кідрук, Діана Мельникова, Сашко Дерманський. До речі, С.Жадан сказав, що за ці 5 років, що їздить до Костянтинівки (він ще прочитав зворушливий вірш про дівчину, яка торгувала квітами на Костянтинівському вокзалі!), він став просто близьким другом бібліотекарів її читачів, тому залюбки відгукується на запрошення і старається нас не оминати.
Ми задали Сергію питання про гібридну інформаційну війну: «Чи потрібен диференційний підхід, в залежності від віддаленості до фронту — хлопцям, що в окопах треба мотивація вбивати, нашим сепарам, щоб зрозуміли, що привели війну, Львову — що Донбас за Україну». «Згоден, - відповів письменник, - але все ж таки треба менше пропаганди, більше реальної інформації. Навіть якщо ця інформація не зовсім симпатична. Тому що людина, яка мислить, здатна аналізувати, вона для себе сама визначить — що найважливіше. А якщо людина нездатна мислити, її жодною пропагандою не переконаєш. 5 років тому, як раз, була одна з таких втрат і поразок — Україна почала в цьому копіювати Росію. І це було просто бездарно і причина того, що ми програємо інформаційну війну. Росіян важко копіювати в тому, в чому вони найкращі віртуози...». Але краще про це він сказав віршами: «Правда про світ така, що навіть вірші, які ти читаєш, для когось є пропагандою й грою. Пропаганда – це не відмовлятись від тих, кому віриш. Пропаганда – це взагалі називати тебе сестрою… Політика – це далі жити в своїй країні. Любити її такою, якою вона є насправді. Політика – це знаходити слова: важкі, єдині, і лагодити все життя небеса несправні…».
Але, по-перше, ця зустріч дала чергову можливість пірнути у світ художнього слова у виконанні крутих молодих майстрів. Але передати те, що відчули всі на цій зустрічі неможливо. Як неможливо передати дихання та емоції акторів в театрі. Але, особливо чоловікам, напередодні весни, щоб було чим вітати своїх жінок, краще ніж «жіночій Отче наш» Андрія Любки не знайти: «Жінко прекрасна, хліб мій насущний, дякую тобі сьогодні, що ти є, що ти напускаєш воду у ванну, Жінко прекрасна, що змиваєш лак на нігтях, вводиш мене у спокусу постійно… Жінко прекрасна, і святися, тобто світися вночі то ногою, то щокою, губою трися, хліб мій насущний, тричі і тричі скрикни, жінко прекрасна, що живеш у моєму серці, що спиш у моєму ліжку, що будиш мене зранку…».
Зала була заповнена дітьми з декількох костянтинівських шкіл (навіть з другої приїхали!). Дехто з них зізнався, що й сам щось пише. На що гості запросили всіх починаючих митців прийняти участь у конкурсі читацьких відгуків «Читай і пиши». Кожен може написати відгук на книжку сучасного українського автора, надіслати до журі, та, в разі перемоги, отримати купу книжок, а головне – стати учасником Міжнародного книжкового Арсеналу у Києві у травні цього року. Тобто читайте, переварюйте та пишіть – Україна та Донеччина чекають нових своїх авторів!
В.Березін
