День Гідності та Свободи ми, учасники костянтинівських, донецьких та київських Майданів, вирішили відзначити з молоддю, розповісти про те, як це було з перших вуст. Ще б пак, адже в багатьох навчальних закладах цей день проводять як День Куликовської битви. Тобто наберуть картинок, цитат з Інтернету і «втюхавають» молоді. Але грамотний підхід до історії повинен змушувати вчителя знаходити живих людей-свідків подій. Всі цивілізовані країни вже давно віддають перевагу усної історії живої людини, ніж написаної в книгах або на сайтах. Це і є європейський підхід.
І вирішили ми звернутися до керівництва Костянтинівського технікуму ЛНАУ, як тепер називається наш Сельхозтехникум. І, на подив, були радо прийняті його директором О.Воронцовою. У призначений час нас чекали запалені свічки і квіти під світлинами Небесної сотні в фойє, насичена предметами українського побуту Світлиця, оформлений в патріотичному дусі зал та завуч з виховної роботи І. Ільїна з чудовою українською мовою. На жаль, формат зустрічі (урок - 45 хвилин) не залишив часу для запитань та відповідей, тому ми демонстрували свої відео, фото, а головне - розповідали, що ж ми там бачили, що то було.
Я зробив наголос на тому, що це було повстання проти «ментовського свавілля», Ярослав Маланчук зупинився на загибелі свого побратима з ВО «Свобода» Д.Чернявського, перебування на майданах і в «гіркінскіх підвалах», учасник АТО Андрій Тараман також розповів і показав відео про те, що було на Майданах, а також про організацію в Олександро-Калиновому унікального музею українського побуту громади «Довкілля".
Треба відзначити, що починаючи захід, ми попросили студентів (їх з педагогами було близько 100 чоловік) охарактеризувати одним словом, що для них є Майдан і від більшості отримали негативні відповіді. Ми сподіваємося, що після заходу хоча б у когось з присутніх думка змінилася. І, тим більше, ще раз переконалися в необхідності таких зустрічей.
В.Березін
