Благаю всі небесні сили, щоб Україна стала могутньою, незалежною, багатою державою...
Ф.Д. Пустова
8 жовтня цього року виповнилося б 90 років з дня народження Фені Пустової — відомого борця за українське слово, літературознавця (багато академічних праць по творчості Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українки), педагога (викладала в університеті В.Стусу), займалася дослідженням і пропагандою життя та творчості О.Тихого, В. Гайворонського, Ф.Ковалевського. Феня Дмитрівна було другом нашої редакції, брала участь у заходах, що ми ініціювали, писали в газету та відгукувалась на наші матеріали. Вона померла 29 травня 2010 року та була похована на Фрунзенському цвинтарі. Але — чи знайдемо ми могилу одного з головних облич Костянтинівки української?
Пам’яті цієї, ще далеко неоціненої людини, друкуємо цей матеріал костянтинівського школяра.
Є люди, для яких слово «Україна» має надважливий зміст. Таких людей зараз багато. Незалежність нашої держави надихає на самопожертву та жертовність. За це слово зараз віддають життя воїни української армії, що захищають країну від російської агресії. Війна зараз дуже чітко виявляє ворога. Він окуповує території України та жахає світ порушеннями міжнародного права. Значно складніше було боротися з тим самим ворогом у радянські часи. Він мав маску «інтернаціоналізму», він облудно використовував політику зросійщення, він мав чітку мету – знищення української самоідентифікації та самосвідомості. Але поставали люди-борці, люди-герої, люди-титани, що віддавали життя за Україну. З цієї когорти патріотів ми визначаємо Феню Дмитрівну Пустову.
Народилася вона 8.10.1928 р. в селі Лукашівка на Харківщині. Дівчиною з родиною переїхала у Костянтинівку, де оселилося неподалік Центрального ринку. В роки Другої світової війни, у 1941 році, коли німці були вже поруч з містом, Феня стала свідком, як радянське місцеве керівництво руйнувало всі заводи та склади, що знаходилися на території Костянтинівки. Ті, що не встигли евакуювати з відступом. Батько був евакуйований, сім’я залишилась у місті. Складнощі життя в окупації змусили Пустових пішки повернутися до Лукашівки, де вони змогли уникнути голоду. У 1944 році Ф.Пустова повертається із сім’єю до Костянтинівки, де продовжила навчання у школі № 5. За спогадами Фені Дмитрівни, «…після звільнення від німців жодної української школи не відкривалося». Здобула середню освіту у школі № 10, де і отримала атестат зрілості. Вона згадує: «…До того ж у мене виявилося почуття національної гідності…». У 1948 році поступила до Харківського державного університету на філологічний факультет, де здобувала вищу освіту до 1953. Після закінчення університету отримала місце роботи за фахом у Костянтинівській школі, працювала учителем української мови та літератури. Одночасно не полишала науково-дослідницьку діяльність, вступивши до аспірантури Харківського університету. У 1958 році, після закінчення аспірантури, отримала призначення Міністерства освіти до Сталінського державного педагогічного інституту, де пропрацювала 45 років, здобувши наукові звання та авторитет.
Почала працювати асистентом кафедри української літератури. Пустова, разом з Василем Стусом (він тоді навчався в університеті на останньому 5 курсі), проводила дослідницьку наукову роботу на тему: «Збірка «Зів’яле листя» І.Франка». Взагалі, франкознавство стало одним з головних напрямків наукової роботи Ф.Пустової.
Після здобуття Україною незалежності коло тем, що стали предметом наукової праці Ф.Пустової, значно розширився. Видається декілька рецензій підручників, навчальних посібників. Феня Дмитрівна відзначає змістовний, з патріотичним емоційним зарядом посібник-хрестоматію В.Оліфіренка «Слобожанська хвиля» (2005), який рекомендує для шкіл сходу України, щоб підсилити інтерес учнів до минулого, до художньої літератури, щоб розширити систему засобів виховання національної свідомості школярів. У 2010 році вийшла друком стаття Ф.Пустової про «поетичний голос українців Далекого Сходу», українську літературу Зеленого Клину, що був заснований українцями-переселенцями. Стаття дбайливо оточує увагою паростки сучасної культури української діаспори на Далекому Сході, відзначаючи заслуги В.Оліфіренка у «підживленні» цього «вогника» українства на початку ХХІ ст.
Ф.Пустова працювала в Донецькому національному університеті до 2003 року. У Донецьку відчувала себе вже непотрібною, тому подарувала свою квартиру внучатій племінниці й переїхала в «рідну Костянтинівку».
В останні роки свого життя Ф.Д. Пустова продовжувала творчу діяльність, стала членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Публікувалася у місцевої пресі, «воювала з українофобами». Активно займалася популяризацією творчості Василя Гайворонського. Вона відкрила творчість маловідомого костянтинівського письменника та засновника Костянтинівської бібліотеки Фелікса Ковалевського.
Так сталося, що у Фені Дмитрівни не було своїх дітей, особисте життя не склалося. Весь особистий простір був зайнятий науковою та педагогічною діяльністю.
Безпосередніми були її контакти із видатними представниками дисидентського руху України В.Стусом, І.Світличним. Особливе місце у науковій діяльності Ф.Пустової на початку ХХІ ст. займає пропаганда педагогічної, творчої спадщини її великого земляка — Олекси Тихого. У його творах Феня Дмитрівна побачила глибоке занепокоєння становищем рідної української мови на Донеччині. Це відчуття було добре знайомим справжнім патріотам України. Ще споріднювало творчість цих людей одне ремесло – вчителювання, викладання, виховання щирих, розумних людей. У творчій спадщині Олекси Тихого Ф.Пустова визначила його головне завдання: виховання українців-патріотів, боротьба проти денаціоналізації народу. Один з головних постулатів педагога – навчання рідною мовою. Ф.Пустова відзначає сміливу пропозицію О.Тихого, щоб приїжджі, як і корінне населення, мали вчитися українською мовою в закладах усіх рівнів, а для національних меншин, крім росіян, має забезпечуватися і вивчення рідної мови. Від інтелігенції, особливо вчителів, Олекса вимагав: «ніде не соромитися говорити рідною мовою…»,
«щоб послідовно вкладали в душі дітей та їх батьків свідомість приналежності до української нації, розкривали культурні та мовні багатства народу, постійно доводили, що людина без патріотичних устремлінь, без свідомості праці на користь свого народу є віл, вартий лише того, щоб його запрягали в ярмо».
Феня Дмитрівна щиро підтримувала процес повернення імені патріота із забуття радянських часів, вітала створення Товариства ім. Олекси Тихого на чолі з Є.Шаповаловим, встановлення пам’ятного знаку Олексі біля школи, де він навчався і працював. Була одним з авторів літературних збірок, присвячених видатному земляку. Підтримувала пропозицію перейменувати вулицю Тухачевського в Олексієво-Дружківці на честь Олекси Тихого. На той час, 2009 рік, селищна рада відмовила на тій підставі, що Тихий не жив на цій вулиці. У статті Ф.Пустова розпачливо вигукує: «А Тухачевський жив?!».
Феня Дмитрівна брала участь як член журі у перших Олексиних читаннях в Олексієво-Дружківці. Вона вважала, що Тихого спадщина має стати здобутком освіти й науки незалежної Україні та втілюватися в життя.
Цією роботою ми продовжуємо вивчення та популяризацію творчої спадщини Фені Дмитрівни Пустової, яскравого представника української культури Донеччини. Ми повинні мати перед собою зразок українського патріота, що є борцем за українську історію, культуру, виховання. Такі патріоти були і є серед нас.
З роботи учнів Костянтинівської СЗШ І-ІІІ ст. № 6 С.Сімонова та В.Чеусової. Науковий керівник – О.Дума.
