Треба визнати свою прикру помилку, що всі ми (перш за все краєзнавці, просвітяни, працівники культури та освіти) прогавили таку постать української Костянтинівки. Уявляєте собі, що людина, рівня Олекси Тихого (ще й народилася з ним в один рік - 1927-й), що пройшла Колиму, стала членом крамольної тоді Гельсінської Спілки, засновником Української республіканської партії, активним учасником подій Української революції 1989 – 1991 років - двадцять років мешкала у нашому місті!
Це РЕНАТ ПЕТРОВИЧ ПОЛЬОВИЙ. До речі, його ім'я ніяк не пов'язане з татарами - це типовий приклад тих часів: розшифровується як РЕволюція, НАука, Труд.
А відкрив нам його відомий боєць культурного фронту Донеччини, володар найпатріотичнішої книгарні у нашому краї (у Бахмуті) Володимир Дериведмідь. Він показав величезну (більше тисячі сторінок) книгу-альбом “Тиха війна Рената Польового”, яку було видане відомим істориком-видавцем Романом Ковалем у 2011 році. В.Дериведмідь звернув увагу на те, що під деякими світлинами стоїть підпис "зроблено у Костянтинівці на Донеччині". Це була перша посмертна книга по Ренату Петровичу (помер у 2008-му). Сам він за життя видавав багато своїх (перш за все “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба-спомини”) та книжок інших авторів.
В книзі є короткий життєпис, складений самим В.Польовим у 2001 році, в якому говориться, що народився він 6 жовтня 1927 р. у Москві у родині нащадків запорізьких козаків, малим його було перевезене на Дніпропетровщину, Криворіжжя, у 1941-му евакуювався на Урал, Потім, послі повернення на Дніпропетровщину у 1945 році його на 8 років позбавляють волі за майновий злочин та відправляють на Калиму, де він опанував професію склодува. Після звільнення у 1951 році мешкав на Кубані, де одружився, а з серпня 1953-го переїхав до Костянтинівки.
Отут просимо бутилян бути уважними. На Пляшковому (скловиробів) заводі працював:
1. До 1958 року - плавильником та скловаром, потім конструктором у конструкторському бюро.
2. З 1962-го - механік комплексу цехів скловолокнистих матеріалів.
3. З 1964-го технолог цеху скловолокнистої теплоізоляції. До речі - завдяки його рацпропозиціям продуктивність цеху збільшилася у 6 разів.
4. У вересні 1972 р. звільнився по переходу на роботу до Київської науково-дослідницької лабораторії базальтових волокон.
Там, під Києвом у Ірпені й закінчив свою трудову діяльність (багато їздив працювати за кордон - у Ізраїль та Росію). Там він помер та похований.
Ще вкрай цікавий момент - у 1959 році Ренат Петрович з червоним дипломом закінчив наш технікум за фахом техніка-механіка та поступив в УЗПІ, де у 1965 році отримав спеціальність "Машини і апарати хімічних виробництв".
Тоді ж він мандрував та вивчав історію України, знайомився з діячами історії та культури. У нашому місті по вул. Бійська (на Червоному) він побудував свій дім, тут народилися два сина (померли) та донька Люба (вона мешкає у Ірпені).
Фахівці україністики з Донецького національного технічного університету зраділі, коли узнали, що така людина вчилася в їх підрозділі - Костянтинівському індустріальному технікуму та запропонували зробити там пам'ятну дошку. А ми зв'язалися з другом нашого героя, його бібліографом, відомим дослідником історії визвольних змагань Романом Ковалем і він залюбки погодився приїхати та зробити тут зустріч, присвячену Р.Польовому. Ми шукаємо бутилян, які знали Рената Петровича та запрошуємо до співпраці всіх, хто бажає знов та знов відкривати для себе таку яскраву та таку українську Костянтинівку!
В.Березін
