26 декабря под председательством судьи О.Белостоцкой суд вынес решение по иску В.Андрюшина к Донецкой областной организации Украинского общества охотников и рыболовов по признанию незаконными приказов о его увольнении с работы.
Суд отменил приказ Донецкой областной УООР об увольнении его с должности директора коллективного предприятия «Охотничье-рыболовное хозяйство» и приказ ОблУООРа об увольнении его с должности председателя Константиновской районной организации УООР.
Суд восстановил В.Андрюшина в этих должностях.
Теперь, если не будет подана апелляция, то Владимир Анатольевич будет иметь право вернуться к своей деятельности.
Дедушка Ленини зайцы
Видя такую сумятицу в охотничьих рядах, наш постоянный читатель и писатель Ярослав решил внести свою лепту в разрушение охотколлективов как таковых, высказавшись в своем блоге: «В донецькій області 90 тисяч мисливців. Не можу їх поважати. Ситі, пузаті. Зовсім не від голоду полюють вони на живе створіння і мабуть, насолоджуються видом конаючої дичини. Вони наслідують Леніна, який полюбляв полювання. Почитаємо Володимира Солоухіна: «Все мы знаем деда Мазая и то, как он спасал зайцев, застигнутых половодьем, как он собирал их в лодку, а потом выпускал на сухом месте. Но вот женщина в своих воспоминаниях рассказывает, как охотился ее муж. На маленьком островке спасались застигнутые шугой, ледяным крошевом, зайцы. Охотник сумел добраться в лодке до островка и прикладом набил столько зайцев, что лодка наполнилась тушками по самые борта. Способность испытывать охотничье удовольствие от убийства попавших в беду зверьков нисколько не удивила автора воспоминаний. Женщина эта — Н. Крупская, а дело происходило в Шушенском. Читайте эти воспоминания, неоднократно переиздававшиеся, и сравните поступок «охотника» с дедом Мазаем. «Выродок, нравственный идиот от рождения» - писав про цього «мисливця» Іван Бунін ще у 1924 році. Мисливці мабуть вважають себе добрими люблячими чоловіками, синами, батьками. А насправді це жорстокі немилосердні, безжальні хижаки. Хоча хижа тварина, порівняно з ними свята, бо вбиває обмежено, тільки для власного прогодування. Керує вчинками мисливців якась садистська кровожадність Сказати, що в самій організації мисливців існують вовчі закони – образа для вовків.
Вбивство дикої ВІЛЬНОЇ живої істоти залишається вбивством. І як можна назвати, пробачте на слові, «людину», яка у захваті мисливського азарту отримує задоволення і насолоду від вбивства? Цікаво, чи проводять майбутнім мисливцям психіатричну експертизу?
І якщо в Україні все так погано, то немаленька провина лежить на цих моральних збоченцях – мисливцях».
В.Березин.
