З'явилася неймовірна пісня про Костянтинівку наших земляків

Послухайте цю пісню, вчитайтеся в ці слова, ця пісня заслуговує на Вашу увагу:

 

 

 

В руїнах тихо б’ється

Хворобне серце міста,

А вітер свідок мовчазний

Уламки мрій збирає.

 

Між стін побитих тануть

Відлуння того часу,

Як спогади, що тягнуться

Крізь тріщини й пил...

 

А ти скажи, що нам робити,

Якщо дім,

Отруєний від смогу,

Останнім часом зеленів,

Де ми ще юні, молоді

Всі потопали серед мрій

Та промотали наш ефір?

Промислова столиця...

Зараз лежить серед руїн,

Де трупи мертвих гигантів

Тримають вперто небо!

Де терни через всі шляхи

Сховають даль

Через заводи з роботи.

Там, де лиш блоки і тропи.

Правий беріг Торця –

Оце і є мій костянтинівський вайб!

Я міста не цурався, не ховав, як Ненсі,

Я місця кращого в житті своїм давно не знав!

Я замість того, щоб обрати

При нагоді весь світ,

Завжди йшов проти системи.

Й тим нехтував, хто обирав!

Ваш закардонний мегаполіс

Не відчує біль,

Ваш закордонний мегаполіс

Не замінить дім,

Який нахабно, так собі,

Знову присвоїть мої сни

Там, де друзі всі разом,

А рідні знову вдома навесні.

Скажи їм!

 Уламки хмар скрізь небо

Досі виривають землю,

Коли в порожні ями

Тихо покладуть тіла,

Не зможемо мовчати більше,

Чи змінити тему,

Щоби розмова не така вже й сумна була.

А моє місто палає,

А замість Сонця – холод,

Розбиті вікна не знають –

Чому прийшла війна.

Де виживали тривалий час –

Ми звали Домом,

Я повернусь туди, хоч знаю зараз всі місця.

Дитячи сміх розчинеться поміж сирен.

Падаю з ніг і знову питаю себе –

Чому нам вулиці кричать і відчувають страх?

Чому тепер ніяк інакше тут, а тільки так?

І лікі рани лиш розгнічують третій рік поспіль?

Та, загалом, я б жив, «де одинадцятий минав...»,

Пасти ягнят я б за селом хотів би досі,

Але удари долі скрізь

Та замість мрій – гірка стіна...

 

https://open.spotify.com/track/7GEL6c0NRuRB92aPmWfk4o

 

Журналістка-волонтерка з Костянтинівці Ольга Данилова дала нам про це свій матеріал:

 

Пісня, народжена в серцях творчих людей, стала в один день голосом  прифронтової Костянтинівки — міста на Донеччині, яке щодня чує гуркіт артилерії,  регулярно обстрілюється КАБами та страждає від ударів БПЛА.

 Молоді музиканти, розкидані війною по різних куточках України, об’єдналися, щоб розповісти про своє рідне місто — місто, яке тримається.

 

Цей трек — не просто музика. Це — сучасна реальность. Його автори записували трек знаходячись далеко один від одного. Владіслав писав і записував куплет у Львові, Данило, що працював над своєю частиною у студії в Дніпрі, а Юрій і досі залишається в Костянтинівці, тому його куплет було записано на звичайний мобільний телефон — з-під звуків вибухів та сирен.

 

Хлопці розповіли своїми словами, що Костянтинівка це в прошлому індустріальне місто на Сході України, яке зараз дуже зруйноване.

 

Хто ж зробив цей трек, який заходить в саме серце не тільки місцевим, а й западає у душу гостям та мешканцям Донеччини? Про те, як творчі люди з Костянтинівки вирішили записати пісню розповідаємо, поспілкувавшись з її авторами.

 

Вранці 7 квітня в місцевій групі Konstantinovka.online зїявилось відео, яке починалося з виду ще цілого мирного вокзалу Костянтинівки зі словами диспетчера про відправлення потяга з мирного вокзалу і потім пронизливі слова змушували прослухати пісню до кінця і місцеві групи вибухнули у всіх соцмережах цим треком, користувачі соцмереж масово поширювали трек, ділилися ним на своїх сторінках, додаючи коментарі зі словами підтримки, вдячності та ностальгії. Цей трек миттєво перетворився на справжній хіт для мешканців Костянтинівки — пісню, що говорить про них і для них.

 

 

Владислав Derb1k —  перший куплет та монтаж відео

32 роки

 

З підліткового віку Владислав виражав свої емоції через творчість. Ще в старших класах він писав перші тексти, які зараз згадує з посмішкою. Згодом ці спроби переросли у більш свідоме захоплення — участь у онлайн реп-батлах. Це були турніри, де виконавці змагалися у майстерності римування на задані теми.

Проте у 2014 році, після окупації Донецька, де він тоді жив і навчався, автор змушений був залишити це заняття. Але музика залишилася в його серці — і він не припиняв слідкувати за творчістю інших.

Більше року тому побачив на подібному турнірі  з реп-батлу  Данила Хейхала. Він написав йому і так почалося спілкування про творчість.

 

“З Юрою, який по суті своїм приспівом надихнув мене на створення цієї пісні, я знайомий вже дуже давно, ми вчились у одній школі, їздили разом на футбол.

Десь біля новорічних свят я скинув йому кілька своїх рядків оцінити, після цього продовж якогось невеликого часу він мені надіслав приспів, який мене дуже надихнув. На наступний день на роботі я не пішов на обід, а сів писати свій куплет. Написав його до речі дуже швидко, потім ще кілька днів редагував по кілька слів у різних місцях. Далі я попросив оцінити Данила те, що ми зробили з Юрою і спитати поради чи вартує це все якось записати, чи най лишається "у столі" далі. Данило запропонував дописати другий куплет і переробити музику. Я тоді дуже зрадів, бо мені дуже подобається, як пише Данило,” — розповідає Владислав.

 

 

 

Данило (Xeixal) Хей ХАЛ - другий куплет 

27 років

 

 

Два роки тому творчі люди познайомились один з одним через інтернет. Хоча сам музикант з Костянтинівки, але з хлопцями до цього був незнайомий. Під час війни виїхав в інше місто. Писав треки в тому числі і про місто, але саме щось серйозне вирішив зробити з хлопцями. До війни все життя прожив на районі Центральний ринок.

 

“В рідному місті мені подобались люди, які там живуть. В мене ностальгія за містом, саме спогади надихають на творчість, друзі, близьки це все важливо і всі моменти з прошлого, парки, вулиці це все в душі. Школа №5 в якій я навчався розбита вже, але приємні спогади зі мною, як не крути. Дуже сумую за містом. Мозок не хоче сприймати те що зараз відбувається з містом, в мене саме спогади про мирне місто, про те, яким воно було до війни.”

 

 

 

Лосев Юрій - йому належить неймовірний голос, який звучить у приспіві, що став емоційною основою пісні.

36 років

 

Юрій  народився в Костянтинівці, він не виїхав з міста  у складні часи. 

 

“Тут мої рідні,мої близькі,мої друзі . Тут проходило моє безтурботливе дитинство,навчання у моїй улюбленій школі...яка нажаль зараз стоїть зруйнована...моя юність, тут було моє перше кохання. Тут вперше я пішов працювати. Тут, в моєму місці, безпосередньо,проходило моє творче життя ,до того ж, моя творчість, почалася з самого дитячого садка й досі вона продовжується. Тут все таке рідне та близьке . Тут кожен куточок тобі такий знайомий... Тому,хто б там що не казав,а я дуже люблю своє місто, бо це моя Батьківщина, мій рідний дім”, — розповідає Юрій.

 

Промислова столиця зараз лежить серед руїн…

 

“Зараз у мене емоції великого суму, болі і надії. Кожен день читаю новини за рідне місто і пропускаю це все через себе. По суті таким чином усі думки і втілились у слова на аркуші,” – каже Владіслав

 

Коли  Владислав  та Данило завершили свою частину роботи над треком, залишалося дочекатися приспіву від Юрія. Оскільки Юрій записував свій вокал на мікрофон телефону, процес виявився непростим: довелося створити велику кількість варіантів, щоб потім відібрати з них фрагменти з найкращим звучанням. Лише на початку лютого весь матеріал був повністю готовий.

 

“За звук у нас відповідальний Данило Хейхал і ми з Юрою його дуже сильно змучили певно, своїми постійними: "а давай так спробуємо? А може так? А може тут ехо трохи тихіше зроби? А тут літеру першу не чутно" і так далі, “ - згадує Владислав

 

Дитячий сміх розчинеться поміж серен…

 

Рідне місто для Данила це не тільки про його дитинство, це про знайомі райони, будівлі і бажання повернутися туди, тому він влучно підмічає все, що відбувається в місті і передає це в пісні.

 

“Кожний від себе свою частинку написав , а потім я це обробив. Я вважаю саме важко було записати Юрію, але він вклав душу і всі зробив дуже емоційно. Мені дуже сподобалося. В нас є платформи   де можна це прослухати, бо ми робили саме для людей,” – розповідає Данило Скакодуб.

 

В руїнах тихо б'ється хворобне серце міста"

 

“Коли Влад мені дав прослухати уривок свого куплету, я тоді вже покрився мурашками, мене реально пробрало. Кожен з нашої трійці писав свій текст для куплету, я відповідав за приспів, і ось, під впливом демо версії куплету я сів за написання приспіву... Мені в голову прийшов образ нашого міста, як єдиного суцільного організму, нібито наше місто,це жива людина,яка дуже понівечена,побита цими ракетами ,але все ще жива,в якої й досі тихо б'ється серце. І в той самий момент народився перший рядок : "В руїнах тихо б'ється хворобне серце міста", – розповідає  Юрій

 

Фото вокзалу

 

Під час роботи над відео Владислав згадав, що бачив у Instagram дівчину з Костянтинівки — Аліну Дробот, яка займається дубляжем кіно. Саме тоді у нього з’явилася ідея використати звуки залізничного вокзалу на початку пісні як символ повернення. Він написав їй, і Аліна погодилася допомогти, за що Владислав щиро їй вдячний.

 

Згодом разом із Данилом і Юрієм вони вирішили взяти зображення того самого вокзалу для обкладинки пісні, поєднавши візуально, яким він був і яким став сьогодні. Владиславу спала на думку ідея створити відеонарізку. Спершу він хотів змонтувати відео лише на приспів, але не зміг зупинитися, бо хотів у цьому відео поєднати дуже багато важливого

 

“Весь цей відеоряд пройшов крізь "хакерські" пальці Влада ,тісно переплітаючись з безсонними ночами)),“ — розповідає Юрій.

 

Владислав скромна людина і не дуже розповідав про свою творчість рідним, під час спілкування даже не яковів, коли потрібно було вказати його дані, бо не вважав, що його творчість, то цінність не тільки для нього.

“Я думаю прізвище не треба). У мене ніхто з родичів не знає про моє хоббі 😅”

 

Над піснею працювали три місяці

 

Автори пісні спочатку планували її випустити до третьої річниці українського спротиву та незламності. Однак напередодні 24 лютого одному з учасників прийшла ідея створити відеонарізку. Спершу він збирався використати лише приспів, але не зміг зупинитися — надто багато матеріалу хотілося втілити в цьому відео.

 

Наступною потенційною датою релізу було обрано день народження Владислава наприкінці березня, проте процес затягнувся через дискусії щодо оформлення обкладинки. У підсумку, реліз пісні відбувся 7 квітня.

 “Останній місяць я друзям, з якими ми робили цю пісню казав, що все, що з мене досить. Це забирає занадто багато сил і, що це у кінцевому рахунку нікому не буде потрібне. Але зараз, відчувши той присмак повністю виконаної роботи і коли можеш нарешті спокійно зітхнути, трохи хочеться щось ще спробувати разом пізніше. І не знаю, чи погодиться Юрій і Данило, бо я дуже докучливий” - поділився своїми думками Влад

 

 Та замість мрій - гірка ціна…

 

Сумна, чесна, пронизлива — ця пісня описує індустріальне місто Донбасу, яке було колись сильним промисловим центром, а нині бореться за життя щодня. У кліпі до треку показано два обличчя Костянтинівки: до і після. Місто з заводськими трубами, вокзалом, парками — і те ж місто, розбите й зранене, але живе. Цей контраст б'є по серцю не менш ніж музика.

 

“Я дуже люблю музику, люблю співати . І хоч я ніколи не навчався у музичній школі,я маю гарний слух та голос. На сцені,я як риба у воді,це моя стихія.  Нажаль, наразі через цей нелегкий для нас час ,творчість свою довелося поставить на паузу,але я сподіваюся,що вже  в недалекому майбутньому,я зможу знову продовжити займатися улюбленою справою” -поділився своїми надіями Юрій.

 

Під час спілкування на питання про що ви мріяти, хлопці відповіли однаково.

“Зараз мрія в нас на  всіх одна”-- розповідає Юрій. 

А Ви як думаєте про що мріять ці хлопці з Костянтинівки?

Чи залишити Ви коментарі під відео на цю пісню, яку зробили хлопці?

 

Автори виконавці - приклад того, як українська молодь, роз’єднана фізично, але об'єднана духом і спільним горем, здатна творити разом. Їх пісня — це пам’ять, біль, віра і нескореність. Вона присвячена кожному мешканцю Костянтинівки — і тим, хто залишився, і тим, хто був змушений поїхати.