ВОКЗАЛ "КОСТЯНТИНІВКА" ВІД ПРОКОФ'ЄВА ДО ЖАДАНА

Мій старий друг залізнийний вокзал "КОСТЯНТИНІВКА".

З 17 років, коли став автобусом їздити з Бахмуту до Краму вчитися в інститут проїзжджав цій вокзал.

І так склалася доля, що багато чого тут сталося, а головне - я все більше пізнавав та все більше поважав його.

Великий Сергій Прокоф'єв у щоденнику писав про нього, що з батьками завжди потягом з Пітера доїзжджали до Костянтинівки, потім брали екіпаж та їхали до своєї Сонцівки.

Починалось все з поштовой станції "Кривий Торець", потім промислова революція в юзами, полями, бельгійцями - Номікосов дає землю під вокзал у селі Костянтинівка, що біля волосного центру - Сантуринівки .

Потім бронепотяг більшовиків пуляв по денікінцям, та, схоже, по військам УНР. Потім геноцид - голодомор, коли пухлі люди заповняли вокзал та їх вигоняли. А вони все кидалися з сіл на електрички - до місту, щоб вижити. Репресії - скільки вогонів звідси відправила сволота до Сибіру. Потів війна - евакуація, окупація. Остарбайтерів німці гнали на захід у тілячих вагонах з цього вокзалу. Про це свідчила Нонна Банністер у своїй книзі (видана в Мемфісі, США), де також згадувала, як радянські літаки бомбили цій вокзал та дома поряд. Так на першій вулиці від вокзалу до міста - Дніпровська, де вони жили, загинув неповнолітній брат Нонни.

Потім повернення з війни, відбудова, відлига, застій, перебудова - НЕЗАЛЕЖНІЙСТЬ.

І ось знову війна з вини нашого північого хворого сусіда, біженці, переселенці, горе. 

І вірш про дівчинку біля вокзалу Сергія Жадана.

Ми з культурою Констахи зверталися до управління залізниці - щоб зробили музичну зустріч потягів під Прокоф'єва (з Ромео та Джульєти) та щоб зробили мурал на вірш Жадана.

Класний ескіз зробила костянтинівська неймовірна художниця Ольга Сабодин. Вона, навіть, готова була це зробити за свої гроші. Не дозволили - козли: У НАС РЕЖИМНИЙ ОБ'ЄКТ.

Але як різало слух назва потягу (і документального фільму) КИЇВ - ВІЙНА. 

З 2014 це станція Війна...

ДЯКУЮ ТОБІ, МІЙ ЗАЛІЗНИЧНИЙ ДРУГ!

Але твоя історія не закінчилася - попереду ПЕРЕМОГА та нове життя в новій Україні.

До речі - може відновимо тебе з нашими бельгійськими партнерами? Бо цій проект - їх спадщина. Дивіться, яка краса:

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.

Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.

Потяги завмирають на мить і рушають далі.

Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.

Ніхто не хоче забрати її з собою.

Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,

що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,

що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,

що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого

і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.

Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.

Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,

ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.

Літнє сонце перетікає в зими.

Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.

Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.

В цьому місті народилися всі, кого вона знає.

Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.

Коли згадувати немає кого, вона засинає.

Збірка "Тампліери".