На День Державності Костянтинівська ВА не пройшла перевірку на антиОПЗЖшність

На жаль О.Рослов, як керівник Костянтинівської військової адміністрації не пройшов нашу перевірку на антиОПЗЖ. На День Державності Донецька обласна військова адміністрація рекомендувала всім громадам Донеччини розмістити в себе на сайтах головних державників на їх теренах.

І що - на сайті Костянтинівської ВА вивісили тільки працівників освіти та медицини. Причому нам точно відомо, що серед них є люди з рашистськими настроями!

Ми відразу зателефонували О.Рослову і запитали - чому так і чому не долучили до цього тих, хто дійсне може це зробити (місцева організація Національної спілки України). Він сказав, щоб надали свої пропозиції.

Ми це зробили. І що? Нічого. 

Тобто, можна зробити висновок, що Азаров, що Рослов знаходяться в ОПЗЖ-парадігмі по відношенню до рашистів та їх прихильників. 

Ну що ж. Зафіксуємо цей факт та будемо спостерігати за діяьністю О.Рослова далі... 

На думку Костянтинівської організації Національної спілки краєзнавців України найбільший вклад в розвиток та формування української державності на теренах Костянтинівської громади зробили:

1.       Запорізькі козаки, які заклали тут перші засади національної державності – землі Війська Запорізького. Перша згадка з часів набігу кримських татар у 1769 році.

2.       Олекса (Олексій Іванович) Тихий – стовп українства нашого краю, дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Народився в 1927 році в с.Їжевка, навчався в с.Миколаївка Костянтинівської громади. Зафіксовано багато фактів перебування героя в Костянтинівці(наприклад, як арештант у місцевому відділу міліції). Закатовано в російській в’язниці в 1984 році. В 2021 році антиукраїнська (більшість заборонена партія ОПЗЖ та їх сателіт «Наш край»)влада міста відмовила активістам в наданні О.Тихому звання почесного громадянина Костянтинівки посмертно. По Україні декілька багато населених пунктів мають вулиці його імені, а в 2021 році в Києві з’явилася зупинка імені Олекси Тихого швидкого трамваю.

Вслухайтесь в ці слова з життєвого кредо нашого великого земляка: «Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, прокат, машини, пшеницю, молоко та яйця. Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських письменників, українських композиторів та акторів...».

3.       Ренат Петрович Польовий (1927-2008) - український письменник, меценат, завдяки якому була збережена велика частка спадщини бандуристів-кобзарів та української Кубані, інженер-винахідник, колишній калимський в'язень, член Української Гельсінкської спілки (1988). 20 років мешкав в Костянтинівці.

4.       Феня Дмитрівна Пустова народилася у 1928 р., літературознавець, педагог, пропагандист українського слова, кандидат філологічних наук, 40 років викладала в Донецькому держуніверситеті, в т. ч. навчала В.Стуса. Автор популярних видань, присвячених творчості Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки. Займалась дослідженням та пропагандою творчості Олекси Тихого та Василя Гайворонського. Відкрила донеччанина, письменника розстріляного відродження Фелікса Ковалевського. Жила та померла в Костянтинівці 28 травня 2010 року .

5.       Гайворонський Василь Андрійович -   письменник Розстріляного Відродження. Народився у 1906 р. в Костянтинівці, де виріс та став українським митцем. Приймав активну участь у українізації Донеччини(заступник редактора літературно-художнього журналу «Забой»), за що був репресований. Під час німецької окупації повернувся в Костянтинівку, де працював в газеті «Відбудова». Іммігрував в США,  писав та друкував неймовірні по правдивості твори про Донбас – про голодомор, репресії, спокутання за добу УНР. Помер в США 13 листопада 1972 року, похований на найбільш відомому цвинтарі українців за кордоном Бавунд-Брук– пантеоні українства під Нью-Йорком.

6.       Вокарь Федір Макарович – керівник(бургомістр) міста 1941-1942 р.р., ініціатор видання постанови про герб Костянтинівки – тризуб, прапор – жовто-синій, мову – українську,  створення в місті українського культурно-освітнього товариства «Просвіти», яка займалася (з протоколів НКВС «поширенням українського націоналізму за створення Самостійної України»), видання україномовної газети «Костянтинівські вісті». В першому примірнику якої була надрукована заява керівництва міста: «Ми, українці, мусимо продовжувати великі традиції нашого народу, який висунув на історичну арену велику кількість вчених, мудреців, письменників, артистів, а також велику кількість мужів – героїв, які провадили наш нарід у боротьбі за його волю й краще життя. Імена таких великих борців-героїв записала наша історія золотими буквами». Засуджено Сталінським (Донецьким) обласним судом за антирадянську діяльність до 10 років таборів та 5 років ураження в правах.

7.       Анато́лій Миха́йлович Федь (народився 15 лютого 1935, в с. Миколаївка Костянтинівської МТГ, помер 3 жовтня 2020 в Словянську) — український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти України. Окрмі работ з літератури та філософії, надрукував художні книги: «Кентавр» (п'єса), «Тіні з минулого» (кіноповість) та два есеї — «Сто одна хвилина з Олесем Гончаром», «Нотатки на полях ненаписаного етюду». Наукову діяльність поєднував з лекційною роботою, керівництвом аспірантами і кафедрою естетики, історії та культури, членством у спеціалізованій раді з захисту кандидатських і докторських дисертацій (Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля). В музеї в Веролюбівці створено стенд з його книгами та работами.

8.       Василь Григорович Суярко — громадсько-політичний діяч, український геолог, доктор геологічних наук, професор, академік, лауреат премії В.Каразіна. 29.05.1949 р. народився в Костянтинівці. Автор понад 150 наукових праць включно з 9 монографіями та 8 підручниками та навчальними посібниками. Учасник проєкту «Українська гірнича енциклопедія». У 1967 р. учасник акції "Український Прапор над Дніпропетровськом" (за що було переслідувано КДБ УРСР), учасник видання самвидавських газет та перших масових антирадянських мітингах у Києві та на Донеччині, виступав на радіо "Свобода", з 1989 р. активний член Товариства "Меморіал" імені А. Сахарова та "Народного руху України" (НРУ), у березні 1990 року разом з відомими представниками української інтелігенції підписав опублікований в газеті "Літературна Україна" "Маніфест Демократичної партії України", один із засновників ДемПУ, активний учасник Помаранчевої Революції, Революції гідності.

9.       Галина Миколаївна Разпутько, народилася 8.08.1947 - засновниця та багаторічний головний редактор першої приватної газети Донбасу «Провінції» (з 6.12.1990 р.) Разом з газетою завжди займала державницьку позицію. Завдяки їй, «Провінція» - одне з небагатьох ЗМІ, яке на Донеччині, в середині лігва партії регіонів підтримала та приймала участь у Помаранчової революції, Революії Гідності, не боялася виступати проти корупції правоохоронців та владономожців. Указом Президента України нагороджена орденом "За заслуги" III ступеня.

10.   Ісаєв Сергій Володимирович (10.04.1975-25.04.2016) - з 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник антитерористичної операції, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктів Пилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області. Загинув 25 квітня 2016 р. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Ніколи не був байдужим до чужого горя, допомагав дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька. Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», зробив конструкції для плетіння маскувальної сітки, допомагав військовим від Станиці Луганської до Волновахи. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за № 291/2016 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно. На будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.

11.   Костін Андрій Андрійович (12.08.1997 – 18.03.2017) - військовослужбовець, солдат, стрілець-зенітник 54-ї Окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 18 березня 2017 року від кульового поранення під час несення служби у селищі Відродження Бахмутського району.

12.   Пономарьов Олександр Олександрович (23.04.1974 -26.09.2016) - працював в Костянтинівському міському відділі внутрішніх справ, на заводі Скловиробів, на комбінаті «Колбіко», в охоронних приватних підприємствах. З березня 2015 року був мобілізований до лав ЗСУ, працював у військкоматі. З травня 2016 р. добровольцем пішов воювати на передову на Світлодарській дузі. Службу проходив в 54-й окремій механізованій бригаді командиром взводу. В кінці серпня попав під обстріл, отримав осколкове поранення. Був направлений у Харківський шпиталь, де помер 26.09.2016 року. На будівлі ЗШ №16, де навчався Олександр, була встановлена меморіальна дошка. Указом Президента України від 10.03.2017 р. за № 58/2017 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.

13.   Максим Олександрович Мосечкін (30.07.1081 – 30.03.2022) - член Костянтинівської організації ВО "Свобода», був активним громадським діячом. Віддав своє життя за Україну після масштабного вторгнення росії у березні 2022 року. З перших днів війни, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Боронив від рашистських загарбників рідну Донеччину й загинув, як герой, у бою під Мар'їнкою, відбиваючи ворожу атаку.

14.   Артем Леонідович Попік – майданівець, в’язень рашистів, військовий, громадський діяч. Народився 25.01.1988 у Костянтинівці, завжди займав активну державницьку позицію. Багаторічний керівник Костянтинівської організації ВО «Свобода». Активний учасник Революції Гідності. 1 травня 2014 року був захоплений рашистами та місяць знаходився в катівні. Після виходу на волю пішов воювати в АТО у складі 90- го аеромобільного батальйону (кіборги). Після півномасштабного вторгнення росії також пішов воювати.

15.   Олександр Сосницький (1971 р.н.) – костянтинівський підприємець, активний учасник Помаранчової революції та Революції Гідності. Займався відродженням українських традицій. Добровольцем пішов в АТО, служив командиром відділень зенітних установок 12-го окремого мотопіхотного батальйону. Повернувся, став політичним діячом у Києві. З лютого 2022 року знову пішов на фронт, де проявляє себе, як грамотний та фаховий командир.

16.   Сергій Свириденко (1974 р.н.) – костянтинівський підприємець(Іванопілля), обличчя конкурсу допомоги фермерам на Донеччині «Український донецьий куркуль»(переможець). Став екскурсійним об’єктом та візитівкою української Донеччини. Навесні 2014-го брав участь у мітингах на підтримку України. З 2015 по 2016 роки у АТО (командир гармати у 54-й окремій механізованій бригаді). Створив успішну і відому за межами нашого краю екоферму "Козацьке подвір'я".  

17.   Василь Хотєнков (1966 р.н.) – костянтинівський підприємець, до цього працював у правоохоронних органах, з 2014 року приймав участь у Майдані та займав проукраїнську позицію, займався активною волонтерською допомогою нашим військовим, за що були нападки зі сторони рашистів та «віджат» бізнес. З весни 2022 року пішов служити у лави територіальної оборони.   

18.   Олена Хатмулліна – активна громадська діячка, підприємець (переможець конкурсу «Український донецький куркуль»), як у 2014-2015 так і зараз всі сили віддає на волонтерську допомогу ЗСУ.

19.   Андрій Балан – засновник та активіст громадського руху учасників АТО Костянтинівської громади, організатор багатьох патріотичних заходів (по його ініціативі та зібрані ним кошти в Костянтинівці встановлено пам’ятний знак «Загиблим героям за Незалежність України». Організатор та керівник Добровольчого формування Костянтинівської МТГ.     

20.   Олександр Статива — громадський активіст, мешканець с. Молочарівка нашої ОТГ, у період окупації проросійськими найманцями на весні 2014 року під час єдиного бою у місті 3 травня зробив геройський вчинок - ризикуючи собою вивів наших бійців з небезпечної зони.

21.   Ярослав Маланчук - громадський та політичний активіст, в обласному керівництві ВО «Свобода». 28 квітня 2014 року проросійські терористи захопили його, катували (у приміщенні СБУ м. Слов’янськ) 67 днів до звільнення українською армією. Стійко все витримавши, продовжив займатися громадською діяльністю в Костянтинівці (голова Народної Ради, член Громадської Ради, голова ОСББ). Практично тільки він зі всіх мешканців Донеччини всю окупацію провів у полоні.

22.   Отець Віталій (Кестер) –  багаторічний священник УГКЦ м.Костянтинівка, проводив у місті багаточисленні заходи по відродженню національних традицій,  з 2014 року капелан, підвергався фізичним нападкам рашистів, займається допомогою місцевим мешканцям та ЗСУ.

23.   Отець Костянтин (Кузнецов) – з 2014 року створив у Костянинівці першу церкву ПЦУ, при якій вже декілька років працює благодійна їдальня, волонтер, капелан, Благочинний Донецької Єпархії.

24.   Отець Володимир (Кутузов) – створив церкву ПЦУ у Новодмитрівці, волонтер, капелан Добровольчого формування Костянтинівської МТГ.

25.   Олександр Дорош – керівник Всеукраїнського центру взаємодопомоги «Спасемо Україну», пастир Христианскої Евангельскої Церкви, з 2014 рік по сьогодення займає проукраїнську позиції, організовує то проводить заходи на допомогу мешканцям та ЗСУ.

26. Ігор Резенко (позивний Ковбой) -  активний учасник руху за Незалежність України з кінця 80-х років, активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності, ветеран АТО, один з небагатьох, хто з травня 2014 р., починаючи з батальйону «Дніпро-1», потім в «Шахтарську», «Торнадо», «Миротворець», «Карпатської Січі», «ОУН», пройшов бойове загартування в "гарячих точках": Іловайськ, Старобешево, Волноваху, Оленівку, був під Донецьким аеропортом. Більше 30 років займає діяльну державницьку позицію. Зараз служить у Добровольчому формуванні Костянтинівської МТГ (один х її організаторів). Має відзнаку: "ЗА СЛУЖІННЯ БОГУ І УКРАЇНІ”.

Список, ясна річ не повний. Особливої пошани заслуговують костянтинівці, які зараз боронять нашу Вітчизну.

Ми ще тиждень тому направили цій список О.Рослову. Але реакії так і не було:(

Ось що ми написали Олексію Вікторовичу: "Просимо відгукнутися, бо надаємо цій список до сайту Провінції та інших ресурсів, де напишемо, що надіслано для розміщення на сайті Костянтинівської військової адміністрації".

На сайті цій список так і не з'явився.