Лист Мустафі Найему

Дорогий Мустафа!

По-перше, з минулим ДН, про якій я впізнала з твого інтерв’ю “Святі та грішні” на UA:Першому, яке подивилась сьогодні (https://tv.suspilne.media/video/20495)

По-друге, воно мені так зачепило, що вирішила написати. Твоє висловлювання “Взяти

відповідальність, піти і ризикнути” нагадало мені мою особисту історію.

1990 рік, перебудова, спрага змін і бажання домагатися їх... Мені — на 4 року більш, ніж тобі зараз. За плечима — недолуга спроба засвоїти професію інженера-холодильщика, бо своє покликання усвідомила мабуть, запізно. Але усвідомив, пішла в журналістику. А у 1990, коли вийшов Закон о друкованих ЗМІ, заснувала свою приватну “Провінцію”. І ось її 30-річна історія — це історія боротьби за проукраїнську Донеччину...

А з тобою ми знайомі, друже, але заочно. Пам’ятаєш новорічні події 2013-го? Багатолюдний Майдан, ти з Тетяною Даніленко на Громадському, купа гостей проходить студію, і ти зо всіма знайомишся у прямому ефірі... І після 12 ночі до тебе заходять гості з “Провінції” - Володя Березін та Ігорьок Бредіхін...

Як що забув — ось тобі фотка на пам’ять.

Дякую тобі за те, що ти робиш на своєму шляху, за те, що наші шляхи проходять поруч.

Переконана, це робить нас сильнішими. А попрощаюся по таджицькому (мої дитинство і юність пройшли там, бо мій батько був военним) — “Хомранг!”. Не втомлюйтеся!

Галина Разпутько, м. Костянтинівка Донецькій обл.

Післямова. Майже цілий день намагалась відіслати цього листа Мустафе, але фейсбушниця з мене аж ніяка, так що не вдалося. Хіба що запросилася до нього в друзі. Але їх у Мустафи так багато — по над 250 тисяч!, що до мене не скоро увага дійде... Тому відправляю листа “голубиною поштою” у вигляді блогу.

А попереду Мустафу Найема і усю команду Укроборонпрома на чолі Айвараса Абромавічуса, чує моє серце, - після гучних наїздів на НБУ за його фінансову політику і вчорашньої заяви пана Якова Смолія про відставку, - теж чекають іспити. Вони на черзі у “зеленої” влади. Рада буду помилитися.