Остання відповідь

Скажіть будь ласка, пане Ярославе, чому Ваші слова не доходять до душі та серця наших мешканців? Чи відбулася повна деградація нашого населення? Особисто я з 1988 року намагався зробити те, що зараз робите Ви. Результат нульовий. В мене є таке побажання: будьмо разом, тому що ніхто цю гідру поодинці не переможе. І знайте, що є у Вас і шанувальники, і прибічники, і найголовніше - однодумці. На все Вам добре.

З повагою, Резенко Ігор. Комітет виборців України.

Шановний Ігоре!

Дякую за щирі слова. І все ж таки, на мій погляд, Ви помиляєтесь. Доходять і мої слова і Ваші також. Хтось погоджується, хтось шаленіє від ненависті. Хтось сперечається, не наводячи аргументів. А більшість візьме до уваги і промовчить. Спілкуючись з людьми, я бачу теперішню відмінність у їх поглядах від п’ятирічної давнини.

А от прибічники і однодумці, звичайно, мені, як і кожній людині, не завадять. Пишіть на мою електронну адресу.

Щодо деградації – не знаю. Переважно, люди в цьому не винні. Зважте, яку страшенну травму мізкам завдала комуністична пропаганда та комуністичні освіта і виховання. Утім, більшість молоді інша. Вона не сприймає догми-настанови, які, на шкоду власним дітям, намагаються втулити їм навіть батьки. Та й повинен минути якійсь час. Не все відбувається швидко й одразу.

Є такий старий анекдот: «Спочатку таблиця Менделєєва наснилася О.С. Пушкіну. Проте, він у ній нічого не зрозумів. Пройшов деякий час і тоді їй довелося наснитися Менделєєву».

Я намагаюсь спочатку донести до людей справжню історію. Всі події минулого лише тоді вважаються правдивими, коли мають документальне підтвердження. А той, хто володіє історичною пам’яттю народу, одержує ключ від його майбутнього.

Знайомлячи людей із справжньою історією, я не маю ані найменшого наміру пересварити їх. Відомий актор Богдан Ступка недавно зауважив: «Історію треба знати. Потім забути. І жити в злагоді».

«...Великая императрица Екатерина Вторая» — отак, з великих літер, тобто з повагою, пише Наталія Марченко про людину, яка закріпачила українців. («Знамя индустрии» № 54 від 17.07.08.) Таке викривлене бачення поступово спливе, як брудна піна.

Я розумію, чому так багато недоліків має влада, особливо місцева. Надлишковість функцій державного управління, ігнорування потреб населення, безвідповідальність, безпорадність у вирішенні найпростіших проблем, безкарність, безмірна жадібність. Відсутність у тих, хто нами управляє, таких найважливіших для еліти ознак, як освіченість, інтелігентність, толерантність, відданість національним ідеалам та інтересам. Та й працює вона в основному на себе. Особливо яскраво це помітно на місцевому рівні, зокрема у нашому місті.

Україна розділена і політично і суспільно-культурно. І цей сором потрібно, хоч і поступово, долати. Звісно, як звичайна людина, я не маю готових рецептів. Але впевнений у тому, що справа, яку наполегливо творять журналісти «Провинции», корисна для загалу. Недарма пресу називають четвертою владою.

«Америка сприймає Україну, як державу, яка мала всі шанси збудувати демократичне процвітаюче суспільство, але не скористалася зі своїх можливостей, що дуже драматично» — зауважила Голова Ради директорів Національного інституту, колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт. (ГУ №24 від 7.02.2003).

Так, вона права. Утім, ще не вечір, пані Олбрайт!

Сучасний поет з прізвищем, яке поважають в Україні, Михайло Шевченко написав вірша саме в тому 1988 році, про який Ви згадуєте. Цитую:

«Ніхто у світі волю не купив.
Ніхто в дарунок не одержав владу.
Тут, брате, треба надривать пупи,
Там, голубе, можливо, треба падать —
Не припадать до вражої стопи,
Не повзати в своїй-таки оселі…
То ж не товчися дурнем по пустелі —
Хоч крок своїм оазисом ступи».

ЯРОСЛАВ. [email protected]