На этой улице подростком
Гонял по крышам голубей,
И здесь, на этом перекрестке,
С любовью встретился своей.
Фатьянов А.И. (1919-1959)
Гонял по крышам голубей,
И здесь, на этом перекрестке,
С любовью встретился своей.
Фатьянов А.И. (1919-1959)
Цією публікацією я продовжую цикл статей, присвячених подіям, діячам та містам, іменами яких названі вулиці нашого міста. Цю тему я вже порушував в статтях:
«За якою адресою живуть українці?»
«Провинция» № 39 від 25.09.02 р.
«Ой, Богдане, Богданочку...»
«Провинция» № 12 від 24.03.04 р.
«Баллада про улицы, демонстрацию и канализацию»
«Провинция» № 46 від 14.11.07 р.
«Втаємничені сторінки нашого минулого»
«Провинция» № 12 від 19.03.08 р.
«Провинция» № 39 від 25.09.02 р.
«Ой, Богдане, Богданочку...»
«Провинция» № 12 від 24.03.04 р.
«Баллада про улицы, демонстрацию и канализацию»
«Провинция» № 46 від 14.11.07 р.
«Втаємничені сторінки нашого минулого»
«Провинция» № 12 від 19.03.08 р.
«Кто он и откуда человек, борец, каратель, мститель?» — «Провинция»№ 16 від 16.04.08 р., «Провинция»№ 17 від 23.04.08 р.
Навіть не буду сперечатись із статтями в газеті «Знамя индустрии» № 31 від 22.04.08 К.М. Бескоровайного: «Помни свое имя, Константиновка!» і Галаніної І. в № 46 від 19.06.08 «Пройду по Пролетарской, сверну на Трудовую». Це даремна і невдячна справа. Авторам навіть не приходить в голову, що може існувати інша думка. І вони в цьому не винні. Психологам відомо, що у переважній більшості людей найрозвинутішим є той відділ мозку, який опирається будь-яким змінам. Це, звичайно, заважає їм винайти щось новеньке. Тому так небагато, порівняно із загальною чисельністю людей, винахідників, бо більшість навіть не підозрює, що щось може бути улаштоване інакше.
В Артемівському районі нашої області містечко Соледар колись мало назву Карло-Лібкнехтівськ. Вимовити це було неможливо. Та й сама постать викликала несприйняття, звісно у тих, хто знає історію Німеччини. Повернули назву Соледар, і не сталось катастрофи, ніхто не вийшов з плакатами на вулиці міста з агресивною вимогою повернути стару назву.
І все ж таки будь-яке ім’я завжди має якесь символічне значення. Ми називаємо своїх дітей найкращими, на наш погляд, іменами, при цьому піклуючись про майбутнє — як почуватимуться вони дорослими. Підприємці теж намагаються назву своєї фірми обрати таку, щоб не було соромно її оприлюднювати в рекламі та називати при перемовинах. Тому спочатку спокійно розберемось в ситуації. Встановимо для себе мету — чи бажаємо ми, щоб у місті, в якому ми народжуємось, вчимось, працюємо, залишались немилозвучні назви вулиць? Чи розуміємо ми, що постаті, діяльність яких була, якщо не на шкоду, то хоча б сумнівною з моральної точки зору, не мають права на увічнення. Чи потрібно в українському місті зберігати іншомовні назви. Чи потрібно триматись, як воша за кожуха, за назви вулиць в честь міст, які не мають жодного відношення до Костянтинівки.
Наприклад, навіщо нам такі назви вулиць: Ашхабадская, Алтайская, Батумская, Винницкая, Волховская, Днепропетровская, Донецкая, Дружковская, Елецкая, Ереванская, Запорожская, Ижевская, Киевская, Кировоградская, Костромская, Крымская, Курская, Ленинградская, Магнитогорская, Макеевская, Мариупольская, Мелитопольская, Минская, Московская, Новосибирская, Подольская, Полтавская, Псковская, Ржевская, Ростовская, Смоленская, Сумская, Тагильская, Тбилисская, Томская, Харьковская, Херсонская, Целиноградская, Чебоксарская, Черкасская, Черниговская, Шатарская, Шахлинская, Якутская? Цю топонімічну спадщину залишили нам недолугі керівники нашого міста, із словарним запасом на рівні Елочки Щукіной. Тому й такі наслідки.
Відомо, що вулиці з неофіційною назвою Дем’яна Бєдного вже існують по всій Україні. Це вулиці, які забудовані палацами так, що вже до води простій людині й дістатись неможливо. Невдовзі почнеться забудова заповідної зони на березі водосховища Клебан Бика. Наш голова, здається, теж активний учасник цього процесу. І де люди такі гроші беруть?
В прокомуністичних газетах весь час мусують думку, нібито не потрібно позбавляти людей пам’яті. Та не пам’ять це — то брехня і перекручена історія на користь своєї ідеології. У «Дзеркалі тижня» № 8 від 4-10.03.06 р. О. Бойченко пише: «Народ избавляли от части его коллективной памяти, от части его истории. Взамен насаждалась память о том, чего на самом деле не было - искусственная память. А если кто-нибудь вдруг всплеснет руками да воскликнет: «Помилуйте, так ведь все не так было!» - он и есть самый опасный человек. Партийная установка, нигде публично не высказанная в прямой форме, заключалась в том, чтобы создать новую коллективную память народа, начисто выбросить воспоминания о том, что происходило в действительности, исключить из истории все, что не соответствует или прямо опровергает исторические претензии КПСС».
Невдовзі, вже після набуття незалежності, назву вулиці Народної змінили на незручну і як таку, якою пишатись не слід — «Воїнів інтернаціоналістів». На цю подію потрібно поглянути очима видатних українських письменників, яких називають совістю нації. Надам репліку про це класика української літератури Павла Загребельного: «Кремлівські геронтократи проголосили про намір ощасливити своїм перерозвиненим соціалізмом непросвіщенний азіатський народ і ввели в Афганістан так званий обмежений військовий контингент (тобто 120 тисяч до зубів озброєних головорізів проти нещасних жителів гір і розкішних долин)».
В своїй статті ще 2002 року я вже писав і це можна повторити, Ніби не в Україні живемо, а в колонії сусідньої держави. Топоніміка вулиць міста напрочуд яскраво відбиває ідеологію партії влади та її історичне коріння, вона ж (топоніміка) засвідчує й очевидну нехіть цієї партії влади до будь-яких різких рухів; вона ж (топоніміка), таким чином, чітко окреслює сам портрет влади, точно відповідаючи на запитання навіть найтемнішого обивателя: «То хто ж сьогодні при владі?» В топоніміці вулиць міста є аж занадто багато схиляння перед чужими комуністичними богами. Відтак дуже логічно випливає із цього і та обставина, чого в тій топоніміці занадто мало: в ній занадто мало України, занадто мало поваги до її народу, його історії і культури».
Не буду наводити приклади з країн так званого соцтабору, з Латвії, Естонії і Литви. Промовчу про те, що в західних областях України вже давно позбулись цього анахронізму. Заглянемо за паркан до нашої сусідки Росії. Візьмемо до рук стару газету «Труд» № 123 від 03.07.2004 року:
«Глава местного самоуправления города Белгорода Василий Потрясаев подписал постановление о переименовании 12 улиц и центральной площади областного центра. Некоторым из них возвращены исторические названия, упраздненные после Октября 1917 года ради увековечения вождей революции и советской атрибутики, для других выбраны имена в соответствии с нынешними веяниями. Так, улицу Ленина разделят на две - Гражданский проспект и Свято-Троицкий бульвар, на две разделена и самая длинная в городе улица Фрунзе: одна ее часть становится Сумской, другая - проспектом Славы. Коммунистической возвращено название Преображенская, революционеров Красина и Воровского сменят на табличках меценат Чумичев и князь Трубецкой. Площадь Революции теперь вновь Соборная».
Цікаво, а у нас перейменують селище Карло-Марксове і шахту імені Карла Маркса після загибелі шахтарів?
Якби я склав перелік відомих українців, які принесли славу Україні, винахідників, лауреатів Нобелівської премії, письменників, поетів, вчених, тих, хто був страчений кривавою більшовицькою владою, за те, що хотіли звільнити людей з рабства, тих, хто загинув, в спровокованій комуністами, війні, то невистачило б вулиць у нашому місті. Тих, які заслуговують на увічнення і подяку наших сучасників і прийдешніх поколінь стільки, що вистачило б імен для вулиць і міст всієї України.
А от розпитувати людей, які не є фахівцями, і робити висновки, опираючись на ці опитування, на мій погляд, не тільки неправильно, а й небезпечно. Навіть тисяча професорів-філософів не дійдуть згоди, щодо процедури ремонту звичайного вимикача. Для цієї справи потрібен один електрик. Давайте спробуємо зібрати думки людей щодо методів лікування раку, або варіантів побудови атомних електростанцій. Залучимо до цього і безграмотну бабусю, що не прочитала жодної книжки. Смішно? Не дуже. Згадайте вимоги винести на референдум щодо приєднання до НАТО, або мовного питання. 30 мільйонів «фахівців» з військових і міжнародних справ і стільки ж «філологів» вирішать усі справи, не відповідаючи за наслідки. Найяскравішим прикладом є опитування «Великі українці». Результати голосування здивували світ. І вважати, що це не має значення — велике глупство. До країни, громадяни якої не знають власної історії і послуговуються комуністичними міфами, потрібно ставитись обережно. Так само, як до випадкового гостя у поряднім товаристві, який поводився непристойно, і взагалі виявився не таким, яким його досі вважали.
Спробуємо з’ясувати думку фахівця — доктора фізико-математичних наук, письменника, громадського діяча, дійсного члена Академії наук вищої школи України, заступника міністра освіти і науки — Максима Стріхи: «Водночас і державний календар, і топоніміка України, і середовище її міст і сіл мають бути рішуче очищені від «реліктів» радянської доби: свят на кшталт «Дня захисника Вітчизни (якої?)» 23 лютого, пам’ятників і назв, які увічнюють й уславлюють трагічні для українців події й імена катів українського народу».
Так що ж означає ім’я твоє, вулиця?
ЯРОСЛАВ. [email protected]
!!!
Такие товарищи уже нарекли улицу на которой стоит Киево-Печерская Лавра улицей Мазепы - как по мне - вопрос спорный.
В Константиновке большую часть этих улиц большевики и строили.. и давали названия своим новым улицам... счастливо и дружно. Если уж вы такие самостийни - стройте свои новые улицы и называйте их как угодно.
Да и не думаю что к названиям улиц кто-то настолько серьезно относится, кроме таких канцелярских писателей конечно, которые ночью на горшке придумывают решения надуманных проблем. Вы себе представляете сколько будет стоить переименовать ту же улицу Ленина? Сколько бумажной волокиты? Неужели это будут оправданные затраты?
Как по мне - какая бы история не была - бессмысленно вытравливать ее из сознания людей. Вы пытаетесь действовать теми же методами, что и коммунисты.