Стара фотографія

На цій старій фотографії ніхто не сміється. Причин не було. 1943 рік. Молода виснажена жінка і троє дітей. Двоє хлопчиків і одна дівчинка. Фото надіслане батькові на фронт. Давно вже немає ані батька, ані його дружини, ані двох хлопців. Залишилась живою лише дівчинка, якій сьогодні 67 рочків.
 
В найкращу одежу спорядила мати себе і дітей. Взуття тільки невистачило для синів. Тому босі. Дівчинку взула мати в старі, отримані мабуть у «спадок» від старших. На фронт не можна було сповістити батькові, що голодують. Не можна було поскаржитись, як важко виживати з трьома дітьми. Жінка з дітьми потрапила в такі умови, які щохвилини загрожували їй загибеллю.

Місцеві партійні і державні власті, виконуючи секретні директиви Сталіна і його прибічників, відступаючи на схід, уганяли худобу, вивозили продукти харчування, здійснювали тотальне руйнування шахт, заводів, фабрик, електростанцій, водонапірних башт і водопроводів, складів продовольства, елеваторів і зерносховищ — разом із зерном, яке спалювали.

Восени 1941 року міста Донбасу залишились без продовольства, світла, тепла і води. Продукти харчування знищувались нещадно. Трудящих Донбасу кинули напризволяще. В селах замість тракторів, коней і волів, яких погнали на схід, впрягались жінки і діти… Війна, спровокована Сталіним, відірвала від жінки чоловіка, залишила їй попелище міст і сіл, малих голодних дітей і, змучених горем і працею, старих немічних батьків. Чужий солдат з автоматом вже в її хатині. За сталінськими голодоморами і репресіями йшли фашистські. Тепер, опинившись на окупованій території, вона позбавилась останньої можливості отримати вісточку від чоловіка.

Можна було б навести багато свідчень істориків, але ж люди вірять тільки «своїм». Тому передам слово Моргуну Ф.Т., який вірно служив радянській владі. Учасник війни, тричі поранений. В 1978 р. відмовився від пропозиції Л.Брежнєва зайняти вакансію секретаря ЦК КПРС. Пленум тоді обрав М.Горбачова. Восени 1990 р., коли голодуючі студенти примусили відправити у відставку В.Масола, був кандидатом на посаду керівника уряду УРСР. Має нагороди: Герой Соціалістичної Праці, чотири ордени Леніна, два Вітчизняної війни І ступеня, чотири — Трудового Червоного Прапора, кавалер ордена Миколи Чудотворця. В 2004 р. був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Його книжка «Сталінсько-гітлеровський геноцид українського народу: факти і наслідки» вийшла накладом всього у тисячу примірників в кінці 2007 року. Наведу слова Ф.Т. Моргуна:

«Сталін активно допомагав Гітлеру озброїтись і почати Другу світову війну. Згідно з Версальською угодою Німеччина не мала права озброюватись. І тут виручив Сталін. На радянських заводах під завісою особливої секретності виготовлялися для німців літаки, танки, підводні човни, багато видів зброї, в тому числі і хімічної. В наших військових училищах навчалося багато майбутніх фашистських льотчиків, танкістів, артилеристів, серед яких були і майбутні фельдмаршали. Головним постачальником ресурсів для війни: вугілля, нафти, бавовни, шерсті, заліза, міді, нікелю, свинцю, целюлози, алюмінію, ртуті, сурми, марганцю, азбесту, слюди, азотної кислоти, пшениці, борошна, сала, масла, м’яса, електропроводів і кабелю, металопрокату, каучуку, бензину, гасу, сіркою та іншим був СРСР, а вірніше Сталін. Німеччина в достатку мала лише вугілля».

«Наша пропаганда запевняла народ, що Донбас ніколи не потрапить в руки ворога. Вже в грудні 1941 року з Донецька, Макіївки, Єнакієвого, Іловайська, Краматорська, Костянтинівки, Дружківки, десятків шахт і заводів сотні тисяч голодних шахтарів, металургів і будівельників прямували зі своїм домашнім скарбом (одяг, взуття, мануфактура, запальнички, ручні млини, інструменти) в село — міняти його на зерно і картоплю, борошно, моркву, щось інше їстівне».

«Чоловіки, жінки, старі і діти, погано вдягнені і взуті, взимку на санчатах, в осіннє і весняне бездоріжжя — з мішками, влітку з ручними тачками брели і брели, пропонуючи селянам взамін на зерно, овочі і будь-які інші продукти. За що ж, за які вигадані гріхи виродок Сталін давав команду виселити з України всіх українців, які проживали на окупованій території?

А скільки мільйонів жінок залишились без чоловіків, без суджених, без любові, без дітей і онуків… без повнокровної радості життя. А скільки убитих, безвісті зниклих? Коли ж ви, шанувальники Сталіна, зрозумієте, якого душогуба величаєте вождем, батьком народів і Перемоги?»

Згадаємо вірш Лариси Вировець «Молитва», в якому вона перефразовує М.Цветаєву: «Бог, не суди: ты не был женщиной на Земле!»:
 
Закінчилась війна. В повоєнний час продовольчих крамниць не було. А хлібні пайки отримували тільки по хлібних картках, які видавались на один місяць. Норма була такою: 800 - 900 грамів хліба на одного працюючого та по 200 грамів на інших членів сім’ї та дітей. У 1946-1947 роках голод був тяжкий. Люди ловили собак і котів, ворон, горобців. Дерли кору з дерев, терли її на тирсу, товкли в ступах, варили та їли. Розгрібали сніг, викопували коріння трави, цибулю, та мерзлу картоплю, хлопці ходили в поле з водою, виливали ховрахів. Від голоду люди пухли, здувалися животи, западали очі. В своїх спогадах відомий актор Кость Степанков (1928-2004) згадував: «Страшний голодний 1947 рік, в Умані були випадки канібалізму». Ніхто тоді не співав і не сміявся. Тій дівчинці, що сидить в матері на колінах, поталанило. Її, опухлу від голоду, влаштували в лікарню, де найдійовішими ліками була їжа. Вона вижила.

З цієї світлини вічним докором і прокляттям злочинній комуністичній владі дивляться на нас очі ні чому невинних людей.