Костянтинівська освіта в 1941-1943 роках. Початок учбового року 1942-1943

Частина 1, 2, 3

1 серпня 1942 року «Часопис міста і села» «Костянтинівські вісті» вийшов з великою передовицею «На порозі нового учбового року». Її написав А. Кирпенко, начальник Відділу шкіл і Пропаганди міської Управи. 12 серпня в приміщенні міського кінотеатру відбулась конференція вчителів Костянтинівки і району. Там знов виступав пан Кирпенко, давав вчителям керівні вказівки щодо початку зайнять, програм, ідеологічного наповнення учбового процесу. В числі часопису від 19 серпня Л.Ган у статі «Конференція про навчання і виховання дітей» стисло виклав головні тези костянтинівської педагогіки часів нацистської окупації.

Вони складались з наступних положень:

Самопідготовка вчителя, насамперед з історії України. На конференції були озвучені зауваження про обмеженість поглядів і знань радянських вчителів, які корились ідеологічному диктату, диктаторським вимогам директорів шкіл. Радянська школа давала факти, а не знання, була відірвана від життя. В нових умовах: «Щоб виховувати учнів, вчителеві, потрібно бути самому досить обізнаному з історією України, літературою, бо відомо, що ці дисципліни за більшовиків, навіть за часів царизму, викладалися в перекрученому вигляді. Тут потрібно за основу вивчення взяти історію України Грушевського, або історію України, яку видано за часів німецької влади».

«Багато доведеться мати вчителеві прикростей, непорозумінь при створенні нової школи. Адже ми в сучасний момент не маємо друкованих програм, підручників, методичної літератури і т. д. Все це покладається на плечі, як тягар, вчителеві. Але розгублюватись вчителеві не можна, а слід твердо, упевнено працювати, як підказує його сумління».

Чесність вчителя. «Поверхове вивчення учнями тієї чи іншої дисципліни являється злочином збоку вчителя. ...гасло, кинуте більшовиками про 100 відсоткову успішність, — є нездійсненна мрія. Але поряд з цим потрібно зауважити всім учителям, що працювати потрібно виключно чесно, благородно, щоб учні могли брати все від учителя добре, корисне».

Національне спрямування. «...Школа, яка була створена більшовиками, цілком не відповідає сучасним настановам. В більшовицькій школі виховувалося молоде покоління в так званому «комуністичному дусі...» Ідеї іптерніціоналізму, побудовані на співпраці з «великим російським народом», «прищеплювали ненависть до своєї нації, до свого народу».

«В наслідок такого виховання наша молодь стала не прислухатись до національного горя свого народу, його страждань, його волінь. Ця молодь кидає свій народ, переходить до служіння культурі чужій — російській».

Сувора дисципліна. «Багато шкоди було натворено і в галузі виховання ввічливості, коректності. В педагогиці більшовиків було написано, що вчитель — це старший товариш учня. Він має право тільки навчати, але, якщо учень не виконує його розпоряджень, поводить себе погано, — то вчитель не має права нічого йому зробити. Учні, відчувши все це, не слухалися настанов вчителя, могли йому робити різні прикрості, на які вчитель не мав права відповідати. В наслідок такого виховання багато дітей шкільного віку ведуть себе досить погано».

Боротьба з більшовистською пропагандою. «Слід бути вчителеві досить чуйним і щодо більшовицької пропаганди, яка, безперечно, буде проникати до освітніх установ і провадити свою мерзостну роботу. Тут вчитель повинен бути досить обережний і охороняти своїх вихованців від цього впливу, який може виливатися в тому, що деяка частина учнів буде продовжувати традиції більшовицької школи, не виконувати настанов своїх вихователів — учителів».

Любов до Росії і «великого російського народу» замінюється любов’ю до «Німеччини, як країни, що принесла визволення українському народові». Учень повинен знати достатньо мови — українську і німецьку, а також знати точні науки.

Трудове спрямування. «...По закінченні школи (радянської) учень виявлявся зовсім непридатним до життя, бо з ним в мурах школи панькались, йому угоджали, і він залишався далеким від розуміння дійсної праці, не розуміючи, що в житті є не тільки красиві сторони, а й трудові обов’язки. Саме цих питань і не могла виховать в свідомості учня радянська школа, бо тут йшло питання більш про його політичне вимуштрування».

Антисемітське засмічення навчальних програм. «Сьогодні потрібно створювати нову школу, яка б відповідала вимогам сучасності, цебто вливала наших вихованців в ряди європейської культури і, таким чином, відмежовувала їх від Москви, від жидо-більшовицького впливу». Нажаль, з пісні слова не викинеш... Антисемітська риторика мала місце бути.

В Костянтинівському районі в 1942 році передбачалося відкрити 65 шкіл. З них в селах планувалося відкрити 40 шкіл, з яких 13 — вищепочаткового типу (семирічки). В місті було заплановано відкрити 25 шкіл. З них: 2 гімназії (одна чоловіча і одна жіноча), 1 реальна школа, 2 технікуми, 10 вищепочаткових шкіл, 10 чотирьохрічок. Навчання в сільських школах мусило б розпочатися з 1 серпня, але ж в зв’язку з запізненням збиральної кампанії через кліматичні умови — заняття в сільських школах району відкрилися тільки 18 серпня. З 1 жовтня розпочинають працювати школи міста.

Але в місті відкрилися не всі заплановані учбові заклади. З 25 шкіл відкрилося тільки 11: 1 початкова школа в приміщенні 4-ої школи, 6 вищепочаткових шкіл (типу 7-річки) в приміщеннях шкіл №№ 1, 8, 13, 14, 16, 17; одна чоловіча гімназія в приміщенні школи №2; одна жіноча гімназія в приміщенні школи №20; хемічний технікум на території Хемзаводу та медтехнікум. Думаю, відкрилися не всі школи і на селі.

Хоча провадилися переписи дітей, йшла агітація, але батьки в Костянтинівці не бажали віддавати дітей на навчання до підвладних німецьким окупантам учбових закладів. Навчання в 1-4 класах було обов’язковим. Батькам, які не надішлють учнів цього віку до школи, погрожували штрафом. Інспектор шкіл В. Устінович у газеті за 19 серпня 1942 року навіть обіцяв: «Учні старших класів (від 14 років) будуть забезпечені хлібними та продуктовими картками, які будуть видаватись на підставі довідок, виданих директорами шкіл». І все ж таки батьки масово не віддавали своїх дітей до навчання.

В. Устінович також відмічав матеріальну скруту учбових закладів міста і району: «В зв’язку з важким становищем шкіл в справі устаткування меблями (парти, столи, стальці, дошки і т.і.) Відділ Освіти звертається до населення міста Костянтинівки з проханням: зносити до шкіл вищезгадані речі, а також повідомляти директорів шкіл про наявність шкільного обладнання в різних установах, будинках тощо.

Відділ Освіти гадає, що населення, яке мусить бути кревно зацікавленим в піднятті загального культурного рівня нашої батьківщини та в навчанні своїх дітей, гаряче відгукнеться на наш заклик і підтримає всіма засобами роботу шкіл міста».

Далі буде.

І. Бредіхін, викладач історії КВПУ.