Орбіти духу Олекси

В асторономії є такий термін - «невидимий центр». Саме таким, не офіціозним, не пов`язаним з політичними іграшками, центром, стала для української громади Костянтинівки постать нашого непересічного земляка Олекси Тихого. Він виступив на захист українського слова на Донеччині в часи, коли, здавалося, совєцька влада запанувала назавжди.

Мешканці Костянтинівки вранці 24 серпня були здивовані численними постами ДАІ на вулицях. Але до приїзду високопосадовців це не мало ніякого відношення. По місту та району промчали велосипедисти (близько 40 осіб) з автомобілями супроводу, над якими майоріли жовто-сині прапори. Це був велопробіг «Слідами Олекси Тихого», яким патріоти України, аматори велосипедного руху з Краматорська, Дружківки, нашого міста та району, відзначили 20-й День незалежності.

Стартували учасники з майданчика біля будівлі держрайадміінстраціі. Цього року районне керівництво вперше було серед організаторів, разом з Товариством Олекси Тихого, таких велеперегонів. До речі, на урочистому відкритті заходу, представники Товариства О. Тихого передали в райраду прапор Костянтинівського району, який на честь 20-тиріччя було піднято на Говерлу.

Нові свята у нас лише поступово входять у широкий вжиток. Вони не витісняють старі одразу, спочатку лише стають поруч з ними. Це нагадує поведінку язичника, який готовий молитися всім богам одразу. От і стоїть у нас Церква Божа поруч з пам’ятником Леніну. Більшість нашого населення православні лише номінально. Святе письмо і службу Божу знають погано. Цього літа поспілкувався у поїзді з двома молодими подружніми парами з Донбасу. Одна була з ієговістів, а інша з якоїсь християнської протестантської церкви. Вони в тамбурі уночі, чемно сперечаючись, майже годину читали друг другу свої “Біблії”. Сперечались і про якість перекладів, і про повноту їх... На відміну від пресічного православного, ці люди «Біблію» читають кожен день.

Так і для мене відчуття, що День незалежності — це головне наше не церковне свято, прийшло лише на 20-й рік незалежності.

Такими вдалими, мабудь, вийшли велоперегони. Пелетон проїхав до кінотеатру ім.Леніна, де була перша зупинка, після цього його путь пройшов через Новодмитрівський ліцей на Іжівку. На зупинках велосипедисти, серед яких були і дуже молоді, і загартовані участники багатьох велоперегонів, мали змогу узнати про зв`язок цього місця з біографією вчителя і правозахисника. Так, вперше як правозахисник, Олексій Іванович себе проявив ще в 15 років, коли під час окупації не побоявся і поскаржився німецькому коменданту, що поліцаї несправедливо відібрали у них корову, яку після розслідування справи і повернули родині Тихих. А у 1972-му році Олексу затримали та привезли у костянтинівський горвідділ міліції. Його обвинуватили у крадіжці з їжівського магазину, хоча на той час Олекса був у Москві. Тут його багаторазово і виснажливо допитували кілька днів, і тут він висловив свій протест, об’явив голодування. Кілька днів не приймав їжу, не пив води. Його примушували, щоб він виїхав з СРСР, залишив правозахисну діяльність, але Олекса мав справжній козачий хист і не звертав зі шляху, на який вже став.Найтяжча ділянку шляху для спортсменів була від Новодмитрівки до Іжівки. Пелетон розтягнувся так, що організаторам довелося комусь допомагати, а когось пригальмовувати. Але пропозиції підвезти стоїчно відкидали навіть наймолодші, 13-14-річні учасники. А ось і батьківщина Олекси - Іжівка: зарослий цвинтар, занедбані і такі ж зарослі бур’яном і деревами розвалені хати. Але перед однією з них вклонили свої голови учасники пробігу - тут народився і виріс, а також проводив час між відсидками наш сміливий і стійкий земляк. На цьому святому місці представники районного керівництва пообіцяли, що все зроблять для того, щоб відновити родинну хату Олекси, та зробити тут філію районного музею “Садиба Олекси Тихого”.

І, нарешті, фінал заходу - відпочинок під вербами, які садив Олекса на греблі, у будівлі якої він приймав участь. Тут лунала українська мова — священник греко-католицького храму о.Віталій провів обряд панахиди по Олексі Тихому та всім, хто віддав життя за свободу і незалежність України, а поети нашого краю читали свої вірші. Вже знайомий по публікації у “Провінції” член національної спілки письменників України, краматорчанин Юрій Доценко подякував організаторам за енергію їх патріотизму та запропонував до наступних перегонів, окрім спортивного забарвлення, добавити й духовну складову, зробити поетичний конкурс «Під вербами Тихого».

На закінчення голова Товариства ім.О.Тіхого Є. Шаповалов вручив всім учасникам книги по історії національного визвольного руху, а також пам’ятні знаки, виготовлені спеціально до велопробігу.

Представники рай-держадміністрації нагородили всіх учасників почесними грамотами, а також відзначили наймолодшого - 13 років, Андрія Тарамана-мол. з Олександро-Калинового і найдорослішого з учасників - 55 років, Сергія Давиденка з Дружківки.

І хоча протягом велоперегонів часто починався і переставав йти дощ, це не вплинуло на добру і теплу атмосферу зустрічі. Приємно, що все більше людей виходить на високі орбіти прабатьківської духовності завдяки величній постаті Олекси.

В.Березін, І.Брєдіхін — товариство Олекси Тихого.