«Ще вчора-позавчора
Ти вів на барикади,
Ще вчора-позавчора
Ти з нами в пекло ліз.
Але себе ти зрадив
Заради тої влади,
Яку ти з нами разом
Ненавидів колись.
Юрій Рибчинський.
Коли я починав писати цю статтю, друзі в мене запитали: «Хто чи що дає тобі право судити Президента?» І я відповів: «Ми у свій час обрали цього Президента і ми даємо йому оцінку». Поразка Віктора Ющенка була очікувана і закономірна. Вона не була випадковістю.
Зачиналася поразка ще тоді, коли Віктор Ющенко необережно пообіцяв направити кошти, отримані від продажу «Криворіжсталі» на погашення втрат громадян в «Ощадбанку» і не виконав цієї обіцянки. Люди гадали, що це прикра випадковість. Утім, згодом фракція «Наша Україна» голосувала проти законопроекту, яким втрачені заощадження вважалися державним боргом. Коли виникла потреба захистити саме малозабезпечених, фракція «Наша Україна» голосувала проти встановлення мораторію на підвищення цін і тарифів.
Заради призначення «великого приватизатора» Єханурова прем’єр-міністром, Віктор Ющенко підписав з Януковичем меморандум, чим образив своїх прихильників.
Чим далі, тим не зрозуміліші ставали дії Президента. Віктор Ющенко призначив «кращого друга «туркменбаші» Чупруна В. головою обладміністрації. А потім пішли інші схожі призначення.
Виборці, котрі голосували за Ющенка, з відразою спостерігали, як він цілувався з В.Шевченко, колишньою головою Президії Верховної Ради УРСР, на совісті якої смерть від радіації киян, виведених на першотравневу демонстрацію у 1986 році, а також із депутаткою від ПР Богатирьовою. Її він потім наблизив до себе, сподіваючись, що гінеколог буде надійно опікуватись безпекою і обороною України. Він забув, а костянтинівці пам’ятають, скільки бруду вона вилила на Ющенка під час мітингу у нашому місті, що навіть газета «Знамя индустрии» 5 серпня 2004 року не наважилась все написати. Ця стаття мала назву: «Раиса Богатырева: «Я верю в победу Януковича в первом туре».
Віктор Ющенко спочатку наклав вето, а коли його подолали, не підписував зміни до бюджету протягом 10 днів, відносно «дітей війни», чим порушив Конституцію України.
У мене багато інших претензій до екс-Президента. Віктор Ющенко обіцяв швидко завершити справу Гонґадзе, а також справу про власне отруєння. Ми цього так і не дочекалися. Потім він неодноразово приязно зустрічався з тими, котрі підпадали під його обіцянку «бандитам тюрми».
Найбільш образилися патріоти України, коли Віктор Ющенко пробачив усім ПІСУАРівським сепаратистам сєверодонецького шабашу. Президент, на якого ми покладались, лише в кінці каденції зробив обережні кроки щодо заборони в’їзду до України провокаторів з Росії.
Віктор Ющенко обіцяв, але не вніс справедливих змін до Постанови №1783 від 20.11.03 р. Януковича, якою було істотно зменшено розмір пенсій. Він нічого не зробив щодо реформування житлово-комунального господарства, натомість, значно збільшив витрати на Секретаріат Президента. Віктор Ющенко не подолав корупцію, що пронизала місцеві органи влади, освіту, науку, культуру, судову гілку влади. Хоча ще у липні 2004 року перед виборами проголосив: «Корупції буде покладено край! Всі будуть рівними перед законом! Бандити сидітимуть у тюрмах!»
Віктор Ющенко нагороджував тих, за ким плаче тюрма, і надав стільки генеральських звань, що генералів мабуть стало більше, ніж лейтенантів. Цим він знецінив і державні нагороди і військові звання. Президент продовжив традицію Брєжнєва-Кучми – девальвацію державних символів навіть в останні дні своєї каденції. Більшої зневаги української культури, ніж присвоєння Вєрці Сердючці звання народного артиста, і уявити не можна. Мабуть цим він виконував обіцянку на Майдані: «Ми будемо нацією високої культури!»
Ющенко на надав українського громадянства визначному історику Другої Світової війни Віктору Суворову (Резуну), попри його бажання. В цьому Суворову поталанило, бо тепер він би працював в іншій країні. Якби дали працювати.
Тоді ще діючий Президент майже не зрушив проблему української книги і українських засобів масової інформації. Патріотичне виховання молоді не відбувалось. Навіть власному синові Віктор Андрійович не роз’яснив різницю між «погано» і «добре». А потім Президент надміру болісно відреагував не на поведінку свого 19-річного сина Андрія, який дозволяв собі роз’їжджати на шикарній іномарці вартістю понад 100000 доларів і користуватися мобільником, оздобленим коштовним камінням. Звинуватив не поведінку власного сина, а позицію журналістів «Української правди», які дозволили собі «розкопати» всю ту історію.
Він на Майдані обіцяв, але не виконав: «Ми обрали справедливість, бо не може беззаконня стати нормою в державі. Стіна, яка відділяє посадовця від людей, буде зруйнована. Всі будуть рівними перед законом. Незалежний суд захистить права кожного. Ми створимо демократичну владу – чесну, професійну і обов’язково патріотичну. Бізнес буде відділений від влади. Бюджет ні для кого не буде віднині годівницею. На державних посадах працюватимуть лише ті, у кого видатки відповідають задекларованим доходам. Ми станемо чесною нацією».
Єдина обіцянка на Майдані була не тільки виконана, а й навіть перевиконана: «Багатство України – це багатство її регіонів». Тоді останнє слово цієї обіцянки ще писалося з маленької літери.
Не була розв’язана проблема кордонів України. Не зменшена залежність України від постачання газу і твелів з Росії, хоча була можливість зовсім її позбутися.
Можна згадати невиконання обіцянок і щодо Ю.Тимошенко. Два місяця - січень і лютий 2005 року він зволікав з призначенням її прем’єр-міністром, а у вересні 2005 року відставив уряд Тимошенко, хоча за два тижні до цього Ющенко в промові на День Незалежності зазначив: «Молодий, енергійний, впевнений у собі уряд продемонстрував і макроекономічну культуру, і зростання соціальних стандартів. У вдалому поєднанні цих двох пріоритетів - формула сучасної економіки, яка заохочує сильних і підтримує слабких».
З того часу і до кінця каденції не припинялась нищівна прилюдна, часто несправедлива критика будь-яких дій Ю.Тимошенко. Після парламентських виборів 26 березня 2006 року помаранчеві сили (БЮТ, НУ і соцпартія) отримали більшість. Саме через зволікання Президента щодо призначення Ю. Тимошенко, Олександр Мороз зрадив коаліцію і серпня 2006 року прем’єром став Янукович.
В результаті позачергових виборів після переобрання Верховної ради НУНС та БЮТ отримали більшість.18 грудня 2007 року Тимошенко знову стала прем’єр-міністром. Тоді першим зруйнував більшість найкращий друг Ющенка Іван Плющ, якого Президент хвалив ще у 2000 році в інтерв’ю: «Мы девять лет жили аморально»: «Мне очень симпатичен Иван Плющ. Это просто самородок. Большинство его качеств — положительные».
Окрім цього, одразу ж після призначення нового уряду Тимошенко, Секретаріат Президента почав систематично, практично щодня, критикувати будь-які дії як Тимошенко, так і уряду в цілому. Тобто, знову, замість злагодженої роботи керівників помаранчевої команди, країна і світ спостерігали черговий розбрат очільників держави. Протягом 2009 року Президент заветував велику кількість законодавчих ініціатив чинної коаліції та постанов уряду, а своїми указами перебирав на себе виконавчі функції, втручаючись в урядові рішення.
«Любі друзі» з команди Віктора Ющенка «успішно» розміняли політичний ентузіазм українського народу на дерибан до власної кишені і, можливо, тепер мають пройти роки чи навіть десятиліття для того, аби народ знову міг повестися на політичну «обманку» про «доброго царя» із народу.
Президент Ющенко, як і екс-президент Кучма, не захотів міняти самої системи, усунути від влади в Українській державі «комуністичних мутантів».
Оприлюднений таємний договір з Януковичем перед останніми виборами президента збив з ніг прихильників Ющенка. Президент фактично зруйнував владу в державі. Але найгіршим є те, що він зруйнував віру мільйонів людей в Справедливість, чим відкинув розвиток свободи і добробуту українців на десятиліття. Він не виконав обіцянки на Майдані: «Ми починаємо нову сторінку української історії. Вона буде прекрасною».
Моє ставлення до В. Ющенка перед останнім туром виборів у 2010 р. точно визначив Юрій Андрухович: «Різка зміна мого ставлення до Ющенка відбулася між першим і другим туром, коли він ще, будучи президентом, робив усе, щоб переміг Янукович. Це було очевидно до непристойності».
Не можна не визнати досягнень Віктора Андрійовича в гуманітарній сфері: тут і світове визнання Голодомору геноцидом Українського Народу, і відновлення історичної пам‘яті та інше. Але слід розуміти, що Ющенко зробив все можливе, щоб президентом України не стала Ю.Тимошенко. Так, я зараз ставлюся до В. А. Ющенка негативно, як і ті, хто у свій час голосував не за нього. Тільки природа цього негативу абсолютно різна.
Чи зробив би я той самий вибір тоді, у 2004 році, володіючи інформацією, котру виклав у цій статті? Вірогідно, так. Тому я погоджуюсь з гіркими словами Яворівського до В. Ющенка: «Тоді, на Майдані ми Вас просто вигадали із потреби мати справжнього, сильного Президента».
ЯРОСЛАВ. Yаroslаv70 [at] meta.ua
Покаяние оранжевого)
Покаяние оранжевого)