Ви не забули, що 19 листопада — День скловиробника! Так, дивним чином, склалось, що все підприємницьке життя я маю до цього відношення в тій чи іншій формі. Хоча ніколи й не планував.
Про галузь...
Ще в часи УРСР Україна на шести заводах (Костянтинівка — 2, Лисичанськ — 2; Київщина — 1; Львів — 1) закривала власні потреби в листовому склі на 16 відсотків. Зараз, умовно, у вузькій ніші працює лише мале виробництво в Костянтинівці. Всі роки незалежності відбувалися спроби побудувати нові виробництва, які закінчувалися нічим. Найбільш резонансні спроби закінчувалися вбивством інвесторів, як те було в Харкові.
Лобі імпортерів завжди було сильнішим.
Є надія, що за два роки, наші великі партнери побудують на Київщині завод зі стандартною, потужною 60-тонкою (начебто — амеріканськські інвестиції). Сподіваюсь, що зелена большевицька НЕП не вб‘є і цей проект.
На ринку, традиційно, царюють білоруси й росіяни. Точніше — європейці, які вклали в них гроші.
В країні переробляються мільйони квадратів скла. Нещодавно чув, як меблевики співставляли кількість навчальних місць у державних закладах для йуристів, економістів і меблевиків. Було реально смішно з планування профорієнтації в країні: очевидно, в країні вважають, що для виробництва не вистачає лише "Закону про меблі", або що...
Але зовсім не смішно знати, що в країні зовсім не навчають працювати зі склом. Єдиний профільний технікум у Костянтинівці навчає, здається, також «економістів».
Скловиробники сплачують величезні податки, за які держава навчає йуристів. А працівників собі підприємства галузі вирощують власним коштом.
Ну десь такі справи.
Вітаю колег. Наш хліб — не легкий, але — чесний. Цього й тримаймося.
Олександр Сосницький, підприємець, зараз в Києві.
