Попри заспокійливі репліки чиновників стосовно так званої добровільної вакцинації проти коронавірусної хвороби автор вирішив звернутися до першоджерел офіційної інформації. На веб-порталі Верховної Ради України зареєстровано проект Закону «Про систему громадського здоров’я». Отож, поговоримо про це докладніше.
Ось факт без сумнівів та коментарів: законопроект № 4142 від 21.09.2020 року «Про систему громадського здоров’я» оприлюднено: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70025. Одразу виникає запитання. Чому законодавець намагається скасувати традиційну і зрозумілу для багатьох роль санітарно-епідемічної служби у сфері питань санітарного та епідемічного благополуччя населення?
За інформацією парламентських експертів, таке планується зробити без передачі функцій цих держорганів іншому центральному органу виконавчої влади, що може призвести до порушення вимог санітарного законодавства.
А найбільш жорсткі й критичні зауваження парламентських експертів стосуються питань спроби запровадження в Україні примусової вакцинації від коронавірусної хвороби на рівні Закону. Хоча раніше такі питання вирішувалися згідно із календарем профілактичних щеплень на підставі урядових підзаконних актів. (докладніше: Висновок Головного науково-експертного управління ВРУ від 07.10.2020, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70025).
Здається, законодавець спробував сам себе «перевершити» у спробі запровадити тотальну коронавірусну вакцинацію? Бо у тексті законопроекту визначається перелік профілактичних щеплень, що є обов’язковими і включаються до календаря щеплень. Це стосується дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, вірусного гепатиту В, паротиту, краснухи, пневмококової та гемофільної інфекції. На думку Головного управління, є логічним, що вакцинопрофілактика має здійснюватися на підставі дослідження стану інфекційної захворюваності в Україні, тобто, за раціонально розробленим та затвердженим компетентним державним органом календарем профілактичних щеплень, а не встановлюватись законом, як це запропоновано у поданому законопроекті.
А як там, у Європі, врегульовані питання карантину та щеплень?
За змістом українського законопроекту його розробники, всупереч нині діючому законодавству, спробували перекласти відповідальність і відповідні повноваження у запровадженні карантину з парламенту на Кабмін. Для порівняння, у значній частині країн ЄС обов’язкове щеплення запроваджено лише проти однієї чи декількох інфекцій. Суттєвою відмінністю між законодавчим регулюванням вакцинації в Україні та країнах Європи є те, що в більшості цих країн вакцинація не є обов’язковою, а національні календарі щеплень мають характер рекомендації. Високий рівень щеплення проти рекомендованих інфекцій досягається через довіру до системи охорони здоров’я та низький рівень корупції в цій сфері.
Стаття 20 проекту Закону присвячена правовому регулюванню карантину. Тут має місце ігнорування попередніх висновків Конституційного Суду України, що взагалі є неприпустимим явищем. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. При цьому не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією держави. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом, ухваленим парламентом як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). А тому, положення законопроекту про те, що в рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину встановлюються «тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них» не відповідають Рішенню Конституційного Суду України, положенням Конституції держави.
Тому підвищення рівня щеплення населення потребує проведення комплексних заходів щодо підвищення довіри до системи охорони здоров’я України та проведення широкої цілеспрямованої просвітницької роботи, наукового обґрунтування основних засад формування переліку інфекцій, у тому числі, соціально небезпечних, проти яких передбачається планова імунопрофілактика.
Знову має місце спроба порушення конституційних прав людини як масове явище. Йдеться про повну заборону відвідування закладів освіти дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень (ч. 6 ст. 32 законопроекту). При законодавчому регулюванні цього питання необхідно врахувати, що відповідно до ст. 53 Конституції України кожному гарантується право на освіту, повна загальна середня освіта є обов’язковою. Конституційне право на освіту не обумовлюється іншими чинниками.
Також парламентські правники звертають увагу на те, що відповідно до ст. 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі провадиться за її згодою. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. А щеплення не підпадає під дію даної статті, бо саме визначення цієї медичної допомоги носить профілактичний характер.
Доцільно застосовувати більш виважений та диференційований підхід. Адже не кожній дитині можна робити усі чи частину щеплень, оскільки внаслідок особливостей стану здоров’я, зокрема, ослаблення імунітету, певні щеплення можуть бути небезпечними для її здоров’я або життя. Крім того, дозвіл на відвідування закладів освіти може бути пов’язаний із фактом наявності/відсутності спалахів інфекційних захворювань.
Хто компенсує людям можливу шкоду після введення вакцини?
У п. 41 ч. 1 ст. 1 проекту Закону поствакцинальні ускладнення визначаються як «важкі та (або) стійкі розлади здоров’я, викликані застосуванням медичних імунобіологічних препаратів». При цьому в проекті відсутні положення щодо дієвого правового механізму відшкодування шкоди у разі виникнення таких поствакцинальних ускладнень з вини виробника вакцини. В зарубіжних країнах діють різні підходи до вирішення цього питання. Наприклад, у Швеції питання компенсацій вирішується шляхом страхування пацієнта, що здійснюється загальнонаціональною компанією. Її основне завдання - страхування постачальників медичних послуг, а кінцевими споживачами є пацієнти, які отримали пошкодження. Також у Швеції діє фармацевтичне страхування, що здійснюється за рахунок внесків компаній-учасників, пропорційних їх річному обігу. В США функціонує Національна програма компенсації пошкоджень при вакцинації, яку курує Департамент охорони здоров’я та соціальних служб. Протягом 2006-2018 років застосовано понад 3,7 млрд доз вакцин, що охоплювалися вказаною програмою. Протягом цього періоду компенсацію отримала 5151 особа. Отже, є доцільним передбачити у поданому законопроекті механізм відшкодування шкоди в разі виникнення поствакцинальних ускладнень.
Про юридичну слабку грамотність
Окреме слово варто сказати про професійні недоліки зареєстрованого законопроекту. Частина положень документу не відповідає принципу правової визначеності. Так, застосування в законопроекті невизначених словосполучень та слів не дають суб’єктам правових відносин однозначного розуміння їх правового регулювання: «за певних умов», «будь-який … чинник», «в разі необхідності» тощо. Водночас Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права. Тут йдеться і про право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (тобто легітимні очікування), (пп. 3.2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 23.01.2020 № 1-р/2020).
ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ ПРОТИ ЗАКОНОПРОЕКТУ 4142!
Така петиція нещодавно з’явилася на офіційному інтернет-представництві Президента України. (https://petition.president.gov.ua/petition/111932, дата оприлюднення 19 січня 2021 року, №22/111932-еп.) Її автор (ініціатор) Богатиренко Олена Георгіївна. Збір підписів триває, залишилося біля 40 днів.
На чому акцентовано увагу широкого загалу?
Законопроект 4142 передбачає примусову вакцинацію дорослого населення і дітей, вiдлучення вiд дошкiльного виховання та освiти, звільнення з роботи за відмову від вакцинації, вилучення нерухомості та автотранспорту громадян на потреби боротьби з епідемією. Пункти щодо примусової вакцинації дорослого населення та дітей написані в самому кінці великого законопроекту, на випадок, раптом не помітять.
Цей законопроект зобов’язує роботодавців оплатити вакцинацію найманих працівників, а ще ставить роботодавців в ситуацію, коли виникає необхідність звільняти з роботи людину без запропонованих щеплень. Примусова вакцинація, також, як і вилучення нерухомості та автотранспорту громадян, суперечать Конституції України.
Ст. 1, п. 44 законопроекту говорить про те, що іноземні лабораторії будуть формувати і реалізовувати українську політику у сфері охорони здоров’я.
Пропонується узаконити невтручання іноземних хімфармкорпорацій в фармакологічну сферу життя в Україні. Своєчасно виявляти і припиняти хабарництво і «відкати» при прийнятті рішень про закупівлі медичних препаратів для громадян України. Закупiвлi слід проводити своєчасно, не чекаючи кінця поточного року, що б потім проводити махінації, купуючи препарати з строком придатності, який вже закінчується. Автор петиції також пропонує посилити контроль за закупівлями медпрепаратів, приділивши особливу увагу на махінації з термінами придатності і заниженням цін для продавця, на майже прострочені ліки, з подальшим завищенням реальних цін для фінансової звітності. Водночас автором петиції запропоновано законодавчо прийняти рішення про використання вакцин виключно вітчизняного виробника, які пройшли всі етапи перевірок безпеки для здоров’я людини.
Без зайвих коментарів варто зібрати більше підписів у цій петиції, аби українці не опинилися в ролі колонії хімфарміндустрії західного замовника, який і закони України вже намагається «переписувати» під власні бізнесові вигоди…
Леонід Гапєєв, юрист
