Статтею 43-ю Конституції України гарантовано кожному право на працю. Це включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Окрім загальних гарантій, Законом «Про зайнятість населення» визначено й додаткові. Кого безпосередньо це стосується? Поговоримо докладніше.
Одразу зазначимо, що кожен має право вибору: працевлаштуватися самостійно, або за сприянням Державної служби зайнятості. Серед гарантій держави у сфері зайнятості, визначених у ст.5 Закону «Про зайнятість населення» передбачено вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; одержання заробітної плати відповідно до законодавства; професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку; соціальний захист у разі настання безробіття; захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
Статтею 13-ю Закону визначено право особи на захист у сфері зайнятості населення. Це означає, що кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.
На кого розповсюджуються додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню?
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:
1) один з батьків або особа, яка їх замінює і: має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);
2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років;
6) інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;
7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19 та 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
До речі, ця категорія учасників бойових дій (п.8 ч.1) доповнила статтю 14-ту Закону нещодавно. Тому варто на неї звернути додаткову увагу. Йдеться про тих, хто захищає Батьківщину в зоні АТО, повертається додому і має право одразу працевлаштуватися.
Це військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення.
Також це особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Про дотримання квоти роботодавцями
На підставі ч. 2 ст. 14 Закону для працевлаштування зазначених вище громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні») підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.
Роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині другій цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
Обов’язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.
Працевлаштувати та обов’язково надати інформацію
«Порядок надання роботодавцями державній службі зайнятості інформації про зайнятість та працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню» затверджено Наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2013 № 271, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 травня 2013 р. за № 841/23373.
У цьому Порядку термін «квота» — це норматив працевлаштування громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону (крім інвалідів), у розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. А роботодавцями визначені підприємства, установи, організації з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб.
Відповідно до п. 2.3. — п.2.5. Порядку роботодавці самостійно розраховують квоту з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють у них і належать до таких, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (крім інвалідів). Працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, може здійснюватися роботодавцями самостійно або за сприяння територіальних органів.
Для укомплектування вакансій роботодавці подають інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у тому числі з урахуванням потреби для осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
Ще Законом передбачена обов’язкова звітність. Роботодавці щороку, не пізніше 01 лютого після звітного року, подають центру зайнятості інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
Стимулювання працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону «Про зайнятість населення» роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у ч. 1 ст.14 цього Закону (крім тих, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків можуть, як виняток, прийматися на роботу) яким надано статус безробітного, за направленням центрів зайнятості населення, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.
Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів (у разі працевлаштування інваліда, який зареєстрований в установленому порядку як безробітний, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.
Леонид Гапеев, юрист.
