Я тепер живу навмисно.
Їм навмисно. Всім навмисно.
Я усім їм кістка в горлі.
Хоч маленька, але кістка.
Сергій Набока, 1985 рік.
Мои греховные уста
в порывах радости и страсти
лобзали разные места
за исключеньем зада власти.
Игорь Губерман.
Нехай пробачить читач, що використовую у назві слова Тараса Григоровича Шевченка. Цікаво, що з того часу, як у своїх статтях почав зазначати електронну адресу, я не отримав жодного аргументованого зауваження. Скільки часу пройшло, а від влади ані чичирк. На мій погляд, існує декілька причин.
Перша причина: ті особи, котрих я зачепив, не мають вагомих аргументів, бо факти, як відомо, уперта річ.
Друга причина: ті особи, установи, або партії, яких я зачепив, вважають небезпечним встрявати у дискусію. Тобто, морди мають лев’ячі, а серця заячі.
Третя причина: ті, кого я зачепив, плюють на суспільну думку, бо вони “великі цабе”, а Ярослав взагалі ніхто. Мовляв, якщо схочемо, то й не таке напишемо.
Так у чому затримка, панове? Підсуньте до себе ближче комп’ютерну клавіатуру і, нехай вам Бог помагає. “Провінція” така газета, що оприлюднює будь-які думки, хоча б вони і не поділялись редакцією. Тільки не потрібно проводити дискусію на кшталт “сам дурак.” Потрібні вагомі аргументи. Звісно, не такі: “А чому б у порядку дискусії не заїхати йому по пиці?” Отже, “шарікових” і “швондерів” прошу не турбуватись.
Взагалі, читач розумніший ніж дехто вважає. Цей читач не вірить брехуну, який звинувачує Президента у порушенні Конституції, а сам нахабно її порушує, голосуючи майже за третину фракції. Цей читач не повірив і не пропустив у ВР іншого брехуна, який обурювався незаконному змушенню малого підприємця сплачувати пенсійні внески, а потім не зробив навіть поруху руки, щоби ввести це у законне русло. Читач не вірить тепер обіцянкам-цяцянкам, що “Костянтинівка назавжди втратить сумну славу міста із забрудненим повітрям”.
Читач бачить, що жеки майже не працюють, і знаходить законні, і не дуже, підстави, щоби не сплачувати цим неробам свої кровні гроші. Читач бачить, що попри всі розмови у залежних від влади засобах інформації, підготовка до зими і не починалась. Читач знає, що цю підготовку, у кращому випадку, почнуть цього тижня і будуть проводити всю зиму. І так щорічно.
Місцевий мешканець розуміє, чому так рвуться до влади невігласи. Якби депутати мали хоча б у половину менше пільг, бажаючих служити народові одразу б поменшало. Ми всі вже давно переконались, що вони будуть служити тільки собі і наближеним до себе.
Люди зрозуміли, що, якщо місцевій владі доведеться вибирати між здоров’ям тисяч мешканців і схвальною оцінкою обласних начальників, вони, не вагаючись, виберуть друге. Люди волають про загрозу їх життя і здоров’я, про страшний стан повітря і води, а керманичі пишаються розвитком у нашому місті екологічно небезпечних виробництв.
Уявимо таку ситуацію: прийшла звичайна людина до місцевої ради, послухати і зробити висновки, як заведено у багатьох країнах. Скоріше за все не допустять. Чому? Поміркуємо. Якби вони вирішували справи на користь городян, тоді напевно б навіть запрошували, щоби преса розповіла про їх намагання “покращити життя вже сьогодні”, як обіцяли. Але не запрошують, а якщо, навіть, журналіст прийде сам, виганяють, порушуючи всі встановлені законодавством норми. Поміркуємо. Логічно передбачити, що вирішують про таке, або собі на користь, або на шкоду мешканцям міста. Якщо це не так, навіщо приховувати від преси свої рішення? Я маю на увазі вільну пресу. Кишенькові видання до цієї категорії не належать. Хоча не обов’язково бути присутнім при народженні рішень, бо ці рішення вилазять одразу і стирчать, наче шило з драної мішковини. А може пройшло замало часу і вони лише встигли збільшити тарифи?
Взагалі, місцева влада схожа на чорну диру. Це замкнена частина простору, з якої нічого не може вийти, навіть світло. Звісно, ніякого світлого рішення звідти не дочекатись.
Був, правда, один керівник, який пізнав себе серед моїх казкових героїв. Недарма народ каже: на злодієві шапка горить. Пам’ятаєте Єршова: «…старший умный был детина, средний сын и так и сяк, младший вовсе был дурак». Так ось цей «Так и сяк», чомусь, примірявши на себе казкові шати, “і гавкнув і лайнув.” Цей «Так и сяк» кинувся захищати найкорумпованішу пухлину на тілі і так хворої влади — податкову адміністрацію. А щоб я злякався його наступу, перейшов з української мови на тюремний жаргон. Звичайно, таким, що зневажають людей, лічить кримінальна лексика “феня”.
Взагалі, писати алегорично небезпечно. Якась нікчема уявить себе героєм казки, всядеться біля дзеркала, приміряючи корону, або генеральські еполети, і почне діяти, згідно із своїм уявним статусом. Це страхітлива ситуація. Наполеонів, навіть у божевільні, вважають найнебезпечнішими пацієнтами.
Я далекий від переоцінки своїх статей. Спілкуючись з людьми, вважаю, що моя читацька аудиторія чітко оформилась. Як не дивно, вона переважно російськомовна, а не україномовна. Вона інтелігентна та освічена і вміє читати між рядками. Це переважно міська інтелігенція, а також чиновництво місцевої влади.
Звісно, не всім моє бачення подобається, але на це немає ради.
