У радянській науці існували дві концепції суспільного розвитку. Перша – офіційна, «реальний соціалізм», яка пояснювалась просто – «маємо, що маємо». Якось хтось із рідних запитав у керівника компартії і країни Леоніда Брежнєва: «Коли буде побудований комунізм?» Брат почув у відповідь від першої людини СРСР таку відповідь: «Який комунізм? Ти живеш нормально? Ну і живи. А про комунізм забудь».
Друга концепція - трьох світів, виникала поступово в західній пресі 1950-х 1970-х поступово. Спочатку Альфред Сові, французький демограф і публіцист використав у 1952 році фразу: «що стосується третього світу, який ігнорували, експлуатували та зневажали, як третій стан». Сові відсилав до передреволюційного памфлету абата Сійеса 1789 року, де той казав про третій стан – буржуазію.
Третій світ – це країни Азії, Африки та Латинської Америки, країни, що потребують розвитку.
Другий світ – країни з централізованою планованою економікою, в яких держава володіє засобами виробництва. СРСР був лідером другого світу, його ще називали «табір соціалізму».
Перший світ – це розвинуті країни умовного «Заходу»: США є їх надпотужний лідер, а ще, в цю групу входять країни Західної Європи, Японія, Південна Корея, Канада, Ізраїль. Австралія та Нова Зеландія.
Термін «Перший світ» ще використовується в західній пресі, а от два інших вже вийшли з ужитку після падіння Берлінської стіни в 1989 році.
Перший світ експлуатував країни третього світу, зокрема через механізм нееквівалентної торгівлі. Ціни на продукцію першого світу, в першу чергу, промислові вироби та технології зростали скоріше, ніж на продукцію третього світу – сировинні ресурси. Другий світ також потерпав від нееквівалентної торгівлі. СРСР закуповував на заході зерно, технології та промислові товари. Він теж залежав від розвинутих країн першого світу. Разом з тим він продавав зброю та промислові вироби третьому світу і також експлуатував його.
Наприклад, арабські країни, які після нафтової кризи 1973 року почали заробляти велетенські гроші, коли продавали нафту країнам першого світу, направляли частку цих грошей йшли на закупівлю радянської зброї. В свою чергу СРСР не збагачувався на цьому, бо зароблена таким чином валюта йшла також країнам першого світу при сплаті за зерно, технології, техніку, а без цього існувати СРСР не міг.
Концепцію «трьох світів» ніхто радянським людям докладно так і не пояснив, хоча її термінологія царювала в радянській пропаганді.
Після розпаду системи соціалізму (другого світу) та СРСР світ дещо змінився. Комуністична система ніби то зникає, але не зникає влада комуністичних еліт. Не зникає невидима робота КДБ по створенню нових еліт. Не запитуйте, як російські олігархи заробили свій перший мільйон доларів. Комусь дали дозвіл продати ешелон нафтопродуктів за кордон, і зранку він вже був доларовим мільйонером. Ще хтось завозив в Москву, де стояли продуктові магазини з пустими полицями м’ясні консерви на грані просрочки з американських воєнних складів в Європі. «Після всіх розходів, повернувши банківський кредит, чотири кінці!»
На уламках СРСР в Росії створити демократичну державність не вдалося. Утворюється система олігархату, яка при Путіні трансформується в систему чекістського олігархату. Олігархи торгують сировинними ресурсами Росії, насамперед енергетичними, а зароблені гроші вкладають в країни першого світу. Ситуація складається парадоксальна. Саме ті, хто заробляє мільярди доларів та євро купують на заході замки та футбольні клуби, елітні будинки та квартири, яхти та дорогі автомобілі, антикваріат та інші атрибути «солодкого життя». Родини олігархів живуть за кордоном, в елітних університетах заходу вчаться їх діти, там вони народжають, лікуються, розважаються. Їх спосіб життя намагаються копіювати чиновники, бізнесмени рангу по нижче. Багаті тягнуть за кордон свою обслугу.
А за ними тягнуться в країни першого світу інші. Комусь вдалося виїхати на роботу і він залишився на ПМЖ, хтось вивчив своїх дітей чи вдало вийшов заміж чи женився. У кожного своя життєва історія.
Але повертаємось до російського чекістського олігархату. Це не національна буржуазія. В Росії ці люди лише заробляють гроші, в Росії вони контролюють політичну систему, економіку, держапарат та засоби масової інформації. Але гроші від розпродажу російських сировинних ресурсів, металу, алюмінію, лісу вивозять і тратять у країнах першого світу.
І саме проти країн першого світу розгорнута гібридна війна. Це як? Вже вся світова спільнота знає, що нафту та гас Росія використовує як зброю. У слушний час від вас будуть вимагати політичних поступок. Олігархат – це також зброя Росії. Світ без кордонів для великих грошей.
Тому олігархи просувають по всьому світу політичні інтереси Росії. Нагадати український досвід? Російські компанії приватизують наші нафтопереробні заводи з однією метою – закрити їх та знищити в Україні нафтопереробну галузь. Для цього вони корумпують українське суспільство.
Але найбільшим корупційним уразливим місцем України стала ГТС та газова галузь країни загалом. З України гібридна газова війна Росії проти людства починалася. Можливо, тут їй буде кінець. Корумпувати Україну Росія розпочала з президента: «Газ – це бізнес президентів». Як нас саджали на газову голку, то тема окрема.
У 1991 році, на світанку незалежності, перспективи України оцінювалися експертами, як найкращі серед пострадянських країн. Населення України в 1992 році було 52 мільйона, економіка по об’єму була п'ята в Європі, потенціал ядерної зброї третій у світі.
Якщо ми порівняємо зі станом речей на 2018 рік, то Україна з втраченими територіями, чотирьохрічною війною з Московією, розтоптаним Будапештським меморандумом,що позбавив нас ядерного захисту. Зараз по ППС на душу населення Україну обігнали не лише країни північної Африки, такі як Алжир, Туніс, Єгипет, але і деякі країни чорної Африки, такі як ЮАР та Намібія. Можливо, ми приклад державного неуспіху.
Це добрий приклад найуспішнішої роботи російських спецслужб. Колись я вчився в Москві і доставав своїх африканських одногрупників простим питанням: «Чого це ви надумали за незалежність боротися? Що це вам дало?» При завоюванні незалежності країни чорної Африки стали жити не краще, ніж за влади європейських колонізаторів, а гірше. Почалося варварське нищення природи. Та картинка, якою була Африка за білих колонізаторів помінялася на картини суцільної екологічної кризи, винищення рідких звірів. В політиці почав правити бал трайбалізм, міжплемінні війни, до геноциду включно. Природні ресурси починають контролювати транснаціональні корпорації, які розгортають приватні армії, які не підпускають місцевих до родовищ природних копалень та нафтопроводів. Відновлюються канібалізм та рабовласництво.
У сучасних містах перестає працювати каналізація,бо білі техніки виїхали і т.п. Промисловість і сільське господарство деградують і т.д. Мої чорношкірі одногрупники відповісти мені на мої прості запитання не змогли.
Відповідь дав якийсь документальний фільм французьких авторів. Він прискіпливо розробляв тему роботи французьких спецслужб у Чорній Африці. «Франція надала країнам Чорної Африки незалежність, але наша робота там тільки почалась!» - так сказав один з французьких розвідників. Він описував свою роботу, як селекцію. Добиватися успіху може тільки той бізнесмен, для якого інтереси Франції вищі за інтереси своєї країни. В політиці французи підтримають найбільш одіозну фігуру. Той хто буде продавати інтереси країни іноземним монополіям, то, хто за гроші й рідну мати продасть, хто мріє бути диктатором, імператором. Хто буде вбивати своїх конкурентів, хто зневажає закон, правду, справедливість. Тому не зневажайте африканців, що у них йде все так поганенько. Що вони завжди вибирають найбільш невдале рішення своїх проблем. За всім цим стоїть титанічна робота французької розвідки.
Не зневажайте чорних африканців з дуже бідної країни. Вони хоча б знають слово неоколоніалізм. Наші місцеві афро-донбасянці не знають навіть цього. Наші костянтинівські збирались у 2014 навкруги пам’ятнику Леніну і камлали: «Путін прийди!»
В російській історичній науці з’явився термін «внутрішня окупація». Саме так відносяться до свого мокшанського народу російські правителі. Внутрішня колонізація є вживання практик колоніального управління і знання усередині політичних меж держави. Це особливий тип стосунків між державою і підданими, при якому держава відноситься до підданих як до підкорених в ході завоювання, а до власної території — як до захопленої і загадкової, яка вимагає заселення і «окультурення», що направляються з одного центру.
Жахливий випадок, який стався у Кемерово можна описати через використання цього терміну. 25 березня 2018 року приблизно о 16 годині стався пожар у дитячому центрі «Зимова вишня». Загорання чи підпал сталися на четвертому поверсі. «Зимова вишня» була заповнена людьми. Щоб заохотити електорат на виборах Президента Росії Путіна, на виборчих дільницях роздавали від імені губернатора Тулєєва квитки до «Зимової вишні». Офіційні дані про загиблих – 64 людини, з них 41 дитина. Хоча інтернет переповнений даними про значно більшу кількість загиблих.
26 березня в Росії стихійно проходить День Жалоби. Лише потім 27 і 28 березня День Жалоби проходить за пропозицією офіційної влади по деяким регіонам та всеросійський.
27 березня 2018 року мешканці Кемерово вийшли на стихійний мітинг, на якому зажадали відставки губернатора Кемеровської області Амана Тулєєва і адміністрації міста Кемерово, проведення прозорого розслідування і притягнення до відповідальності всіх винних. Тулєєв на цей мітинг не прийшов, не просив вибачення у родичів загиблих, а на зустрічі з Путіним в обласній адміністрації вибачився в Путіна «за подію в нашому регіоні».
Губернатор також розкритикував мітинг, що проходив у той час перед будівлею адміністрації, на якому зібралося, по різних оцінках, від декількох сотень до чотирьох тисяч чоловік, заявивши, що «за ним стоїть опозиція», а присутньо на нім «200 задирак», і що «родичів загиблих там взагалі немає».
Це якийсь сюрреалізм. Губернатор вибачається не перед людьми, які втратили дітей, а перед Путіним! Ні він, ні Путін не зустрічаються з людьми!
Посеред вируючого натовпу працюють співробітники ФСБ, які виявляють невдоволених та радикально налаштованих, та потім персонально з кожним починають їх розробку. В інтернеті весь контент по пожару – це Игор Востріков. Інших голосів нема. Закрадається підозра, людина, яка втратила на пожарі жінку, сестру, дітей, як вона може створювати по кілька відео в день. А потім Востріков оголошує про створення громадського руху, щоб допомогти владі «Велика Імперія». Чим би займалися у стані афекту після втрати жінки та трьох дітей?
В мене враження, що влада використовує якісь нові розробки по придушенню масових заворушень. Востріков – підсадна качка. По всій Росії починають полихати магазини, дитячі центри. Це Путін може, щоб відволікти увагу від Кемерово.
Третя частина. Далі буде.
