Є така технологія допиту «злий — добрий слідчий». Вона загальновідома, тому примітивна, але при цьому ефективна. Злий пресує арештанта, жорстко його допитує, застосовує психологічні та фізичні тортури, а змінює злого добрий слідчий. Він поспівчуває, поводитись з арештантом буде м’яко. Але працюють слідчі в парі. Мета у них одна – добути зізнання в нещасного арештанта.
Саме так американці працюють з Путіним. Вони, як завжди, грають довгу партію. Як зі Сталіним, коли у 1930-х почали створювати для СРСР індустріальну базу для майбутньої війни. Як з тим же ленд–лізом, всі можливості якого Сталін не використав. А пропонували американці з серпня 1941 запустити АЛСІБ. Прямий перегін винищувачів, бомбардувальників та транспортних літаків з Аляски через Сибір на радянсько-німецький фронт. «Геніальний» Сталін прийняв пропозицію союзника лише з 1943 року. І одразу війна пішла якось веселіше. У радянських льотчиків, до речі, була така приказка: «Хто у 1941 та у 1942 роках не воював, той війни не знав».
Такі ж довгі ігри були в американців з Черчілем, Гітлером, японцями.
Американська розвідка давно створила психологічний портрет Путіна. І тепер цікаво відслідковувати хто кого «танцює». В Росії чомусь впевнені, що Путін «танцює» свого агента Дональда Трампа. Як на мене, то це Росію з її очільником Путіним «танцюють» американці.
Спочатку працює «добрий слідчий» Трамп. Він в Хельсинки дає пітерській гопоті майданчик для сольного виходу. А 25 липня 2018 року, через десять днів з’являється «злий слідчий» держсекретар США Майкл Помпео, який проголошує «Кримську декларацію». Цей документ проголошує довгострокову, фактично «вічну» політику відмови від визнання путінської анексії Криму США та їх союзниками.
Зміст декларації складається з трьох абзаців:
«Росія, шляхом вторгнення в Україну та спроби анексії Криму в 2014 році, намагалася підірвати основоположний міжнародний принцип, якого дотримуються демократичні держави: жодна країна не може силою змінювати кордони іншої».
«Сполучені Штати знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля із встановлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву. Разом із союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою, Сполучені Штати відкидають спробу Росії анексувати Крим та зобов'язуються зберігати цю політику до відновлення територіальної цілісності України».
«Своїми діями Росія повела себе у спосіб, який недостойний великої держави та із власної волі ізолювала себе від міжнародної спільноти».
Додайте до цього санкції, які Америка наклала на Росію. Після «Кримської декларації» навіть заговорити про їх зняття, фактично, неможливо. А всі нові санкції можна накладати знов і знов.
Путін розв’язав третю світову гібридну. Ставки великі. Або Росія позбавить США світового лідерства, знищить долар, як світову валюту, допоможе американському «Горбачову» (а в Росії впевнені, що Трамп – то і є американський «Горбачов») зробити в Америці щось схоже на радянську «перебудову», що знищить велику американську демократію. Або Америка розвалить Росію, так, як у 1991 вона розвалила СРСР.
Останнього тижня стало зрозуміло, що Росія поступово здає.
Є такий православний термін — «томос». Томос – це указ, декрет, окружне послання предстоятеля помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного вчення, чи церковного устрою. Тільки шляхом надання томосу проголошується автокефалія національної церкви. Автокефалія надає національній церкві самостійність у своїх внутрішніх справах від іншої «материнської» церкви.
Для прикладу, 13 листопада 1924 року, Костянтинопольський патріарх Грегорі VII підписав «Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Костянтинопольської патріархії про визнання Православної церкви в Польщі церквою автокефальною». Тим самим було скасоване її підпорядкування Московському патріархату.
У тексті згаданого вище Томоса Вселенського патріарха були написані такі значимі для України слова: «Відділення від Нашого Престолу Київської митрополії та православних митрополій Литви й Польщі, залежних від Київської, а також прилучення їх до Святої Московської церкви відбулося не за канонічними правилами». Підпорядкування Київської церкви Московській відбулося у 1686 році.
Вселенська Костянтинопольська патріархія розпочала процес підготовки Томосу про автокефалію Укранської православної церкви від Москви. Думаю, що формулювання будуть схожі на Томос 1924 року.
Відомий російський журналіст Олександр Невзоров написав, що у московських попів паніка. Вони втрачають величезні гроші з українських святинь. Але справа не тільки в грошах. Вся ідеологія російської державності, російської церкви летить шкереберть. З Томосом відпаде питання про спадщину Київської Русі та про первородство. Офіційно буде сказано про те, що саме Українська православна церква материнська для Московської.
Московський засланець олігарх Новінський вже погрожує Україні громадянською війною. У нас з Росією і так війна вже чотири роки. А про олігарха я коментувати не буду. У справи СБУ я не лізу.
Томос і «Кримська декларація» — головні новини з фронтів гібридної світової. Війна точиться на території України і кричати: «Зупиніть літак, я вийду», — смислу ніякого я не бачу. Битись козакам до перемоги.
Це була перша частина матеріалу – серйозна. А далі піде політичне кабаре.
Але спочатку треба згадати один сюжет з філософії Аристотеля. Давній грек писав, що мистецтво наслідує (подражает) природі.
«…Наслідування всім подобається. Доказом цього є те, що ми відчуваємо перед створіннями мистецтва. Ми із задоволенням дивимося на найточніші зображення того, на що в дійсності дивитися неприємно, наприклад, на зображення огидних звірів і трупів. Причиною цього є те, що здобувати знання надзвичайно приємно не тільки філософам, але також і всім іншим…». Людям дуже подобається дивитись на акторську гру.
Актори часто грають героїв. Хто гідний нашого вшанування – герой, який відзначився у битві, чи актор, який цього героя наслідує на сцені.
Ясно, що повага до героя незрівнянно вища, ніж до актора, який лише наслідує (подражает) реальній природі героїчного.
Тому греки і закривали масками обличчя своїх акторів. Актор ніяк не може дорівнювати сценічному відображенню високого чи героїчного. Про походження терміну «комік», Аристотель пише: «…Дорійці кажуть, що селища, які оточують місто називаються у них "комами"… поети були названі коміками не від дієслова "комазейн", а тому, що вони поневірялися по "комам", коли їх ганебно виганяли з міста».
Українська політика загрузла в корупції, кумівстві, некомпетентності. Здається, що поки не вдається спроба висунути єдиного кандидата від проєвропейські орієнтованих, демократичних сил на пост президента. В 2004 висунули єдиного кандидата від національно-демократичної опозиції Ющенка. Його перемога запустила процеси змін на Україні.
Здається, що у 2019 єдиного кандидата від національно – демократичних сил висунути не вдасться. Такого кандидата багато хто вбачав би в Святославові Вакарчукові. Кандидат в президенти Вакарчук – це лише моральний авторитет.
Він не має політичного досвіду. Не має своєї команди. Він не з політичної тусовки. Не пов'язаний з корупційними схемами. І, здається, що Вакарчук має імунітет від корупції.
У східній Європі (Чехословаччина) таким моральним авторитетом йшов на вибори Вацлав Гавел. Він зовсім не був професійним політиком, лише драматургом та дисидентом. Але нову Чехію розбудував.
Від Вакарчука також не багато вимагалося б. Сам не кради. Маєш антикорупційні інституції, то дай їм працювати та оздоровлювати країну. Жах для олігархів, корупціонерів.
Щоб запобігти такому розвитку подій – об’єднання національно-демократичних сил навкруги морального авторитету ради спасіння країни висувається контроверсійна фігура проти Вакарчука. Я про Володимира Зеленського. Зеленський – аматорського рівня актор кабаре. Він не має акторської освіти, грає на рівні студентського «капусника». Як починав колись у молоді роки, так і грає: одноманітно, акторські прийоми не змінюються десятиріччями, його сценічний персонаж не має розвитку, не має психологічної нюансировки. Зеленський на актора і не вчився.
Порівняйте гру Чарлі Чапліна, Анатолія Папанова, Андрія Міронова, Бориса Січкіна чи Зіновія Гердта з кривляннями Володимира Зеленського.
Зеленський не актор.
Він грає в політичному кабаре. Тут акторська гра не потрібна. Політичне кабаре «Квартал 95» лише рисує грубі шаржі, карикатури на політиків.
Де тут акторська гра? Але по законам кабаре все так і повинно бути. Оця груба пародія на українське політичне життя не в змозі ні на що вплинути, не в змозі нічого змінити на краще.
Пародії «Квартала 95» добре проплачені олігархатом. Хто платить – Фірташ чи Коломойський — неважливо. Зеленський отримує кілька мільйонів євро на рік, і слава Богу. Людина заробляє чесно, бо лише веселить публіку. Кого з політиків торкати, а кого ні — вирішує не Зеленський. Хто платить, той Вову і танцює.
Зубоскальство цього студентського капусника є лише фейк реальної політики. Не маю нічого проти політичного кабаре. Але тепер Зеленському дали команду: «Фас!» на Святослава Вакарчука. Дамо слово Зеленському: «У меня только один вопрос: Слава, ты "да" или "нет"? Потому что если ты железно "да" или точно "нет" – ну, тогда и я. А то все снова спрашивают, ну что я, что я... А что я? Я-то – понятно.
Что ты? Просто если ты и я, то это – мы, понимаешь? А если мы – то это всех".
Можливість морального вибору на виборах знищена актором-дилетантом Зеленським. Він опустив нашу надію на вибір чесного морального президента для України на рівень «Квартала 95».
Колись я побачив Зеленського жалюгідним на сцені його кабаре. Це було у квітні 2014 року. Крим російській агресор вже захопив, а на Донбасі російська агресія тільки розпочиналася. Патріотична Україна шепотіла: «Коли вже армія почне стріляти?» Без цього зухвалого агресора не зупинити. Україна піднімалася на справедливу оборонну війну.
В цей час я побачив виступ Зеленського в «Кварталі 95». «Дядя Володя, — благав він. – Володимир Володимирович Путін, прошу Вас, не нападайте на нас». Він благав! Не знаю хто писав цей жалюгідний спіч Зеленському. Коли він переходить зі звичної клоунади (вибачаюсь перед професійними клоунами, перед цирковими вибачаюсь сильно) на серйозний тон, то це є найслабшим, і, як правило, жалюгідним місцем у шоу «Квартала 95».
Володя, займайся своєю справою – політичним кабаре. Не вчи Усика патріотизму! На сцені в тебе непогано виходить.
І.Бредіхін
