У ХХІ сторіччі ми маємо дві абсолютно нові природні сфери, які хоч і виникли, як мілітарні у ХХ сторіччі, але з певних причин лише в наш час набувають величезного значення. До традиційних — сухопуття та моря, а вже до повітряної сфери ми додаємо кіберсферу та космонавтику.
Сам факт запуску Радянським Союзом «Супутника» в 1957 році, створив важливий прецедент мирних польотів супутників над Землею: американці не робили жодних дій, коли «Супутник» пролітав над територією США, так само і СРСР нічого не робив, коли американські супутники почали літати над його територією. Цей прецедент дозволив зробити космос глобальним спільним простором, на кшталт відкритого моря, і підписати в 1967 році договір «Про відкритий космос», який, серед іншого, заборонив розміщення ядерної та іншої зброї масового ураження у космосі.
Тут ми стикаємося з одним з численних парадоксів космосу. Космос був тісно зв’язаний з німецькими військовими ракетними технологіями часів другої світової війни. Саме запозичення цих німецьких досягнень переможцями у другій світовій війні — як американцями, так і сталінським СРСР відіграло надважливу роль із самого початку холодної війни. Технологія міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) виявилася ключовою як в ядерній, так і в космічній гонці. Космос був сферою, в якій змагання між Радянським Союзом і Сполученими Штатами було найбільш гострим і видовищним – але, на щастя, і надзвичайно мирним.
Але з роками, якщо порівнювати 1957 (рік початку космічної ери) та 2021 (сучасність), ситуація, як у світі, так і в космічному просторі дуже змінилася. На початку ХХІ сторіччя людство стоїть перед викликом — перетворення людства у космічну цивілізацію. Настав час для створення людських поселень на інших космічних тілах. На часі — Луна, а можливо, паралельно і Марс.
Людство зіткнулося з тим парадоксом, що космічна сфера є також обмеженим ресурсом. Насамперед, обмеженим ресурсом є низькі навколоземні орбіти, геостаціонарна орбіта, електромагнітні частоти для передавання даних, весь цей найближчий до нас космос є обмеженим ресурсом. Кількість вакантних місць там дуже обмежена. Наприклад, розташована на висоті 35 786 кілометрів над екватором Землі, геостаціонарна орбіта дозволяє супутникам пристосуватись до обертання Землі, що дуже корисно для спостережень за погодою, зв’язку і спостереження. Супутники на цій орбіті вже вишикувались один за одним і відшукати місце для нового супутника все важче і важче.
На додаток, до більш ніж двох тисяч супутників, які зараз перебувають над Землею на висотах від 160 км (нижня межа) до 36 000 км (висока орбіта), утворилося багато космічного сміття. Не менше ніж 500 тисяч деталей і незчисленна кількість уламків обертаються навколо Землі — з них від двадцяти до тридцяти тисяч об'єктів здатні завдати ушкоджень космічним апаратам, які працюють.
Головна відмінність між 1957 і 2021 не стільки кількісна (хоча заперечувати її існування, неможливо), але якісна. Так, одна з десятків нових приватних космічних компаній, компанія Ілона Маска SpaceX, в рамках проєкта Starlink, вже довела чисельність своїх супутників, які надають швидкісний інтернет всім бажаючим, до 1.145. А найближчі плани сформувати сузір'я супутників «V-діапазону, що знаходитимуться на не-геосинхронних орбітах для надання послуг зв'язку» в електромагнітному спектрі, котрий раніше не був «широко застосований для комерційних комунікаційних послуг». Воно називатиметься «Сузір'ям V-діапазону ННО» (англ. VLEO) і міститиме 7'518 супутників, які слідуватимуть за раніше заявленими 4425 супутниками, що функціонуватимуть у Ku та Ka-діапазонах. Більша група (7518) буде виведена на орбіту з висотою 340 км, а менша (4425) — працюватиме на висоті 550 та 1'200 км.
У 2019 році, у рамках контракту на $28 млн. із Повітряно-космічними силами США, SpaceX розпочала перевірку можливості надання високошвидкісного інтернету у кабіну військового літака С-12. У 2020 році експериментуватимуть із літаком-заправником КС-145 та важкоозброєним АС-130. Це те, що є в Інтернеті. Але, з повагою до авторів Інтернету, не уявляю, як без швидкісного ІТ-зв'язку обійдеться стратегічний бомбардувальник, літак Президента, або літак АВАКС, а от щось на кшталт АС-130, що гасив партизанів у джунглях В'єтнаму, вже буде користуватись швидкісним Інтернетом. Вікіпедія недоговорює.
Це про “мирний космос”. За всю “космічну еру” не сталося жодного кінетичного міждержавного конфлікту, або якоїсь агресії також ніколи не було в космосі. Але і неадеквата на чолі Росії також не було.
Путін очолив Росію, яка вже стояла на колії реваншу. Як на те пішло, то до 1991 року був СРСР, а не ота ерефія, яка бодрячком почала четверту (гібрідну) світову війну з нападу на Україну. Пам'ятаєте Фєдю з чудової радянської комедії “Операція Ы»: «У Вас на виробництві травми, чи нещасні випадки були? — Ні? — Так, будуть!”
Ось недавній випадок 2019 року. Росіяни заявляли, клялися і божилися, що супутник, який поставив під загрозу франко-італійський супутник в 2019 році, лише втратив керування, – а можливо був законсервованим (супутником у відпустці), і ми, мовляв і гадки не маємо, що з ним сталося. Але “дурень думкою багатіє”, і вже через рік ВКС Росії на весь світ оголосили, що володіють спеціалістами та технічними можливостями, щоб “прорідити” космічне угрупування НАТО. У разі загострення міжнародної обстановки, Росія зможе не тільки слідкувати за супутниковим угрупуванням НАТО, але за потребою і збивати супутники НАТО.
Перерахуйте наявне угрупування приватного підприємця Маска, скільки він виведе на орбіту у найближчі рік-два? Прикиньте, скільки “сплячих” супутників ВКС Росії знадобиться для кінетичного зіткнення з натівськими супутниками. Вам не здається, що Росія вийшла на “тропу війни” у космосі з дубиною проти кулемета? Тому США відслідковують зловмисну космічну активність Росії, яка нині вже не перебуває на нижчому пороговому рівні збройного конфлікту не підготовленими. Росія Путіна не така вже і миролюбива. Але, як кажуть в Україні, — “Козі, що бодається, Бог рогів не дав”.
Космос – це простір активного подвійного використання. Супутник, який маскується під метеорологічний, може запросто бути військовим розвідувальним супутником або виконувати обидва завдання водночас. По суті, дуже мало існує виключно військових функцій, які виконують супутники – ядерне командування і управління, попередження про пуски ракет і наведення на ціль. Більшість супутників водночас виконують численні цивільні, комерційні функції і функції безпеки. Або сплять законсервованими для пробудження для потреб наступної світової війни.
Космос перестає бути мирним. Фактично перестає бути безпечним середовищем для усіх учасників “космічного клубу”. Те, що зробив і що робить Маск, нівелює космічні потуги путінської єрефії. Ні, не так. Нівелює космічно-військовий спадок СРСР.
Однак, треба сказати, що справа зовсім не в Маску. Маск має низку переваг, серед яких висока пропускна здатність Starlink, їх низька собівартість та, найголовніше, — можливість запуску на власних ракетах. Однак! Головним конкурентом Starlink є проєкт Oneweb по запуску 650 супутників. Також компанія Samsung Electronics має плани щодо 4600 сателітів. Компанія Amazon, згідно «Project Kuiper», хоче мати сузір'я із 3236 супутників.
Скільки кінетично-таранних супутників у Росії? Скільки з них ще виконує команди?
Коли, як не у квітні писати про космос? Костянтинівка — місто космічне, тому поздоровляю всіх колишніх працівників “Автоскло” зі святом — Днем Космонавтики. Колись ми попрацювали на славу і велич СРСР.
Хай Росія і залишається правонаступником СРСР. Але це не дає їй ніяких прав перекручувати історію. Хто стер надпис СРСР, який прикрашав шолом Юрія Гагаріна на тому фото, яке було зроблене під час першого польоту в космос. Росії не вдасться приватизувати ту радянську славу.
Імена видатних творців космічних ракет — Сергія Корольова, Михайла Янгеля, Валентина Глушка, Володимира Челомея і багатьох інших, пов’язані з Україною — вони, насамперед, етнічні українці: хто народився тут, а хто, як Янгель у сім'ї висланого на вічне поселення у Сибір нащадка запорожського козака. За сімейним переказом, дід Лаврін збунтувався — підпалив панську комору, ненависну шинкарню. Одержав 8 років каторги на ленських золотих копальнях і вічне поселення в Сибіру. Так українські Янгелі стали сибіряками, і там же, у неписьменній родині, народилася майбутня зірка космічного сяйва. Хтось, як Корольов, вихідець з української купецької родини писати “росіянин” став з 1938 року, з часів арешту. Так за нього вирішили кати з НКВС. Вже потім, після звільнення ходив у вишиванках, але те НКВСівське тавро — “росіянин” так і зашилося незмінним.
Але я хочу розказати про українського космічного героя наших часів: про Максима Полякова. Його батько був одним з провідних конструкторів на “Південмаші” у Дніпропетровську.
Тож як він опинився в США у одному ряду з приватними космічними першопрохідцями: Ілоном Маском, Джефом Безосом, Річардом Бренсоном і Полом Аленом? Невже в Україні виріс власний Ілон Маск? А чому і ні?
З дитинства Максим хотів, як і його батько займатися космосом. Хотів будувати ракети. Але розпад Радянського Союзу. Безгрошів'я.
Хлопець закінчує школу і чує від батьків: “На “Южмаші” ні грошей, ні перспектив”. А бабця працює в медицині. Акушерка. Там стабільний кусень хліба. Так Максим опинився у медичному інституті і отримав спеціальність і грошовиту, і людям потрібну.
Але шлях до дитячої мети розшукав.
Почав працювати в ІТ-бізнесі. З пісні строчки не викинеш. Сайти знайомств і т.п. Але космос не давав спокою. Рівень Полякова росте. Він виходить на міжнародний рівень.
Протягом 2003-2015 років бізнесмен створює продуктові IT-компанії, капіталізує їх і потім продає. У 2005 році Поляков разом з своїм англійським партнером Доббі створюють компанію IDE Group з головним офісом в Единбурзі.
У бізнес-групу входили дейтінгові проекти EasyDate (у 2010 році перейменований в Cupid plc), Murka, а також платформа для аналізу і тестування сайтів Maxymiser. Maxymiser "підняв" 26 млн доларів венчурних інвестицій і в 2015 році був проданий корпорації Oracle.
З 2006 року підприємець розвивав власні українські веб-проекти: price.ua, avtopoisk.ru, trud.com, naydidom.com, sravni.com.
У 2014 році в Остіні (США) була заснована ракетобудівна компанія Firefly Space Systems. У 2017 році частина її активів викупив українець Максим Поляков, інвестувавши 75 млн дол. Стартап провели перезапуском як Firefly Aerospace. У листопаді 2018 в рамках програми «Комерційні місячні вантажні послуги» (Commercial Lunar Payload Services) NASA обрала Firefly Aerospace однією з компаній для виконання 10-річних контрактів на доставку вантажів із загальною вартістю за весь період у 2,6 мільярди доларів. Саме тоді інтерес до персони Полякова зріс: космічний стартап отримав від Військово-повітряних сил США космодром SLC-2W в Вандерберзі (Каліфорнія).
У 2019 компанія Firefly Aerospace підписала договір про співпрацю з Aerojet Rocketdyne, колишнім підрозділом Boeing.
У листопаді 2019 року успішно пройшли випробування двигунів 1 і 2 ступенів. Команда готується до першого запуску ракети-носія «Альфа», який запланований на 2020 рік зі стартового майданчика авіабази Ванденберг.
У 2019 році військово-повітряні сили США обрали Firefly для участі в програмі Orbital Services Program-4 (OSP-4). Firefly опинився серед дев'яти приватних компаній, з якими співпрацюватиме уряд США в рамках відправки спускових апаратів за програмою освоєння Місяця. Тоді ж стало відомо, що космічний стартап уклав контракт з "Южмашем" на виробництво більше сотні деталей для ракет.
Ось така коротка бізнес-історія шляху талановитого українця до космосу.
Талановитим українцям потрібна англійська мова.
І.Бредіхін
