Плач, моя українська Земле, плач, бо 22 вересня сього року не стало між нами незламного борця за долю багатостраждальної України, найдостойнішого її сина — Ярослава Гомзи... Все життя покладено на її олтар!
Заарештований ще 18-річним хлопцем, десять років відмучився він в жахливих сталінських ГУЛАГах — і не похитнувся у прагненні бачити свою Батьківщину вільною від імперської Москви. Ще за часів Великої вітчизняної війни всі власні кошти, які мав, витрачав на розповсюдження серед українців видань з правдою про свій окупований народ.
Вічний дисидент, один із засновників Української Гельсинської Спілки, яскравий публіцист і талановитий поет, він був таким дійовим і невтомним, що караючий нагляд “органів” за ним вже і незалежної Держави не припинявся (як це не дивно і не прикро) до останнього.
І за перебудовних часів Я.Гомза — у Товаристві української мови, в Товаристві репресованих, в РУСІ та інших подібних організаціях — в перших рядах. Цей самовідданний Герой незрушно вірив в безсмертя української мови — основи і гарантії існування нації.
“Ні, мова наша не загине!
Не згине пісня голосна,
Що тисяч літ уже вона
У піднебессі лине!
Тебе наш ворог не зборов,
Перевертні не покрутили,
Хоч як точили з тебе кров, -
Та духа вольності не вбили”.
Ярослав Гомза — людина-взірець для кожного українця, яким він має бути, якщо бажає добра своїй Батьківщині. Таким особистостям безперечно треба ставити пам`ятники, щоб і молоді, і старі, дивлячись на нього, надихались його мужністю, непохитністю, любов`ю до України. А патріоти (дійсні, а не на словах) у нас є. Я пересвідчився в цьому, збираючи кошти для лікування хворого Ярослава. Серед інших особливо редакція газети “Провінція” в єдиному поштовху серця відгукнулась на заклик допомоги.
Ярослав Юрійович Гомза — Громадянин з великої літери. Тільки зусиллями таких Героїв на чолі маси прихильників і однодумців Україна може стати і неодмінно стане врівень з найзаможнішими і дійсно демократичними державами світу. Іншого шляху нема.
Вічна слава Героям України!
Володимир Ляшенко.
