21 лютого у Краматорському художньому музеї пройшов фінальний етап шостих Олексиних читань, цього разу на тему: «Олекса Тихий і правозахист». Організатори - Товариство ім. О.Тихого, Дружківський міськвідділ освіти і Краматорське міськуправління освіти.
В хаті, де народився Олекса Тихий (с.Їжівка)
На моїх очах проходили всі читання, починаючи з 2008 року. Донеччина пізнавала Тихого повільно, в муках, але твердо й назавжди. Тихий повертався у свій край з роботами дітей, велопробігами, лекціями, книжками, фільмами, газетними статтями, урочистими заходами. От вже й робота дружківської школярки про долю Тихого перемогла на обласному МАНі з великим відривом, Костяінтинівська РДА планує поставити пам’ятний камінь Олексі в його рідній Їжівці, а Донецька ОДА видає двотомник його робіт. Постійно у травні донеччанська делегація відвідує могилу Тихого на Байковому у Києві. Як казав один великий українець, «Ніщо не спинить ідею, час якої настав!». Немаловажну роль у цьому зіграла форма читань, яку обрало Товариство Тихого - читання пересувні. Їх географія - Олексієво-Дружківка, Костянтинівський район, Слов’янськ, Часів-Яр, Донецьк і ось вже Краматорськ.
Краматорськ по своєму здивував організаторів читань. У надкороткий термін підготовки діти краматорських шкіл видали прекрасні, цікаві, глибокі й змістовні роботи. А саме важливе те, що у цьому місті, де колись жив і працював Олекса, признали його, як свого, як донбасівця, як рідну людину. На відбіркових читаннях дві дівчинки так перейнялися долею Олексія Івановича, що не втрималися й розплакалися. Якщо людина своїм життям може визвати такі почуття і емоції, то це герой, і прожив він своє життя палаючи, освітлюючи дорогу нам, сьогоднішнім!
Тема правозахисту проходить по всьому житті Тихого. От він чотирнадцятирічний хлопець у окупованому Донбасі їде у комендатуру і подає скаргу німцям на двох поліцаїв, що відібрали корову у його тітки. Ось він у сталінські часи(!) висловлюється проти виборів без вибору, коли у бюлетені тільки одне прізвище кандидата від єдиної партії влади і “непорушно” з'єднаному з нею в правлячому “блоці” народу.
Найцікавішим на читаннях були доповіді, які оприлюднили досі невідомі документи про боротьбу Олекси проти бюрократизму і свавілля радянських освітянських чиновників, керівників місцевого рівня. Ось він ставить на місце, виграючи судовий позов, чиновників у запорізькому селі. Радянський суд постановляє: “Голова сільради винен, але до відповідальності притягнутий не може бути за своєю повною безграмотністю, як загальною, так і юридичною”(!). Ось він пише листа з протестом проти “інтернаціональної” допомоги угорському народові у 1956.
«Не можу більше мовчати!».
Олексина боротьба з радянським беззаконням не мала зупинки. Його підпис, як засновника Української Гельсінської групи, став його останнім спротивом на волі. Далі боротьба з режимом у «малій зоні» і смерть…
Перед смертю, коли його везли на операцію, він читав своїм катам Нагірну проповідь Христа. В ньому не було злості, не було помсти, не було заздри - у нього лівіше серця була Україна. Про Тихого, як і про Сина Божого, можна сказати: «Він смертю – смерть поборов!». Своєю смертю, своїм життєвим подвигом він надав нам, сьогоднішнім донбасівцям, дороговказ. І якщо ми будемо дотримуватися Олексиних заповітів, то Донбас вийде з того бруду й багна, у якому ми сьогодні животіємо. Про все це Олекса написав, - нам треба це тільки прочитати й виконати!
Є.Шаповалов, голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого.
P.S. Студенти Костянтинівського індустріального технікуму разом з викладачем української мови та літератури Л.Зоненко прийняли участь у читаннях. Перед цим вони побували в селі Їжівка, де народився та жив Олекса Тихий, поклали квіти на підвіконня його будинку, запалили свічки та вшанували пам’ять хвилиною мовчання. Сьогодні керівництво технікуму розглядає пропозицію учасників читань по проведенню наступних, сьомих читань у Костянтинівському індустріальному технікумі.
