Видана 1962 р. у Нью-Йорку повість В.Гайворон-ського (псевдонім – В.Гайдарівський) повість «Заячий пастух» свідчить про високу майстерність і талановитість автора, і, на жаль, про неможливість здійснення подібного видання в Україні. На Батьківщині влада засудила письменника офіційно як троцькіста, насправді як українофіла, через що він був висланий за межі України і потім змушений був емігрувати до Америки.
Умовно творчість В.Гайворонського можна поділити на два великих періоди: коли він почав друкуватися у 20-х роках в періодиці Донбасу, вести активну громадську діяльність, працюючи заступником редактору журналу «Літературний Донбас»; і другий – це початок 40-х роках у Західній Україні і далі – до кінця життєвого шляху в Америці. «Заячий пастух» відноситься до другого періоду не тільки хронологічно, а й ідейно. Після переїзду до Америки В.Гайворонський зміг реально оцінити всю катастрофічність економічного, соціального, а головне – культурного становища України.
Отже, найвизначнішим за темою, ідеєю, образами твором В.Гайворонського можна вважати повість «Заячий пастух». Твір присвячений головному редактору «Літературного Донбасу» Г.Баглюкові як другу, визначній людині і борцю за культурне відродження України. Тому цілком зрозуміло, що мова твору – українська. Вже з перших рядків вражає глибоке знання і відчуття мови автором, який, незважаючи на особисті обставини, зміг зберегти її. У творі багато описів пейзажів які є психологічними і точно передають настрій твору. У більшості він веселий, сонячний, пов’язаний з вірою в краще майбутнє. Щодо характеристик персонажів, то вони не є розлогими і детальними – письменник дуже майстерно, кількома влучними словами малює образи героїв, хоча більшим свідченням їх характерів є їх вчинки. Взагалі, у кожному слові, реченні відчувається безмірна любов і туга автора за Батьківщиною.
Це один із тих рідкісних творів не тільки української, а й світової літератури, у контексті якого сприймаються передові, глобальні ідеї. Так само, як і в нібито дитячому оповіданні Сент-Екзюпері «Маленький принц», у «Заячому пастухові» В.Гайворонського висловлюються думки, що є надзвичайно важливими для усвідомлення свого місця і ролі громадянина у своїй країні, у навколишньому світі, що є актуальними і зараз, точніше, актуальні поза часовими і просторовими межами.
Ідейний і тематичний зміст повісті мають безпосереднє відношення до України. Автор ніби від третьої особи, опосередковано переповідає історію України - про двох Тарасів, один з яких спонукав український народ до боротьби проти поневолювачів мечем (Тарас Бульба), інший - словом (Тарас Шевченко).
Від імені старого Данила висловлюється думка про абсурдність «святого» права Російського царства на зверхність щодо України, керування її долею. Автор ставить питання: «Хто такий російський цар (чи вождь), щоб вирішувати - бути Україні чи не бути?». Відповідь випливає сама собою — історія України настільки давня, героїчна, нація її настільки духовна, моральна, а мова - багата і красива, що існування їхнє виправдане Богом, і ні в кого, крім нього, не може бути права вирішувати її існування.
Василь Дереза — образ надзвичайний, навіть фантастичний, багато в чому автобіографічний. Василь жив звичайним життям, як і всі сільські хлопчаки він пас гусей, допомагав батькам на городі, гуляв із друзями. Єдине, чим він вирізнявся – це дружбою зі шпаком, з яким він розмовляв і радився. Також, після того, як він знайшов на горищі сопілку і навчився на ній грати, Василь став розуміти звірів. Це і є фантастичний елемент повісті, але він подається автором не як щось надзвичайне по відношенню до реальності, а як надзвичайне щодо інших людей у порівнянні з Васильком. Після смерті батьків він швидко подорослішав, обрав собі мету і вирішив піти до теплих країв. У своїх блуканнях він знайомився з багатьма різними людьми, навчився розуміти їх душі. Детально описується 1 рік подорожі Василька, коли він найнявся до поміщика Номікосова (який історично є засновником Костянтинівки) пасти за гроші 100 зайців. За допомогою цього епізоду автор показує різницю між панами і звичайними людьми. Найперше те, що Номікосов відмовився виконати свою обіцянку і заплатити за випасених зайців. Але Василь зміг домогтися правди – і в цьому заслуга не лише його чарівної сопілки, а насамперед – його чарівної душі. Його духовний світ - це духовний світ цілої нації, характерний для незвичайного менталітету українців. Це — стійкість, витримка, терпіння, співчуття, доброта, щедрість, почуття справедливості, готовність жертвувати собою заради інших. Хлопчик Василь пішов шукати теплих країв, де немає рабства, бідності, щоб забрати із собою всіх людей, які живуть у скруті. Але пізніше він зрозумів - теплі краї це ті, де ти народився і виріс, де твоя Батьківщина, а не десь далеко, і щоб на твоїй Батьківщині було тепло, треба докласти для цього чимало зусиль.
Твір ніби обривається на півслові, але це тому, що В.Гайворонський не знав майбутнього, а тільки передчував його. І, насправді, таки виросли в нас тараси, які довели право на існування України і зробили її незалежною - і це ми точно знаємо.
Умовно творчість В.Гайворонського можна поділити на два великих періоди: коли він почав друкуватися у 20-х роках в періодиці Донбасу, вести активну громадську діяльність, працюючи заступником редактору журналу «Літературний Донбас»; і другий – це початок 40-х роках у Західній Україні і далі – до кінця життєвого шляху в Америці. «Заячий пастух» відноситься до другого періоду не тільки хронологічно, а й ідейно. Після переїзду до Америки В.Гайворонський зміг реально оцінити всю катастрофічність економічного, соціального, а головне – культурного становища України.
Отже, найвизначнішим за темою, ідеєю, образами твором В.Гайворонського можна вважати повість «Заячий пастух». Твір присвячений головному редактору «Літературного Донбасу» Г.Баглюкові як другу, визначній людині і борцю за культурне відродження України. Тому цілком зрозуміло, що мова твору – українська. Вже з перших рядків вражає глибоке знання і відчуття мови автором, який, незважаючи на особисті обставини, зміг зберегти її. У творі багато описів пейзажів які є психологічними і точно передають настрій твору. У більшості він веселий, сонячний, пов’язаний з вірою в краще майбутнє. Щодо характеристик персонажів, то вони не є розлогими і детальними – письменник дуже майстерно, кількома влучними словами малює образи героїв, хоча більшим свідченням їх характерів є їх вчинки. Взагалі, у кожному слові, реченні відчувається безмірна любов і туга автора за Батьківщиною.
Це один із тих рідкісних творів не тільки української, а й світової літератури, у контексті якого сприймаються передові, глобальні ідеї. Так само, як і в нібито дитячому оповіданні Сент-Екзюпері «Маленький принц», у «Заячому пастухові» В.Гайворонського висловлюються думки, що є надзвичайно важливими для усвідомлення свого місця і ролі громадянина у своїй країні, у навколишньому світі, що є актуальними і зараз, точніше, актуальні поза часовими і просторовими межами.
Ідейний і тематичний зміст повісті мають безпосереднє відношення до України. Автор ніби від третьої особи, опосередковано переповідає історію України - про двох Тарасів, один з яких спонукав український народ до боротьби проти поневолювачів мечем (Тарас Бульба), інший - словом (Тарас Шевченко).
Від імені старого Данила висловлюється думка про абсурдність «святого» права Російського царства на зверхність щодо України, керування її долею. Автор ставить питання: «Хто такий російський цар (чи вождь), щоб вирішувати - бути Україні чи не бути?». Відповідь випливає сама собою — історія України настільки давня, героїчна, нація її настільки духовна, моральна, а мова - багата і красива, що існування їхнє виправдане Богом, і ні в кого, крім нього, не може бути права вирішувати її існування.
Василь Дереза — образ надзвичайний, навіть фантастичний, багато в чому автобіографічний. Василь жив звичайним життям, як і всі сільські хлопчаки він пас гусей, допомагав батькам на городі, гуляв із друзями. Єдине, чим він вирізнявся – це дружбою зі шпаком, з яким він розмовляв і радився. Також, після того, як він знайшов на горищі сопілку і навчився на ній грати, Василь став розуміти звірів. Це і є фантастичний елемент повісті, але він подається автором не як щось надзвичайне по відношенню до реальності, а як надзвичайне щодо інших людей у порівнянні з Васильком. Після смерті батьків він швидко подорослішав, обрав собі мету і вирішив піти до теплих країв. У своїх блуканнях він знайомився з багатьма різними людьми, навчився розуміти їх душі. Детально описується 1 рік подорожі Василька, коли він найнявся до поміщика Номікосова (який історично є засновником Костянтинівки) пасти за гроші 100 зайців. За допомогою цього епізоду автор показує різницю між панами і звичайними людьми. Найперше те, що Номікосов відмовився виконати свою обіцянку і заплатити за випасених зайців. Але Василь зміг домогтися правди – і в цьому заслуга не лише його чарівної сопілки, а насамперед – його чарівної душі. Його духовний світ - це духовний світ цілої нації, характерний для незвичайного менталітету українців. Це — стійкість, витримка, терпіння, співчуття, доброта, щедрість, почуття справедливості, готовність жертвувати собою заради інших. Хлопчик Василь пішов шукати теплих країв, де немає рабства, бідності, щоб забрати із собою всіх людей, які живуть у скруті. Але пізніше він зрозумів - теплі краї це ті, де ти народився і виріс, де твоя Батьківщина, а не десь далеко, і щоб на твоїй Батьківщині було тепло, треба докласти для цього чимало зусиль.
Твір ніби обривається на півслові, але це тому, що В.Гайворонський не знав майбутнього, а тільки передчував його. І, насправді, таки виросли в нас тараси, які довели право на існування України і зробили її незалежною - і це ми точно знаємо.
Світлана Кузьменко, еко-студія газети «Провінція».
