Такий значний понеділок

У 1898 році поблизу теперішнього Дебальцева (тоді селище Третя Рота), народився хлопчик, який став потім значним українсько — радянським поетом, — Володимир Сосюра. Прожив 68 років, випустив понад 40 збірок поезії, по 7 його сценаріям було знято фільми. Вперше у 1917 році публікується у “Народній газеті Бахмутського земства”, у 1918 р. бере участь у повстаннi проти кайзерiвських i гетьманських вiйськ, невдовзi потрапляє на кiлька мiсяцiв до петлюрiвських загонiв армії УНР, тiкає до червоних, восени 1919 р. опиняється в полонi денiкiнцiв. Хворого на тиф його звiльняють бiйцi Червоної Армiї.
Його розстрiлювали денiкiнцi, вiн стояв перед красним трибуналом, але випадковість врятувала йому життя. У 1920 р. В.Сосюра вступає до Комунiстичної партiї. До кінця життя є одним з головних українских поетів (достатньо назвати його вірш “Любіть Україну”).
В.Сосюра неодноразово приїзджав та виступав на Донбасі. Але свідчень про те, що він був у Костянтинівці, немає. В деяких спогадах про поета сказано, що на станції Костянтинівка він побував у рядах петлюрівців.

Пам'ятник на могилі Володимира Сосюри на Байковому кладовищі неподалік від могил наших великих земляків В.Стуса, О.Тихого, М.Руденко, Л.Бикова та ін.

Сучасний літературознавець Борис Антоненко — Давидович сказав про нього: «...А чи знайшли вже ми всього Сосюру, чи він і досі лишається ще не цілком розкритий і розгаданий, обертаючись на очах у міф, як та казка про жарптицю, що чаруватиме не одне покоління наступних мрійників і вабитеме їх у синю далечінь прийдешності й минувшини?".

Також в цей день, але 1938 року, в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області народився ще один великий український поет, який мав відношення до нашого краю — Василь Стус: перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Герой України. З 1939 року Василь Семенович переїхав на Донеччину, де навчався, а потім і працював. 4 вересня 1985 року його було знайдено мертвим у таборі ВС — 389/36 — 1 біля села Кучино, Пермської області.

Плакат прямо у центрі Євромайдану.

Місяць назад на Міжнародній науково — теоретичній конференції “Художнє слово Василя Стуса в контексті української та світової літератури”, що пройшла у Донецьку, громадський діяч, письменник, голова Всеукраїнского товариства «Просвіта» Павло Михайлович Мовчан сказав: «Нещадовно на зустрічі Президента Росії з літераторами, нащадок Федора Достоєвського з українського села на Волині сказав: Федора Михайловича сформувала тюрьма та каторга; якщо б не було каторги, то й не було такого письменника. На що Наталя Дмитрівна Солженіцина відповіла: «Володимир Володимировичу, що стосується двох країн і двох тюрем, то я хочу сказати, що те, що пройшов Достоєвський, не можна порівнювати з тим, що пройшов Солженіцин і багато, багато мільйонів мешканців Радянського Союзу». Я про це згадую тільки тому, що таким політв`язнем в СРСР був Василь Стус. У Достоєвського не було такого, щоб у хворого відбирали кріхтик хліба, та відправляли у карцер, де вбивали.

У 1969 році я зустрівся з російським письменником Леонідом Бородіним, який сидів у одній камері з Василем Семеновичем, та запитав, як з ним поводилися. Він відповів: «Лучше не спрашивайте. Это действительно мученик. Ни над кем так не издевались, как над ним. И только потому, что его имя было известно всему Миру, он уже был представлен на Нобелевскую премию. Его убили потому, что он был бы первым нобелевским лауреатом от Украины!».

Це дійсно постать вселенська. Треба говорити про його абсолютну душевну небайдужість. Він був собою всюди. Я мав можливість з ним коротку мить спілкуватися. Я тоді вже зрозумів — він ніколи фізично не може сказати неправду. Це людина, яка, як і Христос, була нам прислана нести слово, віру в людське призначення і в саму людину. Не брехливу, не зрадливу, не підлу, чесну. Я сьогодні на цьому наголошую, тому що зараз це святе ім'я оббріхують. І де — на Донеччині! Де йому судилося провести більшу частину життя.

Ще тоді, коли ми переносили його прах з глибокої землі вічної мерзлоти і віймали його нетлінне тіло, то побачили, що в нього обламалася фаланга пальця. І там один з учасників перепоховання Володимир Шовкошитний побачив кристалик крові. Що є свідченням — ця людина була вбита. Його вбила ця страшна система. Яка нікуди не поділася.

Вона — це наше сьогодення. Але час пройшов, і багато з людей зараз не можуть пригадати, хто такий Чубар, Постишев, Артем, та інших діячів, яких посилала Москва до нас. Їх немає, як немає тих гонителів християнства, хто розпинав Христа і перших апостолів. Є невмируще ім`я Василя Стуса. Слава йому навіки!”.

Зараз на Євромайдані над всіма висить великий портрет Василя Стуса зі словами “Я З ВАМИ!”. Зі сцени всі виступаючи його бачать та часто згадують борців за незалежність, що віддали за неї життя.

Ці, такі актуальні строки В.Стуса, були також прочитані на Євромайдані:

Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України — матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
1963 р.

Треба нагадати, що 6 січня 1846 року на світ з`явився геніальний твір видатного сина України Тараса Шевченка «Заповіт». Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема, був покладений в основу музичних творів низки композиторів, активно використовується в культурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу. «Заповіт"» написаний, коли Тарас Шевченко важко захворів. Від сильного переохолодження у нього розпочалось двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу.

Народний євромайдан біля пам`ятника Шевченку у Луганську.

Нагадаємо, що 2014 рік Указом Президента є роком Шевченка, бо йому би виповнилося 200 років зі дня народження. «Провінція» не буде стояти осторонь, а готовить публікації про Великого Кобзаря. Щоб «І його в сем’ї великій, в сем’ї вольній, новій, не забули пом’янути незлим тихим словом...”.

Цікаво, що практично усюди — від Харкова до Вашингтона, від Луганська, Донецька, Краматорська до Львова та Чернівців євромайдани проходять під вимогливим оком Тараса.

В.Березін.