В кінці сторіччя ХІХ — на початку ХХ сторіччя на сантуринівських заводах майбутньої Костянтинівки зіткнулися дві цивілізації: європейська та російська. Як нам їх порівнювати?
З усією повагою до радянського костянтинівського краєзнавства, я відношусь до нього, як до великого письменника Уелса. Уелс пише може і цікаво, але якось не віриться в його прогнози. У знаменитому фантастичному романі “Машина часу” англієць дає своє бачення майбутнього: людство поділено на біологічні касти. Пролетарі загнані під землю, там працюють. Нащадки експлуататорів живуть на квітучій поверхні землі, як в раю. Але ночами пролетарі виходять на поверхню, викрадають “класових ворогів” та з´їдають їх. В такій “гармонії” суспільство і живе.
Константин Меньє. Дві шахтарки
Десь так я сприймаю і “свідчення” радянських краєзнавців про святкування “Дня Бельгії” в дореволюційній Костянтинівці, коли бельгійський майстер травить величезною собакою 14-річного місцевого мешканця, та ще й б´є його палкою за спробу спротиву злій собаці. Нагадаю, вже оприлюднені поліцейські рапорти, де цих радянських вигадок немає.
Мій улюблений російський філософ Чаадаєв у «Першому філософічному письмі» писав: «Говорячи про Росію, постійно уявляють, ніби говорять про таку державу, як і інші; насправді це зовсім не так. Росія -- цілий особливий світ, покірний волі, бажанням, фантазії однієї людини. Іменується він Петром або Іваном, не в тому річ: у всіх випадках однаково -- це уособлення сваволі. На противагу всім законам людського співжиття Росія простує тільки в напрямку свого власного поневолення і поневолення всіх сусідніх народів. І тому було б корисно не тільки в інтересах інших народів, а й у її власних інтересах змусити її перейти на нові шляхи».
Але це лише філософія. Англійський історик George Kennan ("The Russian Penal Code". The Century Illustrated Magazine. Vol. XXXV (1887-8), pp. 884-5.) написав: “Для того, щоб скласти уявлення про надзвичайної суворості закони щодо захисту Священної Особи, Гідності і Верховної Влади Царя, достатньо лише порівняти їх з законами, що містяться у Розділі X і охороняють особисті права і честь приватних громадян. З такого порівняння з'ясовується, що пошкодження портрета, статуї, погруддя чи іншого зображення Царя, що виставлені в публічному місці, є більш ганебним злочином, ніж напад на приватного громадянина і нанесення йому травм у вигляді позбавлення очей, язика, руки, ноги або слуху [Порівняйте Параграф 246 з Параграфом 1477]. Організація або участь у товаристві, яке ставить собі за мету повалення уряду або зміну форми правління, навіть якщо таке товариство не замишляє використання насильства або якихось конкретних дій, є більш тяжкий злочин, ніж часткове позбавлення людини розумових здібностей за допомогою побоїв, поганого поводження або катування. [Порівняйте Параграф 250 з Параграфом 1490.] Проголошення промови або написання книги, яка оскаржує або піддає сумніву недоторканність прав або привілеїв Верховної Влади, є таким же серйозним правопорушенням, як насильство над жінкою. [Порівняйте Параграф 252 з Параграфом 1525.] Просте приховування особи, винної у зловмишленни проти життя, благополуччя або честі Царя, або надання притулку особі, замыслившей домогтися обмеження прав і привілеїв Верховної Влади, є більш серйозною справою, ніж навмисне вбивство власної матері. [Порівняйте Параграф 243 з Параграфом 1449.] Нарешті, на думку кримінального уложення, приватна особа, що становить або поширює карикатури на Священну Особу
Царя з метою порушити неповагу до його особистих якостей або до його управління імперією, здійснює більш жахливий злочин, ніж тюремник, який гвалтує безпорадну та беззахисну ув'язнену дівчину п'ятнадцяти років, поки вона не вмирає в камері. [Порівняйте Параграф 245 з Параграфами 1525, 1526 і 1527.]”.
Наостанок вилучення із “Зводу Основних Державних Законів Російської імперії” 1892 року:
Ст. 1. “Імператор Всеросійський є Монарх Самодержавний та необмежений. Коритися верховній його владі не токмо за страх, але і за совість Сам Бог велить…”
Ст. 2. “Імператорський престол є спадковим в імператорському домі, який нині благополучно царює...”
В Бельгії в 1865 -1908 роках правив король Леопольд І. Король Бельгії має офіційний титул Король бельгійців (фр. Roi des Belges), що є прямим посиланням на концепцію «народної монархії». В Бельгії з моменту виникнення незалежного Бельгійського королівства (1831) правлять представники знатного німецького роду Саксен-Кобургів.
Як Леопольда ІІ характеризували сучасники: “Ймовірно, немає і не було короля менш впливового; його в бельгійських газетах висміюють найбезцеремоннішим чином, називаючи маріонеткою в руках католицького міністерства, його зазвичай називають не по-імені, Леопольдом, а Клеопольдом, в честь його коханки, відомої кафе-каштанної красуні Клео-де-Мерод”.
Леопольд ІІ відомий діяльністю по захопленню басейну річки Конго. За його вказівкою там були влаштовані різного роду комерційні компанії, які проводили жорстоку експлуатацію населення (яку можливо вважати і геноцидом) і багатств регіону, а з 1885 по 1908 роки існувала Вільна держава Конго, яка була по суті особистим володінням і «бізнесом» короля (а не держави Бельгія). Леопольд проводив надзвичайно жорстоку колоніальну політику: жителі Конго вважалися рабами короля; за невиконання робіт належало відсікання кисті руки. Бельгійська преса в різного ступеня затушовувала ці звірства, виправдовуючи тим, що в освоюваних районах Конго проживають племена, які практикують каннібалізм, і суворі заходи бельгійських колоністів спрямовані на «гуманітарну» діяльність, щоб поліпшити і цивілізувати життя корінних народів. Встановлена при Леопольді система жорстокої експлуатації привела до скорочення чисельності населення Конго з 30 млн в 1884 році до 15 млн в 1915 році. При цьому, за даними бельгійських джерел, в 1887 році обсяг виробництва каучуку в Конго становив близько 30 тонн, через 10 років до 1897 року він збільшився в 40 з гаком разів (близько 1300 тонн), а в 1903 році становив уже близько 5900 тонн.
Бельгійська преса докладно розбирала всі комерційно-колоніальні справи свого монарха. Світова преса була також заповнена матеріалами на цю тему.
У 1902 році в Бельгії відбувся загальнонаціональний страйк. Страйк почалася 16 квітня 1902 року і досяг свого повного розвитку до 18 квітня, коли не працювала понад 300000 осіб.
Головна мета мирного "повстання виробника на основі виробництва" э намагання вчинити тиск на депутатів, які обговорювали питання про перегляд конституції в сенсі встановлення загального виборчого права. Своєї мети стачка не досягла. “Громадянська гвардія”, яка була сформована з представників буржуазних кіл, стріляла в страйкарів, вбитих було достатньо багато.
В тому ж 1902 році на життя короля скоїв замах італійський анархіст, який зробив кілька пострілів по його екіпажу, та не влучив.
Соціальне життя у світі у 1902 році вирувало: шведський загальний страйк 1902 року, іспанські загальні страйки 1902 — 1903 років, масовий страйк північно — американських шахтарів 1902 року, загальний страйк французських шахтарів 1902 року, масові і загальні страйки в Австрії в 1902 році, женевській загальний страйк 1902 року, голандський загальний страйк 1903 року.
На цьому фоні розглянемо спілкування бельгійських робітників з місцевими на Сантуринівських заводах наприкінці ХІХ сторіччя.
То ж розглянемо зіткнення двох світів, яке призвело до погрому 1900 року. Це був бельгійський погром, що мав свою історію, яку можна прослідкувати по київським архівам, та по спогадах місцевих мешканців. Цій події передували поліцейські матеріали: «Справа про осіб, які агітували проти царя». Вона сформована з матеріалів чотирьох типових справ: «Листування за звинуваченням бельгійського підданого Нестера-Жана Батистова Паньє, обвинуваченого у лайці царя», «Листування по звинуваченню бельгійця Ісидора Жозефова Раво», «Листування по звинуваченню бельгійців Олександра Дерверпа, Віктора Живрона, Эдгарда Нонклера, Гастона Никеса» та «Листування по звинуваченню бельгійського підданого Альфреда Августова Крепеля».
Почнемо зі справи: «Листування по звинуваченню бельгійця Ісидора Жозефова Раво». «Обставини справи такі: 29 вересня цього 1898 року бельгійський підданий десятник над робітниками-пакувальниками Ісидор Жозефов Раво знаходився в майстерні Донецького Скляного Заводу, де завів з робочими розмову про те, скільки отримує платні російський солдат і коли йому сказали, що російський солдат отримує близько копійки в день, Раво сказав: "Ваш Імператор великий злодій, великий дурень", при чому взяв крейду та почав вираховувати на кришці скриньки щось, після чого додав: "Наш Король отримує в рік платні 18.000 руб., а ваш Імператор отримує 22 мільйони з тисячами, він великий злодій, великий дурень, цього року буде капут Російському Імператору". Коли робітники стали розпитувати Раво: чому він знає, що в цьому році буде капут Російському Імператору, Раво відповів: "Я знаю, тоді побачите".
Беручи до уваги, що винність Раво була цілком встановлена тотожними показаннями свідків Герасима Крайнюка, Федіра Краля, Прокопія Головащенко, Григорія Курочки, Антона Курочки і Давида Гниди, я за угодою з Товаришем Прокурором Ізюмського Окружного Суду паном Рижковим постановив: притягнути Ісидора Жозефова Раво до справи за обвинуваченням у злочині, який передбачений 246 ст. Улож. про покар. і допитати в якості обвинуваченого. Допитаний Раво винним себе не визнає, а одночасно не міг пояснити чому свідки зводять на нього це звинувачення, бо ворожнечі або сварки з ними ніколи не мав».
Ісидор Раво народився 26 липня 1867 року. Неодружений. Батько помер, мати на утриманні дітей, має свій будинок. Крім Ісидора у матері чотири дочки. Одна проживає з братом у Сантуринівці, ще одна живе з чоловіком під Санкт-Петербургом. Двоє живуть з матір‘ю. Раво працює пакувальником, а також десятником пакувальників. Весь його дохід – 81 рубль заробітної плати. Утримує матір та незаміжніх сестер. Навчався суспільним коштом, вимушений був кинути навчання, щоб піти працювати на скляний завод і утримувати родину. Після доносу не може виправдатись, тому підпадає під поліцейський нагляд, а потім заборону на перебування в межах Російської Імперії.
Ісидор Жозефов Раво отримує «вовчий білет». За державний злочин проти особи Государя Імператора отримує візу на національний паспорт, яка забороняє Рамо проживання в межах Російської Імперії. Він виїздить за прохідним свідченням через прикордонний пункт "Олександрове".
Начальнику прикордонного Жандармського Управління повідомлено про відібрання на кордоні у Раво прохідного свідоцтва.
Порушив бельгійський робітник закони Російської імперії. Сумнівів нема, порушив. Відверто розмовляв з робітниками-пакувальниками, своїми колегами. А ті побігли у поліцію. Що ви на це скажете? А пам’ятаєте радянські страшилки про іноземних майстрів звірячої зовнішності, звірячу експлуатацію місцевих робітників?
Пройде всього кілька років і в Росії Миколу ІІ полоскати буде і робітник, і інтелігент, і капіталіст. А у 1898 році намагання бельгійського трудяги поговорити з місцевими робітниками, такими ж трудівниками, як і він сам, закінчується зверненням місцевих пролетарів у поліцію з доносом. Європа зустрічається з Росією. Ніякого взаєморозуміння.
Продовження буде
Ігор Бредіхін
