Я ненавиджу війну — як тільки може ненавидіти солдат, який її пережив, як той, хто бачив її жорстокість, марність і безглуздя.
Дуайт Айзенгауер.
22 червня – день скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Щороку ця дата непокоїть душі людей, особливо старшого покоління. Українці мають вшановувати світлу пам’ять дідів і батьків не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нації, а у щирій молитві за упокій душ загиблих.
Я вже багато писав на тему війни, але саме про перші її дні була стаття «Шел в атаку яростный сорок первый год…» («Провинция» № 18 від 06.05.2009 р.).
Втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.
Окрім воєнних втрат за 1944-1953 роки, в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисячі, убито понад 153 тисячі, виселено за межі України 203 тисячі. С. Грабовський свідчить: «Не оминув «призов до ҐУЛАҐу» і Східну Україну: оскільки тут пік репресій був уже позаду, то йшлося про дещо менші цифри, до 200-250 тисяч людей, у тому числі немало за те, що неправильно висловилися з приводу новітньої тісної співпраці більшовиків та нацистів. Звучить як страшний анекдот, але це історичний факт: навіть у липні та серпні 1941 року НКВД та суди ще відправляли людей у сибірські табори за «спроби зрадницьки підірвати радянсько-німецьку дружбу».
Руйнувати і спалювати дотла…
Відкриємо монографію «Советский Союз в годы Великой Отечественной войны: 1941-1945», с. 692: «…окупаційні війська і німецькі ВПС зруйнували повністю в СРСР, тобто підірвали, спалили, зруйнували дотла... 1700 міст, 70000 сіл і малих населених пунктів.., 98000 колгоспів (їх матеріальну базу, будівлі, ферми, сховища), 1876 радгоспів з їх селищами», тощо».
І навіть не виникало запитання: а для чого, власне, загарбникам масово спалювати будівлі, хліб, різні матеріали, коли вони все це й так уже захопили, а отже, могли вжити собі на користь? Звичайно, були бомбардування та обстріли, але аж ніяк не умисні масові підпали та руйнування з боку вермахтівських зайд.
А от «свої», виявляється, на цьому серйозно спеціалізувалися. Так, Верховний Головнокомандувач Й. Сталін наказом № 0428 від 17 листопада 1941 р., під грифом «секретно», вимагав (Скрытая правда.., 1992, с. 211-215): «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км углиб від переднього краю і на 20-30 км праворуч і ліворуч від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі негайно кидати авіацію, широко використовувати артилерійський та мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і підготовлені диверсійні групи, споряджені пляшками із запалювальною рідиною, гранатами і підривними засобами» (ЦАМО СССР. Ф. 353. Оп. 5864. Спр. 1. Арк. 27). Виявляється, нестачі у боєприпасах і особовому складі Червона армія на ту пору не відчувала.
І цей наказ Сталіна виконували! Ще й вибачалися за те, що «до отримання наказу Ставки у цій справі ... виявляли лібералізм...». Але тепер, доповідав 21 листопада воєнком 53 кавалерійської дивізії батальйонний комісар Гомазков, «в нашій дивізії цього нема. Тільки за 19 і 20 листопада нами спалено чотири населені пункти... особисто спостерігав, як ці населені пункти були охоплені полум’ям. З цією метою створюємо спеціальні групи бійців... У подальшому ваші вказівки будуть виконуватися з іще більшою наполегливістю...». А вже штаб 5-ї армії без жодних «ліричних» відхилень рапортував 25 листопада про десятки - у списку наведені назви 53-х - населених пунктів, серед яких 18 було «спалено військами повністю», 30 «спалено частково», 2 «зруйновано артилерією», а від решти «залишилося 5-6 будинків». Крім того, «організовано 9 диверсійних груп чисельністю по 2-3 чол. і відправлено в тил противника із завданням підпалення». (ЦАМО СССР. Ф. 326. Оп. 5045. Спр. 1. Арк. 62 - 63).
Однак «на горі» навіть така старанність видавалася замалою, і вже 27 листопада командувач Західного фронту генерал армії Жуков видав ще один - і теж секретний наказ за № 01126, у якому, зазначивши, що подекуди командири з’єднань і частин, «побоюючись «оточення», не вживали жодних заходів» щодо виконання відомого наказу Верховного Головнокомандувача, далі зокрема вимагав: «Одночасно із пристосуванням населеного пункту до оборони складати план і здійснювати підготовчі заходи щодо знищення шляхом руйнування або спалення всіх життєвих центрів, будівель, запасів продуктів і матеріалів у випадку змушеного залишення населеного пункту». І далі - знову йдуть численні донесення про виконання тих варварських наказів...
Причина катастрофи
22 червня 1941 року Радянський Союз настільки переважав Німеччину за чисельністю танків і літаків, гармат і бронеавтомобілів (а також за якістю новітніх зразків озброєнь) (СРСР – 37000 танків, Німеччина – 3500), що навіть раптовий німецький напад мав захлинутися у цій масі військ. Але цього не сталося.
Чому? Адже, танки й гармати могли стріляти, літаки - злітати у повітря, а рядові червоноармійці боялися «своїх» загороджувальних загонів та всюдисущих «органів» більше, ніж ворога. Чому ж Вермахт не захлинувся у масі радянських військ?
Червона армія після ҐУЛАҐу і голодомору не хотіла воювати. Війська, коли за ними не стояли у тилу загороджувальні загони та частини НКВД, втрачали боєздатність. Армія розбігалася й здавалася в полон. Станом на вересень 1941 року 106 радянських генералів опинилися в німецькому полоні; безвісти пропали 20 генералів і майже 200000 командирів. Рядові полонені й пропалі безвісти обчислювалися мільйонами.
«Танковий погром 1941 року», - таку назву має книга російського дослідника Володимира Бешанова, яка кілька років тому вийшла друком. Інакше і не скажеш. Справді, протягом 1941 року Червона армія втратила понад 28 тисяч (!) танків - у той час, як Вермахт - удесятеро менше.
Знову С. Грабовський: «24 травня 1941 року в кабінеті Сталіна у Кремлі відбулася таємна нарада військово-політичного керівництва СРСР, на якому, очевидно, й було визначено нову дату нападу на Німеччину («очевидно», бо документи, пов’язані з цією датою, не опубліковані. Кремль і зараз боїться розголошення його останньої Таємниці). Віктор Суворов вважає, то такою датою мало бути 6 липня. Проте інші дослідники, у тому числі Михайло Мельтюхов і Борис Соколов, схиляються до іншої: 15 липня. Отож усі факти свідчать, що влітку 1941 року кремлівське керівництво вважало, що Радянський Союз був готовий до війни. Зовсім іншої, ніж та, що почалася реально. Проти свого недавнього союзника. На кордоні й у ближньому тилу на радянсько-німецькому театрі воєнних дій мали бути: понад 6 мільйонів особового складу, близько 70 тисяч гармат та мінометів, понад 15 тисяч танків і до 12 тисяч літаків».
Дуже красномовно висловився колишній начальник оперативного управління штабу Південно-Західного фронту генерал-майор М.Грецов: «… в сейфах кожного штабу зберігалися знамениті пакети, в яких точно було розписано, коли і куди треба було рухатися військам. Але, на жаль, у них нічого не говорилося про те, що робити, якщо противник раптово перейде у наступ» (ВИЖ, №9, 1965 р., с.84).
Велика Кров
І все ж таки перемогти Гітлер не міг. Надто вже брутальним щодо інших народів і відвертим щодо власних цілей був режим націонал-соціалізму. Але Гітлер своїм нападом на СРСР зірвав сталінський похід на Захід. Він дав змогу Кремлю прикрити свої злочини і своє суто паханське ставлення до люду, до «мужиків» міфом про «Велику Вітчизняну». Тим більше, що у цього міфу є реальне підґрунтя - це кров понад тридцяти мільйонів громадян СРСР, що полягли у 1939-45 роках. Велика Кров - на цьому будувалася вся повоєнна піраміда радянської влади. І свідомий та підсвідомий страх людей перед новою війною, страх майже панічний і ледь не генетичний. Таким народом можна було вільно маніпулювати впродовж десятиліть.
Ця величезна Кров, пролита солдатами, не бентежила Сталіна. Розкриємо трилогію Костянтина Симонова «Живые и мертвые», видану на початку 1989 року. Ці об’ємні три томи були закінчені автором у 1970 році: «Что-то мешало, задевало, терло, словно незаметно для себя наизнанку надел рубашку. И вдруг понял: мешало то, как Сталин слушал сегодня про лишние людские потери, слушал совершенно равнодушно, как о чем-то уже давно и бесповоротно решенном им самим и с тех пор не относящемуся к делу».
Весь світ вже давно повернувся додому з тієї війни. Тільки у нас вона ще триває і часом дає національно-небезпечні рецидиви.
Використовував непряме цитування
С. Грабовського
ЯРОСЛАВ
Yaroslav70 [at] meta.ua
