Поздоровляючи наших читачів зі святами, «Провінція» звертається до періоду, що є недостатньо висвітленим нашими істориками. Під час німецької окупації 1942-1943 років життя наших земляків легким не було. Окупація є окупація...
Але тільки чорної фарби для змалювання життя нашого міста у цей час буде замало.
Працювали заводи і сотні приватних підприємців, лікарі лікували, а вчителі навчали. Життя продовжувалося. У грудні 1941 повідкривались церкви, працювали театри і кінотеатри, відбувались концерти. Хтось писав вірші, а хтось закохувався. А ще виходили газети...
Дворічна німецька окупація Костянтинівки 1942-1943 років знайшла своє відображення у місцевій окупаційній пресі. У місті виходили дві газети - «Костянтинівські вісті» і «Відбудова». З грудня 1941 по 10 жовтня 1942 року вийшло 70 чисел «Вістей». Їх видавала німецька місцева комендатура, яка розмістилася у будинку ДКХ, а друкувала часописи друкарня комендатури на Базарній площі. Про це пише і О.Суярко у своїх спогадах: «У центрі міста організували комендатуру, а при ній редакцію газети, у якій працювало і два наших вчителя — російської та української мови. У останнього жінка була єврейкою і він, щоб урятувати дружину, пішов працювати на окупантів».
На одному з інтернет-аукціонів з’явились німецькі світлини часів другої світової, зроблені в Костянтинівці. Одна з них зроблена, наймовірніше, в 1942 році.
13 жовтня 1942 року вийшло перше число нової газети «Відбудова». Другий часопис доби окупації почав виходити на чотирьох сторінках тричі на тиждень (а не один раз на двох сторінках, як «КВ»). Редагував обидві часописи А. Цимбал. Редакційний колектив не змінювався. Чому ж німці змінили назву міської газети?
Головна причина зміни назви — боротьба німців з українізацією міста. Костянтинівка не входила в «Рейхскоміссаріат Україна». В прифронтовій смузі окупаційний режим підтримувала німецька армія. Це призвело до порівняно м'якої окупаційної політики. Перший рік свого панування німці не заважали місцевій владі використовувати українську державницьку символіку — тризуб, який був на печатці міської управи, жовто-блакитний прапор, гімн «Ще не вмерла Україна». Першу сторінку «Костянтинівських вістей» прикрашали аж два тризуби.
Згодом українізація стала окупантам заважати. Їм була потрібна лише дешева робоча сила. І краще, щоб вона була позбавлена національної свідомості. Під привідом створення нової газети німці змінюють дизайн, видаляючи з першої сторінки українську символіку. Зникають тризуби і з документів міської управи.
В 1941 році часопис «Костянтинівські вісті» у рубриці «Оповіщення Місцевої Комендатури» писав: «Різдвяні свята встановлюються на рік 1941, одночасно в дні 25 і 26 грудня. Також церковне святкування Різдва мають відбутись в ці дні. Рахування часу за старим стилем, в зв`язку з цим, вважається скасованим. 7, 8 і 9 січня є робочими днями. Костянтинівка, 19, грудня 1941 року. Д-р Рау гауптман і комендант». Виходить, що місцевий німецький комендант наказав відмічати Різдво згідно з католицько-протестантською традицією, нехтуючи інтересами православної громади.
Життя у місті, що було місяць тому окуповане, лише налагоджувалося, тому святкові заходи проходили скромно. У числі 4-му була надрукована об`ява в рамці:
«Місцевий Театр (б. Палац Культури Хемиків) 31 грудня 1941 року о годині 13-й (німецького часу). НОВОРІЧНИЙ КОНЦЕРТ з веселою різноманітною програмою. Художні сили міста будуть вас розважати своїм гумором, співами й танками. Ціни квитків від 3 до 8 карбованців. Попередній продаж квитків — щоденно від 27 грудня в касі Міського Театру. Дирекція театру».
Всього було дано з 25 грудня 1941 року по 2 січня 1942 року, 6 концертів для цивільного населення на яких побувало 6000 чоловік. 5 концертів було дано для німецьких вояків. Ще 4 концерти було гастрольних. Два у Краматорському і два у Дружківці. Глядачі побачили у Палаці Культури (за совєтів — ДКХ) 6 кінофільмів. Три радянських і три німецьких. Їх подивилися 20000 чоловік. Німецькі стрічки йшли без перекладу, тому заклики місцевої преси до школярів і вчителів «Більше уваги вивченню німецької мови!» мали сенс. До речі, шкільне навчання було відновлено 16 січня 1942 року. В Костянтинівці і районі відкрилися 27 початкових шкіл і 12 неповних середніх. А навчання йшло виключно на українській мові. Ну і до німецької була увага «особлива».
В 1942 році різдвяно-новорічні свята у Костянтинівці відзначалися з куди більшим розмаєм. Навіть з'явилася пара чудових віршів костянтинівського поета В.Голубого. Наприклад, у №1 (105) «Відбудови» за 1943 рік:
Дума про Новий рік
Останній вечір тане по краплині,
Іде у вічність сорок другий рік.
Як ті пройшли, гарячі й безупинні,
І цей мине — не вернеться повік.
Глибока ніч незримо опустила
Всевладні, дужі крила темноти.
Годинники дванадцять відзвонили,
І Новий Рік крокує у світи.
Ведеться так, що кожен з них багатий
По-своєму в історії життя.
Один руйнує все, що можна зруйнувати,
А другий заклада основи на путях.
А час тече, і кличе в вир з собою:
Прийдешні роки, молодість і юнь...
Пливуть човни життя холодною рікою,
І родяться, і тонуть у бою.
Хвилини йдуть. І невидимі сили
Будують часу новому мости...
Годинники дванадцять відзвонили,
І Новий Рік крокує у світи.
(Далі буде)
І.Брєдіхін.
