У «Відбудові» за 24 грудня 1942 року було вміщено дитячий святковий вірш В.Голубого «На ялинці»:
Сиплються сніжинки
На холодний лід,
Станьмо круг ялинки -
Де білявий дід.
І зелені віти
Хай ще скажуть раз,
Що найкращий в світі -
Це дитячий час.
В школі і на дворі
Дітвора дзвенить,
Наче пташки в борі
Теплої весни.
Хай лютує вітер,
Стежки заміта.
Хай гуляють діти
З сміхом на вустах.
А у діда в скриньці
Ласощі лежать:
Солодкі гостинці -
Всіх обдарувать.
«Це вам, любі дітки,
солодощі від мене...»
І кива привітно
Ялинка зелена.
Станьмо круг ялинки —
Де білявий дід,
Хай собі сніжинки
Сиплються на лід.
На різдвяні свята у школах міста та сіл були оголошені канікули. Напередодні канікул 25 грудня 1942 року в усіх школах і дитячих садках пройшли святкові ялинки з виставами, організованими самими дітьми, де звучали пісні, вірші, розігрувалося різдвяне дійство з танцями і драматичними скетчами. Для дітей були приготовані подарунки і ласощі. Газета відзначила Іванопільську міську управу, яка виділила для місцевого дитячого будинку значну кількість борошна, масла та інших продуктів, щоб і діти, які втратили родину, мали змогу відсвяткувати Різдво.
Про те, як відбувалося новорічне свято в одному із дитячих садочків, маємо можливість дізнатися з публікації від 7 січня 1943 року. В цьому числі газети було надруковано звіт «Ялинка» (за підписом «Прялкін») про святкування Різдва у дитсадку №1, де директором була пані Дудник Л.Г.
У дитсадку все було організовано так, що у святі приймали участь всі дітлахи. Присутніми були батьки і представники німецького командування. Спочатку був святковий обід, а після нього під бадьору маршову музику дітлахи зайшли у зал, де на них чекала прикрашена ялинка. Діти проспівали пісеньку «Ялинка», супроводжуючи спів танцями, а потім, сівши під деревом, почали визивати з лісу діда Мороза.
Їм добряче прийшлось покричати, щоб із «лісу» в кутку кімнати з’явився Дід Мороз (Мінаєва) у супроводі Снігурочки (Суйко Люся), птички (Маслов Петро) і зайчика (Рогова Лора). На цьому витончені «знущання» педагогів, що «фашиствують» над дітлахами, тільки починаються.
Дітям кажуть, що Дід Мороз шукає дітей слухняних і небалованих, що ось десь є такий садочок, в якому є такі хороші діти, але це не тут. І гості починають по черзі називати імена тих дітей, що є присутні в залі. Діти кричать: «Це ми! Це наш садочок!» Але їм не вірять. Птичка навіть хоче вирватись і кудись летіти, її ловлять. Щоб доказати, що вони і є ті самі діти, до яких прийшов Дід Мороз, дітлахам приходиться співати і розказувати вірші. І тільки після таких допитів діти отримують свої подарунки і похвали від Діда Мороза.
Велика святкова програма для дітей була приготована Костянтинівським Українським театром. 26.12.1942 він двічі для дітей молодшого віку і для дітей старшого віку дав виставу Діда Мороза. А зранку о 9.30 хорова капела театру дала ще безкоштовний концерт для дітей. До речі, на різдвяні вистави запрошувалися всі діти, — як ті, що вчаться у школі, так і ті, яким батьки ходити у школу не дозволили. Ці «переростки» на 2-3-4 роки старші за своїх однокласників стали великою проблемою для післявоєнної радянської школи.
Майже кожен день різдвяних канікул місцевий театр давав закриті (тільки для школярів) вистави. Репертуар — «Сватання на Гончарівці» Квiтки-Основ’яненко, опера «Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського, драма «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, концерти хорової капели.
Серед багатьох різдвяних матеріалів зими 1942-1943 років заслуговує уваги стаття П.С. «Про різдвяну ялинку» у «Відбудові» за 24 грудня 1942 року. Витримана у німецькому консервативно-революційному дусі, ця стаття акцентує увагу на сонячній природі цього свята. Автор виводить його з обрядової практики первісних людей, які відзначали точку астрономічної рівноваги, коли сонце-тепло-життя починає своє повернення до людей. Автор наголошує на нордичній природі цього свята, притаманного північним народам, особливо підкреслюючи роль німецького народу у розповсюдженні різдвяно-новорічної символіки і обрядності. Згадуються у цьому ж контексті і українські прадавні колядки, які доречно вписуються у цю традицію. Християнська складова свята подається як вторинне і дуже пізнє напластування.
Друкує газета і повідомлення про святкові урочистості в селах. У «Відбудові» від 12 січня 1943 року надруковано замітку «Святкування в селі Червоний Пахар». 24 грудня 1942 року там був улаштований вечір-ялинка, на якому були присутні робітники сільської управи, уповноважені земельних громад, бригадири, робітники держгоспу, школи, медичного і ветеринарного пунктів та інші. Спочатку говорили про стан своєї роботи, хвалили «за велику проведену роботу» коменданта.
З чотирьох земельних громад перше місце у «соціалістичному змаганні», як по Червоно-Пахарській управі, так і по Зайцівському пункту, зайняла земельна громада бувшого колгоспу «Більшовик». Під заміткою підписи — Секретар Червоно-Пахарської сільуправи Пятецький, Агроном держгоспу Рибальченко, Зав.школою Єгоров.
Але не все було так гарно, як планували окупанти. Ще йшли святкові заходи, і на заміну Артемівському українському приїхав до Костянтинівки Дружківський російський театр, і костянтинівський глядач мав можливість всю першу декаду січня 1943 року насолоджуватися в театрі такою ж насиченою програмою, як і наприкінці грудня.
Але поруч з тим почали з’являтися у «Відбудові» і нові, загрозливі для окупантів ноти. Як приклад, можна навести «Наказ №2 костянтинівської міської та районової управи від 7-го січня 1943 року». В ньому сказано: «В зв’язку з тим, що під час вистав, концертів та кіносеансів, які відбуваються в кінотеатрі «Промінь», помічаються випадки неетичної поведінки з боку окремих глядачів, спрямованої на порушення елементарних правил поводження, наказується:
Суворо заборонити в залі та фойє театру палити цигарки, лузгати насіння, смітити. Під час вистави глядачі повинні додержуватися тиші. На осіб, які порушуватимуть вищезгадані правила поведінки, накладати грошовий штраф у розмірі 100 карбованців (про стягнений штраф дирекція театру видає відповідну квитанцію). У випадках хуліганських дій винні особи підлягають слідству і негайно арештовуються вартовим поліцаєм. Контроль за виконанням цього наказу покладається на поліційний нагляд та дирекцію театру».
Начальник району та бургомістр І.Іванишин.
Я не знаю, чим був визваний цей приказ. Чи дійсно серед тисяч і тисяч святкуючих панували настрої хамсько-хуліганські і поводження людей в театрі виходило за межі пристойної поведінки? Чи може люди вже зневірилися в тому, що німецька влада буде кращою за радянську, і тепер такою поведінкою показували владі своє до неї відношення?
І.Бредіхін, викладач історії КВПУ.
