Поштова станція «При р. Кривий Торець», як перше відображення на картах поселення на теренах Костянтинівки

Карта — це графічне зображення реального комплексу географічних (природних, економічних, культурних і т.д.) об’єктів у конкретному історичному часі. Знайдена в Інтернеті карта Катеринівської губернії 1821 року дозволяє по-новому висвітлити проблему ранньої історії нашого міста. У краєзнавчій літературі заснування села Сантуринівка датується 1812 роком. Але на знайденій карті Сантуринівки немає. На місці нашого міста у 23 верстах до Бахмуту (Артемівська) на лівому березі ріки є лише поштовий двір і станція, яка має назву “При р.Кривий Торець”. Карта створювалась на початку XIX сторіччя. Російські офіцери-картотографи використовували найновіші на той час геодезичні прилади і способи математичного обчислювання. Тому карта досить досконала. Зйомка проводилась до 1812 року. Немає не тільки Сантуринівки, але і з 1814 року існуючого маєтку Олександрово (нині Олександро-Шультено), Веролюбівки. Через Бахмут проходить головний поштовий шлях з півночі на південь. Від повітного центру Бахмуту на захід йшла поштова губернська дорога на губернське місто Катеринослав (заснований у 1777 році). Від часу заснування на цій дорозі поштової станції при р.Кривий Торець ми можемо починати відлік історії нашого міста.

Коли це сталося? З чим і з ким пов’язана ця подія? Насамперед треба назвати ім’я вихідця із старовинного козацько-старшинського роду Олександра Андрійовича Безбородька (1747-1799). Це той самий Безбородько, який отримав блискучу, ще традиційно-українську, освіту (10 років) у Києво-Могилянській Академії. Він вийшов з неї інтелектуалом, знавцем іноземних мов, історії, законодавства, він вражав сучасників феноменальною пам’яттю, цитував цілі сторінки літописів, священних книг, щойно прочитаних текстів. Дипломат, найсвітліший князь, сенатор, канцлер Російської імперії. Абсолютний геній, навіть на тлі Г.Потьомкіна і О.Суворова. За що б він не брався — все йому блискуче вдавалося. Командував полками у російсько-турецькій  війні 1768-74 рр. Від 1775 — секретар Катерини II. Керував російською дипломатією. Добився признання Туреччиною приєднання Криму (1783), підписав з нею Ясський мирний договір (1791). Нащадок лицарів-козаків, які під проводом Богдана Хмельницького повстали проти польського свавілля, у 1795 році він підписує конвенцію про третій і остаточний розподіл Польщі. Який сюжет для історичного романіста! В історії закарбована його фраза, адресована молодим дипломатам: “Не знаю, как будет при вас, а при нас ни одна пушка в Европе без позволения нашего выпалить не смела”. Безбородько вірою і правдою служив Росії, але залишався українським патріотом, як міг допомагав автономістським прагненням українства. Домігся від Павла I у 1796 р. видання указу про часткове відновлення на Україні адмін.-судебних установ колишньої Гетьманщини, залишив по собі праці з демографії і історії України, залишив 210 тисяч рублів для заснування в Україні вищої школи — Ніжинської гімназії (1920 р. - педагог. Інститут ім. М.Гоголя). 330 картин з колекції Безбородька — прикраса Ермітажу.

У 1782 році граф Безбородько очолив Головне поштових справ правління. Він докорінно преобразував пошту Росії. Вона тоді займалась не тільки доставкою листів і посилок, але перевозила ще людей і грузи. Під керівництвом Безбородько всього за 4 роки (1782-1786) поштові станції були збудовані по всім шляхам Російської Імперії. Найвірогідніше, що поштова станція при р.Кривий Торець збудована була тоді ж. В російських архівах зберігаються десятки тисяч документів російської пошти цього періоду. Кожна станція вела облікові книги, де фіксувались всі - проїжджаючи з подорожньою, чи ні, час прийому і відправлення пошти, кількість листів і посилок, скарги, прізвища ямщиків, поставки коней, фуражу, провіанту, фінансові витрати і прибутки і т.д. В архівах зберігаються імена станційних наглядачів, їх службові характеристики. З великою долею ймовірності село Сантуріновка, яке виникло поруч із станцією, обслуговувало в першу чергу потреби станції: ямщики, коні, фураж, їжа для подорожуючих. Тоді ж узбіччя поштових доріг почали обсаджувати деревами. Так що лісосмуги в степу — не комуно-більшовицький винахід.

При наявності бажання і деяких фінансів не важко точно встановити імена і дати, багато  фактів з найраннішої історії нашого міста. Наприкінці XVIII сторіччя пошта і ямська культура в Росії становляться модною темою. Пісні ямщиків виконують професійні виконавці, навіть в імператорському палаці, композитори пишуть хорові пісні і опери на ямські сюжети. Фірмовим знаком поштової трійки стає валдайський колокольчик. Навіть О.С. Пушкін відмітився своїм “Станційним наглядачем”. То може варто його перечитати?

І.Бредихін, викладач історії КПЛ.