В далекому 1926 році в нашому місті з`явилась новобудова. Це був будинок Драматичного театру. Вражала чудова акустика глядацького залу, де без усілякої електрики голос актора було чутно в будь-якій його точці. Перед головним фасадом розбивають сквер, який виводив на парк Якусевича, а за будинком знаходилась православна церква (приблизно на місці теперишніх проходних хімзаводу). Костянтинівка, зростаючи разом зі своїми заводами (саме в 1926 році декілька заводів, в т. ч. і хімічний, вперше після революції стали прибутковими), ставала і містом високої культури. Не раз і не два відвідував вистави місцевого таатру і наш видатний земляк письменник Василь Гайворонський.
ПКХ сьогодні.
На алеї сквера, у фонтану. 60-ті роки.
Період німецької окупації — чи не найцікавіша для історика сторінка нашої місцевої історії. З одного боку, при всій брутальності німецької військової окупаційної влади, українське культурне життя вирувало (відновлена робота театру, хору, вихід газети «Просвіта», шкільне і професійне навчання, відновлене церковне життя, навіть численні гастролі в місті театральних колективів з різних міст Донеччини), з іншої сторони, — кого не запитаєш, що там за німців було в тому, чи іншому палаці культури, відповідь стандартна: «Та начебто конюшня». От і закрадається сумнів, чи не з КДБеським мороком ми маємо справу? Чи паслись німецькі коні в театральних залах Костянтинівки? Бо навіть в наш час я стикаюся зі свідками, які панічно бояться оголошення інформації про ці часи.
Як би там не було, зруйнований під час війни театр, відбудовано і реконструйовано, але вже не як театр, а як Палац культури хіміків. Під час реконструкції головний фасад виконано в архітектурних формах сталінського класіцизму, які замінили конструктивізм 20‑х. Головний вхід виділяє портал з шістьма колонами коринфського ордера. Також під час реконструкції добудували справа спортивний і кінозал. Автор реконструкції — архітектор Утін П. П. З 1950 (інші дані з 1954), доки у 1960 році не збудували кінотеатр ім. Леніна, цей кінозал був головним у цій частині міста. У 1953 році будинок реєструють як Палац культури хімічного заводу ім. Сталіна. У сквері при палаці культури будують алею гіпсових статуй з Павліком Морозовим і Зоєю Космодем`янською, фонтан, дитячий майданчик. У 1955‑56 роках реконструкцію завершують.
Новий ПКХ стає культурним осередком міста. Тут створюється і здобуває авторитет циркова студія, духовий оркестр повного складу п / к Юрія Моісеєва, хор п / к Г. Шаргородського, ВІА «Ритм» п / к А.Євстигнєєва. Справжньою окрасою міста стає Театр юного глядача у 60‑70-х роках, чиї успіхи пов`язані з іменами Краєвського і Норки Т. Д. Також треба відзначити і багатолітнього директора ПКХ Кушніра Г. Р. Тут починав грати непоганий джазовий гітарист Валерій Пінаєв, тут він вже в ранзі маестро вів студію з класичної гітари. На цій сцені двічі давав концерти В. Висоцький, співала С. Ротару, давали вистави найкращі театри Донецька.
Останні роки були нелегкими для ПКХ. Але прийшло нове керівництво хімічного заводу — директор Чертков С.І., яке почало відновлювати життя в ПКХ. Відремонтовано спортзал, в якому створені всі умови для тренувань, закуплено 13 нових тренажерів. Збережено заводський музей, навіть ймовірно, що в цьому році вийде друком історія хімічного заводу — до 115-ї річниці його заснування. Керівники заводу і надалі планують відновлювати історично значимий будинок свого палацу культури, що не може не викликати поваги. Час вже зупиняти руйнування міста.
І. Бредіхін, викладач КПЛ.
