Вже звичними стали для нашого краю «Олексини читання» — конференції на вшанування пам`яті видатного правозахисника, борця за українську справу, нашого земляка Олекси Тихого. Все ширша стає і географія зустрічей шанувальників Олексиного слова, продовжувачів його справи. Так, 5 лютого гостей приймали у стінах Слов`янського педагогічного університета. Організатором 4‑х читань став поет і науковець, Володимир Федорович Півень.
З кожним роком поглиблюється наше розуміння Олексиної спадщини, актуалізуються окремі її сторінки. В цьому році на читаннях було акцентовано увагу на описаному Євгеном Сверстюком випадку, коли Олекса Тихий, перепочиваючи під час пішої подорожі на узбіччі біля колгоспного лану з спілими помідорами, відмовився їх їсти. «Ні, то не моє». — «Але ж у сторожі можна попросити». — «Ні, то не моє». Совєцька влада поставила міліони людей на межу, а то і за межу виживання, коли на трудодень, чи на мізерну зарплатню не проживеш. Вона фактично створила систему загальнодержавної халтурки, підворовування на своєму робочому місці, всіляких хитрощів, приписок і т. д. Десятиліття такого панування, за якого Сталін сказав: «Харошего врача бальніє прокормят», — призвели до повної руйнації трудової моралі, щоб там совєцькі казкарі не розказували про Стаханова і Пашу Ангєліну. Свободу, яка наступила після 1991 року, розбещений соціалізмом народ зрозумів як свободу для суцільного дерібану. Тому і протистояли правозахисники не тільки владі, але і розбещеному комуністами народу. Як написав Сверстюк: «… він один проти мільйонів, звичних до того, що «гуртове — чортове». Тому і перетворилася у нас політика у змагання в популізмі і суцільне обшуканство. Дав Олекса Тихий і урок законослухняності. Можновладці привчили нас на московський манівець: «Закон, что дышло — куда повернёшь, туда и вышло». Чи можемо ми підміняти народне волевиявлення судовими змаганнями — посіваннями? Давайте признаємо, що вибори були чесними і демократичними, як це признали всі поважні іноземні спостерігачі. Подобається мені персонально Янукович, чи ні, але якщо ми демократи, то повинні визнати його президентом.
Серед учасників читань мені сподобався виступ Ганни Горбунової з Новодмитрівського ліцея. Його учні приглядають за будиночком Олекси Тихого у Їжівці. Ліцейський музей має цікаві експонати, в тому числі і деякі рукописи Олекси. Так, Ганна ввела в науковий обіг записи Тихого під час його туристичної подорожі по Арменії, за що і була нагороджена спеціальною відзнакою. Ще один спеціальний приз отримали діти з дружківської гімназії «Інтелект». А ось перше місце зайняла вчителька Юлія Пивовар, яка висвітила відображення Олексиної теми у місцевій пресі, другою була Ярослава Пшеченко, третьою Наталя Перепеленко, студентки зі Слов`янська. Переможці отримали грошові премії і цікаву літературу. Прозвучала і нова пісня, присвячена Олексі. Слов`янська композиторка Наталя Рамазанова поклала на музику вірш В.Півня. В наступному році Олексині читання прийме Часів-Ярський Краєзнавчий музей.
І. Бредіхін, викладач КПЛ.
З кожним роком поглиблюється наше розуміння Олексиної спадщини, актуалізуються окремі її сторінки. В цьому році на читаннях було акцентовано увагу на описаному Євгеном Сверстюком випадку, коли Олекса Тихий, перепочиваючи під час пішої подорожі на узбіччі біля колгоспного лану з спілими помідорами, відмовився їх їсти. «Ні, то не моє». — «Але ж у сторожі можна попросити». — «Ні, то не моє». Совєцька влада поставила міліони людей на межу, а то і за межу виживання, коли на трудодень, чи на мізерну зарплатню не проживеш. Вона фактично створила систему загальнодержавної халтурки, підворовування на своєму робочому місці, всіляких хитрощів, приписок і т. д. Десятиліття такого панування, за якого Сталін сказав: «Харошего врача бальніє прокормят», — призвели до повної руйнації трудової моралі, щоб там совєцькі казкарі не розказували про Стаханова і Пашу Ангєліну. Свободу, яка наступила після 1991 року, розбещений соціалізмом народ зрозумів як свободу для суцільного дерібану. Тому і протистояли правозахисники не тільки владі, але і розбещеному комуністами народу. Як написав Сверстюк: «… він один проти мільйонів, звичних до того, що «гуртове — чортове». Тому і перетворилася у нас політика у змагання в популізмі і суцільне обшуканство. Дав Олекса Тихий і урок законослухняності. Можновладці привчили нас на московський манівець: «Закон, что дышло — куда повернёшь, туда и вышло». Чи можемо ми підміняти народне волевиявлення судовими змаганнями — посіваннями? Давайте признаємо, що вибори були чесними і демократичними, як це признали всі поважні іноземні спостерігачі. Подобається мені персонально Янукович, чи ні, але якщо ми демократи, то повинні визнати його президентом.
Серед учасників читань мені сподобався виступ Ганни Горбунової з Новодмитрівського ліцея. Його учні приглядають за будиночком Олекси Тихого у Їжівці. Ліцейський музей має цікаві експонати, в тому числі і деякі рукописи Олекси. Так, Ганна ввела в науковий обіг записи Тихого під час його туристичної подорожі по Арменії, за що і була нагороджена спеціальною відзнакою. Ще один спеціальний приз отримали діти з дружківської гімназії «Інтелект». А ось перше місце зайняла вчителька Юлія Пивовар, яка висвітила відображення Олексиної теми у місцевій пресі, другою була Ярослава Пшеченко, третьою Наталя Перепеленко, студентки зі Слов`янська. Переможці отримали грошові премії і цікаву літературу. Прозвучала і нова пісня, присвячена Олексі. Слов`янська композиторка Наталя Рамазанова поклала на музику вірш В.Півня. В наступному році Олексині читання прийме Часів-Ярський Краєзнавчий музей.
І. Бредіхін, викладач КПЛ.
