23 лютого ініціативна група, що займається збором матеріалів щодо життя та діяльності костянтинівського правозахисника Олекси Тихого, відвідала у селищі Очеретино Ясинуватського району дисидента з 15-ти річним табірним стажем, борця за незалежність України, одного с засновників Донецької обласної організації Української Гельсинської Спілки, публіциста та поета Ярослава Гомзу.
“З Олексою Тихим я познайомився влітку 1976 року, - розповів Ярослав. - Він приїхав до мене з краматорським інженером Григорієм Гребенюком і пробув у мене 15 хвилин. Більше ми не зустрічались. Він був високого зросту, стрункий, міцної статури, з проникливим поглядом очей і вольовими рисами обличчя, ледь усміхнений, а розмовляв неквапливо, розмірено”.
Справа в тому, що ця зустріч не була випадковою. Олекса знав, що в найближчі дні його буде заарештовано (що насправді і відбулося) і йому треба було сховати в надійному місці свої рукописи. І краще, ніж у свого колезі, перевіреного роками неволі, місця не було.
Ось так у Ярослава залишився збірник, у якому Тихий зібрав висловлювання видатних людей про рідну мову та словник слів-покручів Донеччини. Олекса на волю більше не вийшов, а його рукописи Гомза зберіг для нащадків.
Цього ж дня ініціативна група ще заїхала до Червоноармійська, де зустрілася з родичами Олекси (дружина двоюрідного брата та племінниці). Завдяки розмові з ними, з’ясувалися деякі цікаві риси характеру та життя правозахисника. Вони розповіли, що десь тут у Костянтінівці мешкають родичі Олексія Івановича Тихого по лінії його дядька – Прокопія. Кожного року ця велика родина збиралася у родинному селищі Іжевці, де народився та багато років жив Олекса.
“З Олексою Тихим я познайомився влітку 1976 року, - розповів Ярослав. - Він приїхав до мене з краматорським інженером Григорієм Гребенюком і пробув у мене 15 хвилин. Більше ми не зустрічались. Він був високого зросту, стрункий, міцної статури, з проникливим поглядом очей і вольовими рисами обличчя, ледь усміхнений, а розмовляв неквапливо, розмірено”.
Справа в тому, що ця зустріч не була випадковою. Олекса знав, що в найближчі дні його буде заарештовано (що насправді і відбулося) і йому треба було сховати в надійному місці свої рукописи. І краще, ніж у свого колезі, перевіреного роками неволі, місця не було.
Ось так у Ярослава залишився збірник, у якому Тихий зібрав висловлювання видатних людей про рідну мову та словник слів-покручів Донеччини. Олекса на волю більше не вийшов, а його рукописи Гомза зберіг для нащадків.
Цього ж дня ініціативна група ще заїхала до Червоноармійська, де зустрілася з родичами Олекси (дружина двоюрідного брата та племінниці). Завдяки розмові з ними, з’ясувалися деякі цікаві риси характеру та життя правозахисника. Вони розповіли, що десь тут у Костянтінівці мешкають родичі Олексія Івановича Тихого по лінії його дядька – Прокопія. Кожного року ця велика родина збиралася у родинному селищі Іжевці, де народився та багато років жив Олекса.
В. Березін.
