Події, про які я буду писати, відбулися в далекому 1571 році. Але вони дуже нагадують сьогодення — початок ХХІ сторіччя. Тільки розпалася тоді, в ХVI сторіччі Золота Орда, велика степова євразійська Імперія. Процес розпаду йшов вже років 200, так що у 1571 році і вилупився вже, і зміцнився правонаступник Орди — Московія. Проіснує вона до 1917 року, під назвою Росія, вже у статусі імперії європейського зразка, але лише з першої половини ХVIII сторіччя. Після розпаду Росії в 1917 році, СРСР, поганенький клон російської Імперії, дотягне до 1991 року. Розпад Російської Імперії йде вже понад 100 років. Цілком імовірно, що остання драма ще не зіграна, і ми ще побачимо розпад Росії.
А у 1571 році йшла гостра боротьба за ординський спадок між Московією та Кримським ханством. Саме така зовнішньополітична ситуація складалася на той момент для Московії. Після розпаду Золотої Орди, крім майбутньої Російської держави виникають відразу кілька державних утворень, які конкурують з Московією. Століттям до подій 1571 року Золоту Орду знищив великий Тімур. Він пройшов вогнем та мечем по Орді, знищуючи міста, вирізаючи міське населення — ремісників, купців і т.п. А от Московський улус Орди не зачепив, вирішив, що не має сенсу зв'язуватися з лісовими нікчемами. Зупинився на кордоні.
Московський улус був державою не мусульманською, тому єдина ординська православна “держава” від навали не постраждала. Тому в усій орді міська культура, грошовите купецтво, князі з нерозгромленими землями залишились тільки на Московії. Ординська верхівка, яка від Тімура втікала (степ неосяжний), отримала вибір: повернутись на попелище, де нема ані влади хана, ані грошей, чи піти на службу до одразу виявленого багатія — московського князя. 40% московського дворянства згодом виявиться татарського кореня. Селилися татарські князі з залишками своїх дружин в Московії. Отримували села, ставали московською аристократією. Охрещувалися в православну віру. І йшли воювати за московського князя. До 1571 року і Астрахань, і Казань вже підкорилися “братньому” православному московському князю. А що?
Разом були ординськими, тепер разом будемо московськими. До Уралу московська кіннота спадок Орди воз'єднала без проблем, а за Уралом до Китаю вже козаки ординський спадок московському князю (чи вже царю) здобули.
До Тихого океану Московщина проблем не мала. Фраза: “Ясак давай”, звучала дуже по-знайомому. Яка різниця, кому ясак платить? Тепер московський князь називається цар. І тепер в Орді він головує. Влада лише помінялася, а по суті білку давай, песець давай. Що помінялося?
Труднощі у Московії виникають з Кримом. Кримське ханство саме себе вважало правонаступником Золотої Орди. Росія вимушена платити йому данину до епохи Петра І. Кримське ханство, главою якого у 1551 році став призначений султаном Османської імперії хан Девлет-Гірей стало непримиренним противником Русі. У 1575 році Крим стає васалом потужної Османської Імперії, яка виникає після захоплення Костянтинополя. Крим після падіння Казанського й Астраханського ханств активно почав домагатися відновлення їх незалежності.
Протистояння Росії та Кримського ханства розтягнеться на багато років і буде проходити у війнах з Османською Імперією. Легендарні слова з фільму «Іван Васильович змінює професію» про кримського хана, який бешкетує на Ізюмському шляху — чиста правда. А Ізюмський шлях проходив приблизно через Костянтинівку, тому саме тут проходили всі війни, тут розгорталися російські війська, останні бої проходили на землях сучасної Костянтинівки у 1769 році. Деякі мешканці Костянтинівки вже жили і билися на наших теренах з татарами. Спогади краєзнавця Трискиби є підставою для надання нашому місту значно більшого віку, ніж вважається дотепер. Завдання для майбутніх дослідників та керівників міста.
У перший період свого правління Іван Грозний, який взяв Казань і Астрахань, досить успішно відбивав спроби Девлет-Гірея розорити руські землі.
Ситуація докорінно змінилася після того, як Росія вступила в Ливонську війну, метою якої було закріплення виходу до Балтійського моря. Війна спочатку складалася для російських військ успішно, але в результаті вилилася в затяжний конфлікт, що завершився поразкою Росії.
Девлет-Гірей, користуючись відволіканням головних російських військових сил на західному напрямі, став здійснювати спустошливі набіги на південно-руські землі чи не щороку.
Навесні 1571 кримський хан Девлет-Гірей, зібравши велике військо, що налічувало, за різними оцінками від 40 до 120 тисяч кримських ординців і ногайців, вирушив у похід на Русь.
За рік до цього князь Воротинський оцінив стан сторожової служби на південних рубежах Русі як вкрай незадовільний. Однак розпочаті зміни ситуацію змінити вже не змогли.
Основні сили російського війська продовжували боротися на Лівонській війні, а відбити військо Девлет-Гірея намагалися не більше 6000 вояків. Кримські татари успішно форсували Угру і вдарили у фланг російського війська.
Ратники, не витримавши удару, в паніці відступили, відкривши Девлет-Гірею дорогу на Москву. Сам Іван Грозний, дізнавшись, що противник уже в кількох верстах від його ставки, не став очолювати оборону Москви, а втік на північ. Порівняємо з поведінкою Сталіна у 1941 році?
Відомо, що спочатку Девлет-Гірей не ставив завдання просування до Москви, проте, дізнавшись про слабкість російського війська вирішив використати сприятливу ситуацію.
К 23 травня військо Девлет-Гірея підступило до Москви. Все, що встигли нечисленні російські війська — це були опричники, зайняти оборону на стінах. Нагадаю, що Івана Грозного в столиці не було.
Єдиним безпечним місцем був Кремль, який кримські татари не могли взяти без важких знарядь. Однак Девлет-Гірей і не намагався штурмувати фортецю, Він вступив з оборонцями Москви в перемовини. 24 травня Девлет-Гірей побачив відчинені ворота. Переговори були перервані, почався штурм бездарно відкритих воріт і одразу пішло розграбування тієї частини посада, яка за ними розташовувалася. Там вистачало торговців, ремісників і біженців, що стікалися з міст, по яких раніше пройшло кримське військо.
Татари фактично безкарно грабували і підпалювали садиби. Найсильніший вітер розкидав вогонь по місту, в результаті чого пожежа охопила всю Москву. У місті відбулися вибухи в льохах, обрушилась частина фортечних стін. Пожежа проникла в Кремль, в Грановитій палаті лопалися залізні прути, повністю згорів і Опричний двір з палацом царя, де розплавилися навіть дзвони.
У підвалі кремлівського будинку задихнувся в диму поранений головнокомандувач російських військ князь Бєльський.
Ті, що вижили в цьому кошмарі писали, що натовпи людей в паніці кинулися до найдальших від татар міських воріт, намагаючись врятуватися.
Одні задихалися в диму, інші згорали у вогні, третіх на смерть задавили в божевільної тисняві, четверті, рятуючись від вогню, кидалися в Москва-ріку і тонули, так що незабаром вона була буквально забита трупами нещасних.
Через три години пожежі Москва практично вигоріла дотла. Свідчення англійського купця, який через рік побував у Москві:
«Коли ворог наблизився до великого пишного міста Москви, російський цар утік у день Вознесіння з двома синами, скарбами, двором, слугами й особистою охороною... до укріпленого Троїцького монастиря в 60 верстах. Ворог запалив високу дзвіницю святого Івана, але в цей час піднявся сильний вітер і вогонь, що поширився, протягом шести годин перетворив у попіл усі церкви, палати, побудовані майже цілком із сосни і дуба, як у місті, так і в окрузі на 30 верст. Усе перетворилося на попіл; протягом шести годин загинуло кілька тисяч чоловіків, жінок, дітей...
Ріка й рови навколо Москви були загачені тисячами людей, навантажених золотом, сріблом, коштовностями, намистами, коралями, браслетами і скарбами, які намагалися врятуватися у воді, ледь висунувши поверх неї голови. Однак згоріло й потонуло так багато тисяч людей, що ріку не можна було очистити від трупів протягом дванадцяти наступних місяців... Ті, хто залишився в живих, і люди з інших міст і місць займалися щодня пошуками й виловлюванням на великому просторі кілець, коштовностей, судин, мішечків із золотом і сріблом. Багато так збагатилися. Вулиці міста, церкви, льохи й підвали були забиті померлими і задушеними до такого ступеня, що довго потім жодна людина не могла пройти через отруєне повітря й сморід.»
На наступний день Девлет-Гірей з видобутком і полоненими пішов назад, по шляху знищивши Каширу і розоривши рязанські землі.
Розгромлене російське військо було не в змозі його переслідувати.
Сучасники писали, що тільки прибирання трупів москвичів і біженців, які загинули в столиці 24 травня 1571, зайняла два місяці. Відновлюване місто довелося заселяти людьми, яких переселяли з інших міст Московії.
Оцінити збиток від навали надзвичайно важко. За даними іноземців, в Москві в 1520 році жило не менше 100000 чоловік, а станом на 1580 рік це число було не вище 30 тисяч.
Жертвами кримського набігу стало до 80 тисяч жителів Русі, а ще до 150 тисяч було виведено в полон. Ряд істориків вважають ці цифри завищеними, проте, втрати були колосальними.
Іван Грозний, опричне військо якого бездарно здало столицю, почав згортання політики масових репресій. Незабаром навіть згадка слова «опричнина» було заборонено.
Неймовірний успіх, однак, приголомшив не тільки Івана Грозного, а й Девлет-Гірея. Отримавши після військового походу прізвисько «Який узяв трон», він заявив про намір не тільки заволодіти Астраханню, а й підпорядкувати всю Російську державу.
У 1572 році, виконуючи свої плани, Девлет-Гірей рушив на Русь зі 120-тисячним кримсько-османським військом. Подолавши невеликі російські застави на Оці, він знов пішов на Москву.
Однак на цей раз Москву захищали не опричники, а війська, які прийшли з Ливонії. Вони були готові до зустрічі небезпечного ворога. В тривалій з 29 липня по 2 серпня 1572 року битві при Молодях російське військо під командуванням кращих воєвод Михайла Воротинського, Дмитра Хворостініна та Івана Шереметьєва розгромило сили Девлет-Гірея.
Росіяни, проявили себе куди більш майстерними воїнами, ніж кримські татари, які явно переоцінили свої сили після набігу 1571 року.
Розгром був повним — ті, хто втік з поля бою, потонули в Оці, переслідувані московською дворянською кіннотою. Тією ж татарською, не будемо забувати. Серед загиблих було багато кримської знаті, включаючи сина, внука та зятя хана. Багато наближених Девлет-Гірея опинилися в полоні.
Фактично Кримське ханство втратило своє чоловіче боєздатне населення. Девлет-Гірей більш не здійснював набігів на Русь, а його наступники обмежувалися лише вилазками невеликих загонів на прикордонні території.
На таких собі прикордонних територіях стоїть Костянтинівка. Ще у 1768 наша земля вважалась турецькою територією. Тому, якщо побачите “Байрактар” не панікуйте. Турки знов допомагають кримським татарам та нашим козакам. Хай їм Бог допомагає. Історія продовжується.
І.Бредіхін
