Лікування амнезії

Час від часу в деяких друкованих ЗМІ з’являються статті, в яких окремі нехарактерні випадки з минулого нашого міста подаються як закономірні та масові. Оприлюднюючи сумнівний позитив і старанно приховуючи негатив, недолугі «історики» переключають увагу від нагальних проблем сьогодення на ідеологічні ізми.



На жаль, вітчизняний інформаційний простір насичений неякісною продукцією – простіше, «жовтою» пресою, і розібратися пересічному громадянинові, хто є хто, не так вже й просто. На заваді кількісна перевага історичних і літературних праць радянського періоду в місцевих бібліотеках та домівках.

Неупередженим суддею в вирішенні спірних питань історичного характеру міг би бути Костянтинівський краєзнавчий музей, ввібравши бодай копії документальних свідчень з архівних фондів всіх рівнів стосовно попереднього розвитку міста та району. З огляду на те, що музей є власністю місцевої громади, а виконавча влада покликана перейматися не тільки життєзабезпеченням міста, а й втілювати державну національну програму, зобов’язана приділяти відповідну увагу підпорядкованому їй музею.

Загадковий факт замовчування місцевих «любителів» старовини, як в радянській, так і в пострадянській краєзнавчій літературі, що активно діяла в районі Донбасу в період громадянської війни, регулярної 13-тої Червоної армії та її незмінного командира, вимагає уважного розгляду й осмислення.

1919 рік пройшов в запеклій і безкомпромісній боротьбі з перемінним успіхом між білою та червоною арміями за володіння теріторією Донбасу. Тільки за три місяці Костянтинівка тридцять два рази переходила з одних рук до інших, як відверто та цинічно висловився Ворошилов: «За царство угля, железа, машиностроения и других благ, которыми  изобилует этот богатейший район».

1 січня 1920 року Біла армія, втративши 8 тисяч чоловік, відійшла в Крим та на Ростов. З квітня 1919 року й до лютого 1920 року командиром 13-тої Червоної армії був Геккер Анатолій Ілліч. Вперше з цим прізвищем автори статті зіткнулися переглядаючи архівні фонди в м.Донецьк.

З спогадів учасника бойових дій згаданої армії виходить, що відступаючи під тиском армії Денікіна наприкінці травня 1919 року, Геккер проводив мітинг в нашому місті на Дмитрієвському селищі біля бойні. Несподівано з боку Новоселівки з’явилася кіннота генерала Шкуро, почався бій. З пострадянської історії вдалося встановити, що 13-ту армію 31 травня повністю розбив денікінський генерал Шкуро і залишки армії виштовхнув з району Донбаса. Стрімкими атаками кінноти Шкуро були розбиті й загони Мохна. З 14 січня й до 6 червня 1919 року мохновці за офіційним договором входили до складу 1-ої Задніпровської дивізії Червоної армії, а потім, за «заколот, зраду й відкриття фронту білим», були оголошені поза законом. Начальник мохновського штабу та ряд командирів бригади були арештовані й розстріляні чекістами. З спогадів мешканців нашого міста мохновці були й в Костянтинівці, проскакуючи тачанками міст через річку поблизу прохідної заводу «Автоскло».

Виведена з ладу на 40 днів, 13-та армія на теріторії Росії відновилася і в кінці року розвила наступ в напрямку Слов’янськ-Костянтинівка-Юзівка вздовж залізничної колії.

В кінці грудня армія Геккера захопила Костянтинівку (25.XII - Слов’янськ, 31.XII – Ясинувата). Цього часу 1-ша кінна армія Будьоного пройшла через Бахмут (27.XII) і Горлівку (30.XII).

Для костянтинівців буде цікавим протокол, що є в центральному офісі Донецького обласного архіву під шифром Р-1527-2-4 лист 15,16, мітинга робітників костянтинівських заводів, що був проведений політкомом другої бригади 42-ої дивізії 13-ої армії від 18 грудня 1919 року (за ст. стилем). Зокрема в пункті 3-му проголошено, що з 18 грудня (за ст. стилем) встановлюється радянська влада. А ось пункт 4-ий доцільно подати в оригіналі:

«4. Присутствующие на митинге рабочие предложили почтить вставанием и пропеть вечную память 23-м рабочим бутылочного завода, жертвенно павшим от рук белых бандитов 18 декабря 1918 г. (31 декабря – ред.)».

І це не помилка. Саме 23 робітники пляшкового заводу (як виходить з документу) були поставлені під кулі білогвардійців. А скільки загинуло – невідомо.

Пошук подальшої долі командуючого 13-ої армії в енциклопедичних виданнях дав тільки дату смерті. Причина ж була відсутня. І тільки завдяки інтернету вдалося з’ясувати причину смерті – був засуджений до смертної кари. Його було розстріляно 1938 року. На слідстві проти нього дали свідчення М.Тухачевський, В.Примаков і Б.Фельдман. На суді Геккер відмовився від свідчень, які в нього вибили під час слідства. В 1956 році його було реабілітовано. Ось і виходить, що «розум і совість нашої епохи» через нібито помилку шльопнули свого товариша і прирекли на забуття. Місцеві ж кон’юктурники, що обслуговують владу, мабуть, взяли зустрічний план і на додаток викинули всю армію з краєзнавчої літератури.

По-християнськи жаль будь-яку вбиту душу. І з практичної точки зору, бойовий досвід Геккера міг бути в пригоді під час другої світової війни. Можливо тоді вдалось б закидати ворога шапками, а не тілами 50 мільйонів Ал.Матросових. Тож тільки старечим склерозом можна пояснити невизнання комуністами масового терору та голодомору.

На питання, чому комуністи не визнали дати встановлення радянської влади в м.Костянтинівка відповідно до свого протоколу, можна з упевненістю відповісти, що їм дуже хотілося почати відлік не з 1920 року, а з 1917-го і нав’язати думку, що місцеве населення та партизанські загони встановили радянську владу.

Тепер також з великою упевненістю можна припустити, що кількість розстріляних робітників пляшкового заводу, на знак подяки, підтягнуто до номера армії. Якщо це так, то пам’ять про армію, що нав’язала місту зовсім не радянську, а номенклатурну партійно-тоталітарну владу, ще довгий час буде жити в назві вулиці – 13-ти розстріляних.

Амнезія, як і інші хвороби, лікуються, та, нажаль, не кожний хворий виліковується. А якщо людина безнадійно хвора і не пам’ятає, що було вчора, то хіба вона може перебувати на державній службі або бути депутатом? Яка від того буде суспільству користь? Золотий трикутник лікар-хворий-хвороба, запевняють психологи, може рухатися як вперед, так і назад. За умови об’єднання двох чинників здобувається перемога над самотнім третім. Інколи хворий і хвороба переслідують лікаря. Та, здається, в нашому випадку – це все ж симуляція хвороби і тут зовсім не потрібні рекомендації психологів та лікарів.

Вже час застосувати закон, який є чинним сьогодні, де злодіяння не мають терміну часу. Зрештою, амністію ще ніхто офіційно не оголошував.

Закон про люстрацію очистив би державні керівні і виборчі структури від тих, хто і сьогодні проповідує збанкрутілі ідеї і був би дієвим засобом проти псевдоамнезії.

Справка.