Необхідно дещо сказати про геополітичні, чи стратегічні реалії другої світової війни. Саме розуміючи ці загальні умови зрозумілою стане проблема ленд-лізу. Але спочатку кілька слів про Путіна. Випадково натрапив на газетну статтю семи-восьмирічної давнини. Там були політичні новини. Президент РФ поїхав туди, а потім туди. Там його зустрічав президент, а там він сказав щось важливе. І це всі обговорюють. І це сприймається серйозно.
У 2017 році Путіна вже нікуди не запрошують. До французського президента Макрона він сам напросився, висказав антиукраїнську нісенітницю про київську княжну та королеву Франції Анну Ярославну, отримав прочухана від Макрона, коли той відкрито на увесь світ звинуватив російські засоби масової інформації у тому, що вони зовсім не засоби інформації, а засоби інформаційної війни проти людства. Світ зрозумів, що Путін – чергове зло, яке треба побороти...
Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа був підписаний у перші години 24 серпня 1939 року. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та надавав можливість територіального розширення Радянського Союзу за рахунок країн та територій, узгоджених з Гітлером.
Це саме та ситуація, яку у міжнародній політиці намагається створити Путін. Він готовий повернути Донбас Україні. Але за умов зняття санкцій та збереження статус-кво по Криму. Як я розумію, сепарська вата нікого особливо не цікавить.
Якщо, умовно кажучи, Путін себе вважає за Сталіна, то президент США, Трамп, для нього – хто? Він думає, що Трамп – це Гітлер, який дасть дозвіл на приєднання нових територій? Путін застряг десь у сталінсько-гітлерівських дипломатичних збоченнях 1939 – 1945 роках. Він мріє про свою «сферу впливу» на уламках СРСР.
Та кому потрібен цей покидьок на світовій арені? Впевнений, США та Франції не потрібен. Тому його плани по захопленню та поневоленню України нездійсненні ні при яких обставинах.
Як Путін з Кримом, з Пактом Молотова — Ріббентропа Гітлер опинився у пастці. Він, начебто, домовився зі Сталіним. Але той за його спиною одразу почав гострити ножа для удару у спину, але цікаво, що пакт став ляпасом для Японії. Нагадаю, що з 11 травня аж до 16 вересня тривав збройний прикордонний конфлікт між Маньчжурською державою та Монгольскою Народною Республікою. На берегах річки Халкин-Гол поблизу селища Номонхан розгорілися запеклі бої. Підтримуючи маньчжурів на Халхін-гол висунулися піхотні дивізії 6-ї окремої армії Японії. А на підтримку монголів висунулися радянські війська. Саме у 20-х числах серпня там відбувалися вирішальні бої. І саме в ці дні у Берліні знаходився міністр іноземних справ Японії. Німці йому мозок винесли з антикомуністичною риторикою. Він виїжджав до Японії впевнений у антикомуністичній та антиросійській позиції Гітлера. А по прибутті до Токіо його чекав шок від Пакта, який робив Сталіна союзником Гітлера.
2 вересня 1945 р. — закінчення Другої світової війни, підписання капітуляції
У 1936 році Японія у з Німеччиною Антикомінте́рнівський пакт, укладений з метою боротьби з Комінтерном – світовою комуністичною революцією. Антикомінтернівський пакт мав доповнення, яке стало відомим лише після Другої світової війни. Воно передбачало спільні воєнні заходи проти Рсадянського Союзу, взаємну допомогу в нападі на СРСР, заборону будь-яких заходів, які полегшили б становище СРСР. Те, що зробив Гітлер, коли заключив зі Сталіним Пакт Молотова — Ріббентропа, обставини, як це сталося, все це було сприйнято у Японії як величезне приниження, як зрада домовленостям 1936 року.
Це співпало з розгромом, який учинили радянські танкові та механізовані частини Жукова японській піхоті у пустельному районі Маньчжурії. Японці скандалу учиняти не стали. Вони відкрили «Майн кампф» і перечитали великого фюрера німецької нації в оригіналі. В перекладі Гітлера друкували для народу. Так у Маньчжурії вийшов наклад «Майн кампфу» на російській мові. Колись я прочитав ту тоненьку брошурку, де немає жодного поганого слова про слов‘ян загалом, та росіян зокрема. А для японського народу «Майн кампф» вийшов без того місця, де Гітлер прямо називає японців нижчою расою. Він там пише, що їх можна буде використовувати у своїх інтересах, але не більше. Вони не арійці!
Японські правлячі кола однозначно розцінили «Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом» як смертельну образу національної гідності. Гідна відповідь Гітлеру з боку японців проявиться пізніше. І японське рішення стане порятунком для СРСР від повного розгрому у 1941 році.
У квітні 1940 року Японія ще підпише Берлінський, чи Троїстий пакт трьох держав, відомих, як «Країни Осі». Але тепер не Японія буде використана на користь Німеччині та Італії. Тепер білі європейські демони будуть діяти на користь Японії.
Це прояснює чому японці підписують договір про ненапад зі Сталіним, а потім дозволяють СРСР на своїх судах, чи судах третіх країн, возити мільйони тонн вантажу по ленд – лізу у 1941 -1945 роках через свої територіальні води. Карго ходили через води, де з 7 грудня 1941 року йшли запеклі бойові дії між японцями та американцями. Тепер трудно встановити, хто відповідає за кілька суден, потоплених у цих немирних водах, можливо, помилково, американські чи японські підводники, але втрати були загалом незначні.
Після нападу Японії на США 7 грудня 1941 року, Німеччина, в свою чергу, 10 грудня об'явила війну Америці. Але, як Гітлер та його дипломати не підмовляли японців вдарити по СРСР на Далекому Сході, японці залишилися вірними своєму слову та підписаному у Москві договору про ненапад. Така помста Гітлеру за пакт Молотова – Ріббентропа була повноцінною і по-азіатському винахідливою. Сибірські дивізії, які були зняті з далекосхідних кордонів, нанесли поразку Гітлеру під Москвою у грудні 1941 року.
Незважаючи на Антикомінтернівський та Троїстий пакт Японія фактично вела свою війну. Радянська Росія у цій війні зовсім не була ворогом.
А як було у країн Антигітлерівської коаліції? 14 серпня 1941 року на борту англійського лінкора «Принц Вельський» в бухті Арджентія на о. Ньюфаундленд була прийнята спільна декларація між США та Великобританією Атлантична хартія. Учасники декларації проголосили в ній «деякі загальні принципи національної політики» своїх країн, а саме: суверенітет, територіальну недоторканість, безпеку й економічне співробітництво країн, прагнення досягти для всіх людей «більш високого рівня життя, економічного розвитку і соціального забезпечення», утворення системи загальної безпеки і роззброєння агресивних країн.
Через десять днів до Атлантичної хартії приєднався СРСР. Атлантична хартія була загальною базою для ведення новою Антантою світової війни. Сталін лише декларативно погодився з Атлантичною хартією. Насправді він вів свою війну, яку відділяв від другої світової та називав її Великою Вітчизняною війною. Цілі та характер другої світової війни для СРСР будуть далекими від ідеалів Атлантичної хартії.
Пам‘ятаєте, так Путін у 2008 не проти був вступити у НАТО. Нічого не нагадує?
У серпні 1941 року було вирішено, що головним театром воєнних дій буде Європа та першою стратегічною ціллю – розгром гітлерівської Німеччини. Американська сторона обумовлювала свою допомогу Британії у війні з нацистами розпуском її колоніальної імперії. Гасло «вільної торгівлі» обумовлювало доступ до ресурсів і ринків британської імперії, без посередництва адміністративних важелів британської колоніальної влади. Черчиль пручався, але змушений був погодитися на компромісне формулювання, що колонії звільняться «за вільно висловленим бажанням зацікавлених народів». Британській імперії був підписаний смертний вирок.
Бачимо, що свідомим вибором британської імперської еліти задля перемоги над нацизмом став демонтаж імперії. Для Сталіна та для радянської еліти таким свідомим вибором стало гасло: «ми ціну обговорювати не станемо». Ціна виявилася такою, що її десятиріччями замовчували та секретили. У 2017 назвали нову – 43 мільйони. Моральні питання такого народовбивства я не стану обговорювати. Сталін взяв це на себе.
У серпні 1942 розпочинається наступ американців на Тихому океані. Вони атакують Гуадалканал. У наступ іде 1 (одна!) дивізія морпєхів. З 7 серпня 1942 по 7 лютого 1943 року у переломній битві гине 7100 чоловік, 4 захоплено у полон. А от втрати американців у 5 морських битвах навкруги острова: 29 бойових кораблів, з них 2 важких авіаносця, 6 важких і 2 легких крейсера, 15 есмінців, У повітряних боях втрачено 615 літаків.
Масштаби не вразили? А ви спробуйте висадити десант за кілька тисяч миль від бази. В умовах активної протидії противника. У 1941 році стало ясно: хто контролює небо, той контролює і море. На Тихому Океані відбуваються велетенські морські битви. Головною ударною силою у них становляться авіаносці. Для авіаносця всі інші кораблі – майже беззахисні жертви. У Тихоокеанській війні поступово поруч з кількісними факторами, вирішальними чинниками стають технологічні інновації.
А як у Європі? Там йдуть серйозні конвойні битви. У Німеччини та Італії авіаносців немає. Це дає можливість британцям раунд за раундом вигравати війну на море. Але втрати англійців величезні. У Великобританії сил для охорони світового океану не вистачає. Вашингтонська морська угода 1921 - 22 року заставила Великобританію пустити під різак десятки лінкорів та інших бойових кораблів.
Проводка кожного каравану через Атлантику – це окрема конвойна битва. Але найтяжчі бої йдуть у Середземному морі. Тут особливо важкі бої розгорнулися при проводці конвоїв на Мальту. При прориві деяких конвоїв англійці використовували по 4 авіаносці та 2 лінкори у супроводі конвою.
З початком 1942 року у німців йде планування повного розгрому арктичних конвоїв, що йдуть до Мурманська та Архангельська. Вони концентрують в норвежських шхерах всі наявні лінкори та важкі крейсери, серед них виділяється найсильніший карманний лінкор Німеччини «Тірпіц», прикривають їх розгортання десятком есмінців. Розгортають торпедні катери, підводні човни. Також, у норвежських фьордах концентруються гідролітаки-торпедоносці, а на березі кілька сотень бомбардувальників та торпедоносців. Німці планують у північних районах, за умов прикриття своїх кораблів авіацією дати рішучий бій англійцям, з метою повного розгрому конвою.
Британські адмірали просто не мали сил для чергової конвойної битви у північних водах Атлантики за умов німецького панування у повітрі. Британські морські аналітики пропонували перевести вантажопотік на південний маршрут через Перську затоку та Іран.
Ось така ситуація склалася влітку 1942 року у північній Атлантиці. Помилки англійської сторони при проводці конвою PQ – 17 призвели до великих втрат. Але це були помилки розвідки, а не підступні замисли.
Ленд-ліз став невід‘ємною частиною нашої спільної перемоги у другій світовій війні. Без цих мільйонів тон перемога не відбулася б.
І.Бредіхін
