Краєзнавчі новини (історія, яка все “пересматривается и пересматривается”)

Знайшов в Інтернеті “Альбом з історії В.К.П.(б) під загальною редакцією директора Музею Революції Союзу РСР С.І. Міцкевича складений науковими співробітниками музею”. Альбом виданий самим Музеєм Революції у Москві у 1926 році. В альбомі є фотографія, яка називається “С.-Д. фракція 2-ї Державної Думи”. “2-а Державна Дума працювала з 20 лютого до 3 червня 1907 року. Соціал-демократична фракція Держдуми складалася з 65 чоловік, меншовиків було 50, а більшовиків 15. Лідером більшовиків в Думі був Алексинський, а меншовиків — Церетелі.

Однією з найяскравіших постатей російського меншовизму під час першої революції постає костянтинівець Григорій Євменович Білоусов. Саме він присутній на вище згадуваній фотографії. В “Історії ВКП(б)”, яку написав у 1924 році один з лідерів більшовизму Г.Зіновьєв, є фраза “люди 1905 року”. Так Зіновьєв називав тих діячив революції, які виникли ніби з небуття, були невідомі, але відіграли помітну роль в революції. Зіновьєв називає Гапона, який вивів 9 січня 1905 року сотні тисяч петроградських робітників на демонстрацію, з розстрілу якої, власне, революція і почалася. Він називає лейтенанта Шмідта, який очолив збройне повстання чорноморських матросів, Миколу Суханова, який очолив Петроградську робітничу Раду, яка постала прообразом майбутніх Рад у переможному 1917 році.

До цих трьох достойників я б залучив ще меншовика Григорія Білоусова, яким наше місто може пишатися, як достойною “людиною 1905 року”.

Нагадаю, що більшовики та меншовики — це дві фракції однієї партії — РСДРП. Лише в 1917 році, вже після перемоги Лютневої буржуазної революції в Росії партія російських соціал-демократів остаточно розкололася на більшовиків, чи комуністів, та на мепншовиків, або соціал-демократів. Літом 1917 року владною партією була меншовистська. До своїх недавніх однопартійців-більшовиків, вони ставилися без злоби та ворожнечі. У жовтні 1917 року більшовики захоплюють на 74 роки владу і намагаються побудувати в Російській імперії соціалізм.

У той же час меншовики намагалися довести суспільству, що намагання більшовиків передчасні. Згідно з тим, що вчив Карл Маркс, пролетарська революція повинна відбутися у передовій країні, найбільш розвинутій — у такій, як США, чи Англія, чи Німеччина. Якщо соціалізм почне будувати країна, де не визрів найрозвинутіший тип суспільства, то все закінчиться дискредитацією великої ідеї визволення людства. У більшовиків, які вже почали називати себе комуністами, вийде лише феодальний, чи казармений соціалізм. Пролетаріат сам вибудує собі ярмо у вигляді обдержавленого, а не вільного суспільства. Влада буде у класу чиновників, які сядуть на шию пролетаріату і всьому суспільству.

Щоб зрозуміти історичну правду, треба мислити великими часовими періодами. Не роками, чи десятиріччями, а сторіччями. У масштабі кількох десятків років здавалося, що правда була на боці Леніна та більшовиків. А у ХХІ сторіччі, коли пройшло 100 років з часів такої невдалої пролетарської революції 1917 року, стає очевидною правда меншовиків та їх лідерів Мартова та Плєханова.

Пролетаріат Донеччини, Костянтинівки та України загалом у своїй більшості завжди був на боці меншовиків. І найяскравішою фігурою робітничого руху Донбасу був меншовиський ватажок Г.Є. Білоусов.

За його прямої участі відбулися події, які привели до державного “третьочервневого” перевороту, до силового вирішення кризової революційної ситуації в Росії, до подавлення першої пролетарської революції в Росії.

Ще під час виборчих перегонів питання про можливість дострокового розпуску Другої Думи обговорювалося. За це відкрито виступав прем'єр-міністр Горемикін ще в липні 1906 року. П.А. Столипін змінив його на посаді. Спочатку він сподівався налагодити співпрацю і конструктивну роботу з народним представництвом. Микола II був менш оптимістичний, заявляючи, що "не бачить практичних результатів від думської роботи".

У березні 1907 року активізувалися праві, які слали на адресу уряду і царя послання з "наполегливими" проханнями і навіть вимогами про негайний розпуск Думи і зміну виборчого закону. Щоб не допустити розпуску Думи провідні депутати від кадетської партії вели переговори з урядом, але влада, тим не менше, все впевненіше схилялася до розпуску Думи, тому що "Більшість Думи бажає руйнування, а не зміцнення держави". З точки зору правлячих кіл ні для стабілізації становища, ні для нових обережних перетворень не годилася Дума, в якій засідало, за словами одного поміщика, "500 Пугачових".

Маючи в своєму розпорядженні через поліцейську агентуру подробні повідомлення про революційну агітацію соціал-демократів в армії і про причетність до цієї роботи деяких депутатів Думи - членів РСДРП, а наш земляк Григорій Білоусов грав тут одну з провідних ролей, П.А. Столипін вирішив представити цю справу як змову з метою насильницької зміни існуючого державного ладу. 1 червня 1907 він зажадав відсторонити від участі в засіданнях Думи 55 соціал-демократичних депутатів і негайно позбавити 16 з них депутатської недоторканності по причині залучення до суду. Революційно налаштовані кола російського суспільства, радянська історіографія впевнені в цьому. “Це була відверта провокація, оскільки ніякої змови в дійсності не було”, - кажуть вони.

Кадети виступили на захист соціал-демократів, бо хотіли подальшої роботи Думи. Вони наполягли на передачу цього питання в спеціальну комісію, надавши їй на розслідування справи 24 години. Пізніше і голова II Думи Ф.А.Головін, і видатний кадет Н.В.Тесленко визнали, що комісія прийшла до твердого переконання, що насправді мова йшла не про змову соціал-демократів проти держави, а про змову петербурзького охоронного відділення проти Думи . Комісія попросила продовжити термін її роботи до понеділка 4 червня. Соціал-демократи від імені всіх лівих фракцій запропонували припинити дебати про місцеві суди, які йшли в той час на пленарному засіданні Думи, відкинути бюджет, столипінські аграрні закони і негайно перейти до питання про підготовку державного перевороту, щоб запобігти мовчазному розпуску Думи. Однак ця пропозиція була відхилена, причому вирішальну роль тут зіграла "законослухняна" позиція кадетів, що наполягли на продовженні дебатів про місцеви суді.

У підсумку Дума віддала ініціативу в руки П.Столипіна, на якого в свою чергу тиснув цар, який вимагав прискорити розпуск непокірних депутатів. У неділю, 3 червня, II Державна Дума указом царя була розпущена. Одночасно, всупереч ст.86 Основних законів, було опубліковано нове положення про вибори до Державної Думи, яке помітно змінювало соціально-політичну структуру російського парламенту на користь правих сил. Таким чином, уряд і імператор здійснили державний переворот, названий "третьочервневим", який знаменував собою кінець революції 1905-1907 років і наступ реакції.

Поразка Першої російської революції остаточно розвела меншовиків з більшовиками, які на початку 1912 року організаційно відмежувалися від так званих меншовиків-"ліквідаторів", а фактично від меншовизму в цілому, хоча в ряді місць, наприклад в Костянтинівці об'єднані соціал-демократичні організації існували навіть в 1917 році. Відзначимо в цьому зв'язку, що процес поділу членів РСДРП на більшовиків і меншовиків проходив вкрай болісно, причому особливо чинили опір йому робітники, які часто не розуміли до кінця причини розколу і вимагали відновлення партійної єдності. І якщо в інтелігентських "верхах" партії, особливо в еміграції , фракційний поділ ще до 1905 року прийняв, по суті, необоротний характер, то в її "низах", зайнятих практичною революційною роботою безпосередньо на Донбасі, ще довго зберігалася величезна тяга до єдності. Робітники Костянтинівки, які боготворили особу Білоусова, так і не зрозуміли, чим не догодив більшовицьким керманичам незламний борець за робочу справу меншовик Білоусов. Серед костянтинівських меншовиків були такі, що з меншовицькими переконаннями йшли захищати Радянську владу в Червону армію в 1918 році, набували там керівні посади на рівні дивізії, а після закінчення Громадянської війни знов ставали за станок, а не сідали у владний кабінет. І в 1941 році вже дідами йшли з своїми меншовиськими переконаннями добровольцями на фронт, щоб загинути в бою з нацистською навалою.

16 соціал-демократичних депутатів ІІ Державної Думи були арештовані і отримали по 4 роки каторги з подальшим поселенням по місцю відбування покарання. Після звільнення Григорій Білоусов вступає в листування з В.І. Леніним. Це листування весь період радянської історії не друкувалося в збірках ленінських творів, але часи змінюються...

«Усольє Іркутського повіту. 29 липня 1911 року. Шановний товариш Ленін! Звертаюсь до Вас з проханням — надсилайте, будь ласка, на моє ім’я по одному примірнику «Робітничої газети» та інших партійних видань, що виходять та вже вийшли. Я закінчив термін ув’язнення на каторзі, із причини хвороби мене поселили в Усольї, у 18 верстах від Олек. в’язниці. Зв’язок з в’язницею я зберіг, бо товариші Анікін, Анісімов і Войтинський мешкають тепер за межами в’язниці, в так званій “Вільній команді”. Як для мене особисто, так і для них цікаво буде прочитати все, що відноситься до життя партії, особливо цікавим для нас, щоб отримати орган, який Ви редагуєте... Сподіваюся, коли виправлю своє здоров’я, то приступлю до роботи. Будь ласка — дайте пораду, с чого мені почать: чи залишитись тут і продовжувати працювати в міру моїх сил і розуміння або поїхати на час, щоб ознайомитися з партійним життям в центрі... З тов. привітом Григорій Білоусов».

Меншовики Анісімов, Анікін та Войтинський, які згадуються в листі Білоусова до Леніна, є на світлині, яка приведена в “Провінції”.

І.Бредіхін