Свято 14 березня — День українського добровольця виникло на очах нашого покоління. Воно є новим для національного календаря України. Сім років тому, на початку березня 2014 року зустрічаються два українських активіста Костянтинівки на порозі редакції газети “Провінція”, обмінюються тривожними думками. Після цього, один — Ігор Резенко направляється в добробат — боронити свою землю. Другий — автор цієї публікації одбігає у напрямку глибокого тилу. У Львові я наздогнав поїзд дружби Львів — Донецьк, який намагався вивезти з території, де наші сусіди-росіяни розпалювали конфлікт майб утньої війни. Явище, якому день 14 березня присвячено, воно споконвіку супроводжує український народ. Зверніть увагу на прізвище, яке винесено в заголовок — Добровольський. Яскрава національна риса, благословення і традиція українського народу - бути небайдужим до свого сьогодення та майбуття, до долі своїх дітей, честі і пам’яті своїх славних батьків. Століттями добровольці йшли на січ за пороги боронити свою землю.
Костянтинівські добровольці запросили Сашка Добровольського до себе в гості, на своє свято. Але він не є стороннєю людиною на чужому святі. У Сашка своя війна. Але про неї в подальшому.
Череда сучасних подій, насамперед київські майдани, які є сучасним феноменом українського добровольчества підштовхнули офіційні державні структури до створення цього Свята, ще далека від завершення. Росіяни готують свої найвищі державні нагороди - “Золоті йоршики” за завоювання України.
Замальовка з костянтинівської натури.
Кінець 2013? На жаль, я не записав дату, тому можу і помилятися у часі. Їду у місцевій маршрутці і з цікавістю слухаю розмову водія зі своїм колегою, теж водієм, який стоїть у салоні біля водійського місця. Розмова двох достойників йде про актуальну подію гаража - підготовку автобусу з біло-голубими добровольцями для поїздки в Київ для протистояння “помаранчевим”. Обговорюються важливі речі бойової підготовки: горілка, суха ковбаса. І того, хто стоїть в салоні, хто збирається їхати на антимайдан раптом пробиває: “Ну чого ми завжди неправі?” Біло-голубий доброволець вимовив ці слова з неймовірною біллю, з стражданням. Він справді не розумів!
Те, що туди, куди приходить чобіт російського завойовника, там нормальне життя зникає не тільки на час окупації, а потім ще на довгий період відновлення людської норми, в ватні голови прийти не в змозі. Захоплення нових земель, нових територій? Подивіться у що ви, падлюки, перетворили Донецьк та Луганськ. У що перетворюється Крим?
Американець Маск планує перетворити Марс на планету, яка років через 100 — 200 буде пригожою для життя людини. Російські окупанти поступово перетворюють Крим та окуповану частину Донбасу на зони, непридатні для життя людини. В шахтах, за якими догляду на окупованій Донеччині відсутній поклади хімічних та радіоактивних відходів, які, не дай Бог, вирвуться назовні.
Для Росії шлях агресії проти цивілізованого світу — це шлях на смітник історії. А все розпочиналося в 2014. Місцеві колаборанти готували почву. Спочатку почалася окупація Кримського півострова.
Вже звідтіля найманці Стрєлкова, як передовий загін російської агресії вторглися на Донбас.
Часу на повноцінну офіційну координацію для повномасштабної протидії цій агресії просто не було, Україна опинилася без президента.
Янукович зі своїм “золотим батоном” побіг до Ростову. Україна опинилася перед лицем агресора, який став шантажувати світове співтовариство нанесенням ядерних ударів по території Європи та України. У цей, один з найскладніших для країни і світу моментів історії, Україні першими на допомогу прийшли саме прості українські добровольці.
У пояснювальній записці до Постанови Верховної Ради України № 4261 «Про встановлення Дня українського добровольця» повідомляється, що саме в цей день - 14 березеня 2014 року на полігоні в Нових Петрівцях вже більше 500 бійців самооборони Майдану (Народного Віче) почали підготовку до участі в боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність України.
Військовими патріотами України по всій країні в найкоротщі терміни відкривалися буквально імпровізовані, життєво необхідні для збереження держави Україна підготовчі навчальні центри, створювалися величезні черги в військкомати, приводилася в бойову готовність техніка, налагоджувалися шляхи постачання і т.і. Саме добровольці першими виступили проти агресора, зіткнувшись з російськими силами ССО, ГРУ і ФСБ лицем до лиця.
Агресор став стрімко втрачати ініціативу, а захоплені населені пункти східної України, в тому числі, наша Костянтинівка, стали звільнятися від загарбника. Це дало необхідний час Україні організувати ефективну систему і лінію оборони від регулярної російської армії на лінії кримського перешийка і більш ніж 400 кілометрів східних кордонів, де повним ходом йшло криваве військове вторгнення Росії. Агресор був зупинений, захопивши тільки частину донецької та луганської областей.
"З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості", - Верховна Рада України постановила - "Установити в Україні День українського добровольця, який відзначати щорічно 14 березня".
Зовсім не випадково, що до нас у Костянтинівку на своє свято герої-добровольці запросили історика, який ще буде названий видатним за той неперевершено-величезний внесок в сучасну українську історію. Зграя його ворогів хай виє на луну, які б нагороди вони собі на шию не почепили. Російська псова зграя російської агентури, зрадників, колаборантів, дурнів-пристосуванців.
Шаргородський Григорій Романович - єврей за національністю, врятований від розстрілу німцями у м.Костянтинівка українськими націоналістами. Працював у театрі, допомагав товариству «Просвіта». Після війни - до кінця 70-х років ХХ століття жив на Донбасі
У збірнику “Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917 — 1959 років. Том ІІ”, де упорядником виступив Сашко Добровольський, є сторінки, присвячені костянтинівській історії, яка є достатньо втаємниченою не тільки від загалу, але і від професійних істориків.
Ось один з сюжетів, який дослідив автор:
“Костянтинівські вісті”, 13 травня 1942 року.
По місту. В парку ім.Шевченка
Оргбюро Костянтинівського Культурно-Освітнього Товариства влаштувало весняний український національний концерт, який відбувся у неділю, 10 травня, в парку ім. Шевченка.
Художні сили Міського театру і оркестр зібралися біля кіно ім. Шевченка і зі співами пішли до Палацу Місцевої Комендатури, де їх привітно зустрів Місцевий Комендант. З усіх кінців міста почало збиратися в святковому одязі населення. Площа наповнилась людьми. Після привітань Місцевого Коменданта і виконаних декількох пісень і танців усі, що зібрались під бадьорі звуки маршу, пішли в цирк ім. Шевченка. Там їх зустріли ще тисячі трудящих міста і німецьких вояк. Всі радісно згуртувалися. Культурний відпочинок — на свіжому весняному повітрі почався. Люди прибували все більше і більше. До 2-х годин дня сюди зібралося понад 3.000 чоловік.
Почався концерт веселих українських пісень і танців. Виконання кожної пісні або танцю присутні одобрювали шаленими оплесками.
Після концерту почалися масові танці.
Це перший концерт, яким присутні остались задоволені.
Оргбюро Культурно-Освітнього Товариства в подальшій своїй роботі розгортає цілу низку змістовної культурно-освітньої роботи, до якої запрошує бажаюче населення міста приймати участь.
Михайло Шоха
І ще один матеріал з костянтинівської газети 1942 року:
“Костянтинівські вісті”, середа, 2 вересня 1942 р.
Успіх театру в селах
Колектив Костянтинівського Міського театру під художнім керівництвом п. Шаргородського 9 серпня поїхав для влаштування концертів в нашому та сусідніх з ним районах.
За два тижні своєї подорожі колектив театру обслуговував більше 15.000 селян і дав понад 12 концертів, колектив театру побував у Шахово, Бантишево, Золотому Колодязі, Добропіллі, Святогорово та інших селах.
З великим успіхом виконувалися народні українські пісні й танки, музично-життєрадісна оперетка Ніщинського “Вечорниці” та етюд комедія Кропівницького “По ревізії”.
Глядач був задоволений, бо він бачив і чув свій народний танок, пісню, побут рідної України. Селяни прохали театр повторювати свої концерти.
З великим задоволенням відзначив успіх театру сільскогосподарський Комендант Добропільського району, на якого, як і на інших вояк німецької армії, ці концерти справили велике враження.
Треба відзначити значну допомогу старостів та поліції сіл, які тепло зустріли колектив, і допомогли йому в створенні умов для роботи.
Закінчивши 24 серпня першу половину своєї подорожі та отримавши вже ряд запрошень на концерти від ряду сіл та держгоспів, колектив театру в наступних числах серпня продовже свою подорож.
В.Пашковський.
“Костянтинівські вісті”, середа, 2 вересня 1942 р.
Восени 1941 року, під час радянської евакуації Костянтинівки не зміг евакуюватися Шаргородський Григорій Романович, один з керівників місцевого театру.
І.Бредіхін
Продовження буде
