Середина 20‑х років минулого століття. Нова Економічна Політика тільки-но витягнула радянську країну з безодні, хоча вже через якихось кілька років сама буде битись у конвульсіях кризи хлібозаготівельної. В цей період фактично закінчується відбудова всіх повоєнних підприємств нашого міста, багато з них реконструйовано. Наче птах фенікс, заводи в потузі підіймаються з попелу Громадянської війни та воєнного комунізму.
Будинок забудови 20-30-х років, що зберігся без змін,
за проектом А.Гінзбурга.
Фрагмент мапи міста сучасного району Червоного містечка.
В 1926 році чисельність населення збільшилась до 25303 чоловік і Костянтинівка віднесена до розряду селищ міського типу. Проблеми житла та його елементарного устрою, не дивлячись на зухвалі звіти комуністів к десятій річниці Жовтня, з стрімким ростом населення стали ще більш гострими. Левова частка житла міста складалась з напівземлянок, лачуг, хатинок-мазанок, бараків і взагалі не мала аніякої схеми чи планування. Лишень тільки-но починалась електрифікація деяких робітничих районів, прокладка водопроводу… Водночас в Костянтинівці починають будуватися громіздкі та затратні споруди, такі, як Держбанк (нині ТК «Україна»), комплекс будинків по вул. Леніна, для потреб возвеличення режиму. В цей час заводи почали давати прибуток і грошей на будівництво не жалкували.
Розпочалося і житлове будівництво. Найпоширенішим варіантом була видача ссуд для робітників, а вони вже самі будували для себе маленькі будиночки-мазанки чи примітивні цегляні. Лише деякі квартали будували місцеві заводи згідно з архітектурними планами. Один з найнеординарніших архітектурних проектів було розпочато у нашому місті у другій половині 20‑х. Автор проекту — знаний харківський архітектор Гінзбург Александр Маркович. Він народився у Слов`янську в 1876 році. До нашого часу в історичному центрі Харкова збереглося кілька десятків його будинків у стилі модерн, два десятка з яких є у «Списку пам`ятників архітектури Харкова». Після 1922 року він деякий час приймав участь у відбудові Донбасу. Вже після другої світової був головою харківської єврейської общини, за що і постраждав під час кампанії по боротьбі з космополітизмом. Хоча і помер у своєму ліжку у 1949 році. Він створив зіркоподібне (п’яти кінцеве) у плані селище з типово радянською назвою «Красный городок». Навіть для архітектора-модерніста, це був доволі рідкісний приклад планування робітничого селища.
Зірка планувалась трьома типами будинків. Один з типів, що зберігся — добротні одноповерхівки з дуже товстими, 55 см, стінами. Старорежимний архітектор проектував як треба. Він виходив з розрахунку товщини промерзання взимку ґрунту. Тому зимою в цих домівках оптимально тепло, а влітку — прохолодно. Ідеологічне зіркове навантаження можно було розгледіти з висоти птичого польоту...
Період 20‑х висунув багато сміливих ідей, але усі вони, за рідкісними виключеннями, мало були співвідношенні з потребами пересічного громадянина. Не стала виключенням і зірка. Красивий задум перетворив пошук потрібного будинку у кошмар, ломані вулиці не заасфальтували. Розпочавшись у 20‑х, будівництво продовжувалося і в 30‑ті, але зірку так і не добудували. Радянське керівництво міняє курс, вирішив, що досить бавитись з архітектурним новаторством. В цей період молода амбіційна країна потребує потужної промисловості та «простого, как гвоздь», планування житла. Від нетипових і недешевих форм відмовились. Наступала епоха сталінського ампіра.
Але Костянтинівська зірка безслідно не зникла. Частина мешканців бувшого «Красного городка», як Маленький Принц на своєї планеті, і зараз живуть на позабутій всіма зірці. Отже, тільки з літака, на мапі або ж з супутника, можна побачити декілька променів колись грандіозної задумки. Існуючі «в плоті» залишки цього дійсно вавилонського проекту, досі заплутують людей своїми лабіринтами вулиць і нумерацією осель.
А.Новосельський, історик-краєзнавець, І.Бредіхін, викладач КПЛ.
