Насправді правдиве історичне дослідження на тему українського внеску у другу світову війну ще не написане. І чи буде воно зроблене найближчим часом? Дуже багато різновекторних політичних державних замовлень та зацікавленостей в українському питанні переплетено. Дуже повільно зростає національна самосвідомість українців.
Ми бачимо, які надпотужні позиції має Росія в наших ЗМІ, як майстерно Росія розігрує українську карту під час сучасної гібрідної війни в Донбасі. Право-націоналістичні сили Польщі та Угорщини також готові висунути територіальні та історичні претензії до нашої країни.
На жаль, Україна мала складну історію, яка багато в чому була подібна до історії багатьох країн з колоніальним статусом. Напередодні другої світової війни, та в ході бойових дій, територія України була поділена між потужними країнами: СРСР, Польщею, Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною. У країнах проживання та у країнах з потужною діаспорою, насамперед у Канаді та у США, у роки другої світової війни українці складали значну частку вояків багатьох бойових підрозділів. Лише один приклад: у канадському батальйоні, що героїчно захищав Гонконг у грудні 1941 року, 40% особового складу було з українців, а особовий склад деяких армій СРСР на початку 1945 року (наприклад, 60-ї) на 60-80% складався з українців.
Але спочатку була мюнхенська угода 1938. Це угода була підписана в Мюнхені 29 вересня 1938 року тогочасними володарями світу: прем'єр-міністром Великої Британії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром Франції Едуардом Даладьє, рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером та премьєр-міністром Італії Беніто Муссоліні. Згідно з угодою, Судетська область Чехословакії, що була населена німецькою меншиною, була передана Третьому Рейху. Чехословаччина також повинна була задовольнити територіальні вимоги Угорщини та Польщі. Словаччина та Прикарпатська Україна отримували право створити свої автономії.
На конференції, обґрунтовуючи свої вимоги, канцлер Німеччини А.Гітлер доводив Е.Даладьє і Н.Чемберлену, що Чехословацька республіка є «форпостом більшовизму у Європі», пов'язана із СРСР договором про взаємодопомогу, а Радянський Союз підштовхує її до війни з Третім Рейхом. При цьому керівництво СРСР не лише намагається завдати удару по Гітлеру, а й розраховує розв'язати світову війну, наслідком якої може стати більшовицька революція.
Логічно, але ліки від світової революції, запропоновані Гітлером, обернулися таким кривавим жахом, який людство не може собі дозволити повторити.
Мюнхенська угода була фактичною зрадою демократичної Чехословаччини з боку її демократичних союзників — Англії та Франції. Нас цікавить, насамперед те, що Чехословаччині довелося визнати автономію Підкарпатської Русі. Так у жовтні 1938 року українське Закарпаття нарешті здобуло довгоочікуване самоврядування, гарантоване ще Сен-Жерменським договором 1919 року. Після двотижневого перебування при владі мадьярофіла Андрія Бродія, уряд автономії очолив авторитетний український діяч Августин Волошин.
Карпатська Україна / Волошин Августин Іванович
Але за тією ж Мюнхенською угодою, право на свій “шматок” Чехословаччини здобула й Угорщина. Тому вже 2 листопада 1938 року в Бельведерському палаці Відня відбувся так званий “арбітраж”. На ньому Йоахім фон Ріббентроп зі своїм італійським колегою Галеаццо Чіано (зятем Муссоліні) передали Угорщині південні райони Закарпаття і Словаччини. Закарпатська автономія втратила понад 1500 квадратних кілометрів із населенням близько 170 тисяч осіб. До складу Угорщини перейшли й найбільші міста краю – Ужгород, Мукачево, Берегове. Урядові Волошина довелося переїхати в Хуст.
12 лютого 1939 відбулися вибори до першого Сойму Карпатської України, які дали значну перемогу Українському Національному Об'єднанню (86,1% з усіх, що мали право голосувати).
Однак міжнароднi події перешкодили нормальному розвитку автономії Карпатської України. Угорці і поляки вели пропаганду за спільний угорсько-польський кордон коштом Закарпаття та посилали диверсійні групи з метою поширення занепокоєння і неладу. Будапешт і Варшава робили заходи в Берліні з метою одержати згоду Гітлера на окупацію Закарпаття. В той же час так само збільшилося напруження між чехами і українцями у зв'язку з призначенням Прагою чеського міністра до Хусту - генерала Л. Прхали.
Після Мюнхену справи Чехословакії одноосібно вирішував Гітлер. У нього вимушені були випрошувати території правитель Угорщини Хорті, польські керівники, Президент Закарпатської України Волошин. На боці Хорті виступив ще один могутній гравець світової політики — Сталін. Сталін після отримання державного статусу Закарпатською Україною дуже злякався можливого крестового походу капіталістичних держав проти СРСР під приводом визволення України від влади Комінтерна. Ось що каже Сталін у звітному докладі XVIII з'їзду ВКП(б) 10 березня 1939 року: “Звичайно, цілком можливо, що в Німеччині є божевільні, які мріють приєднати слона, тобто Радянську Україну, до козявки, тобто до так званої Карпатської України”. Це пряме звертання Сталіна до Гітлера. Знищення Угорщиною Закарпатської України — це відповідь Гітлера напередодні підписання пакту Молотова — Ріббентропа.
15 березня 1939 року Сойм у Хусті, дізнавшись про німецьку окупацію всієї Чехії та проголошення самостійності Словаччини, проголосував за створення незалежної держави під назвою Карпатська Україна. Президентом став Августин Волошин, прем’єр-міністром – Юліан Ревай, головою Сойму – Августин Штефан.
Державними символами стали синьо-жовтий прапор, гімн “Ще не вмерла України…”, герб із зображенням червоного ведмедя, синіх і золотих смуг і тризуба з хрестом на середньому зубі. Саме 15 березня 1939, одночасно з окупацією Чехії і Моравії, Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття.
На оборону стали відділи ”Карпатської Січі”, які не в силі були захистити країну проти вдесятеро більшого угорського війська (близько 40 000 солдатів). На захист Карпатської Україні прийшли волонтери з Галичини з ОУН Степана Бандери. Так, давши перший бій фашизму, у другу світову війну вступила Україна. Уряд Карпатської України та багато суспільних діячів еміґрували за кордон.
Угорські окупанти заснували небачений у краї режим терору проти місцевого українського населення. Тисячі військовополонених, всі знайдені ворогом поранені українські патріоти були розстріляні. 100 000 українців запроторені до угорських концтаборів. Десятки тисяч мешканців Закарпаття перейшли до СРСР.
В СРСР закарпатські українці поповнили населення концтаборів. Напад Гітлера на СРСР та тяжке становище, у якому опинився Радянський Союз у 1941 році, значно полегшили долю закарпатських зека. 18 липня 1941 р. між СРСР та Чехословаччиною було укладено угоду про спільні дії проти нацистської Німеччини. Цей документ передбачав створення військових підрозділів з громадян Чехословацької республіки на території Радянського Союзу.
Фактично він врятував від повного фізичного винищення закарпатців. Закарпатська Україна була автономною частиною Чехословакії до окупації Королівством Угорщина і проголошення незалежності. Для засуджених за «нелегальний перетин кордону» була проголошено окрема амністія. Так закарпатські українці, в минулому громадяни Чехословацької республіки, стали основою для відновлення нової чехословацької армії.
Ось історія Степана Миколайовича Вайди, спочатку націоналіста, а потім Героя Радянського Союзу, командира танкового батальйону 1 т.бр. чеської армії. Народився 17 січня 1922 р. в селі Дулово на Закарпатті (на той час під владою Чехословацької Республіки). Українець. Після окупації Карпатської України угорськими військами Степан Вайда перетнув польський (а не радянський) кордон. Але вже через кілька місяців в окупованій червоною армією Галичині колишній член націоналістичних організацій був інтернований до Росії, в Оренбурзьку область.
Скориставшись нагодою врятуватися від таборів, у лютому 1942 молодий бандерівець вступає до 1-го окремого чехословацього батальйону Людвіка Свободи, який формувався в місті Бузулук Оренбурзької області Російської РСФСР. З метою конспірації Вайда записався як чех — допомогло нетипове для українця прізвище. Наприкінці 1942 року національний склад батальйону виглядав так: 277 чехів, 21 словаків, 286 євреїв і 1.780 українців із Закарпаття.
Під час другої оборони Харкова батальйон прийняв бойове хрещення в районі села Соколове, вступивши у бій 8 березня 1943 року. Йому була виділена ділянка фронту приблизно на 15 км, що відповідало смузі оборони для цілої дивізії. Бойове хрещення було героїчним.
На основі батальйону сформували Першу чехословацьку танкову бригаду. Доброволець Степан Вайда став танкістом. А в 1943 році Вайда — вже командир танкового взводу. На початку листопада 1943 року він уже як підпоручик бере участь в боях за звільнення столиці України — міста Києва, у грудні 1943 року — важкі бої під Білою Церквою, потім — під Корсунь-Шевченківським.
Влітку 1943 року в Новохоперську було завершено формування 1-ї окремої Чехословацької бригади під командованням полковника Людвига Свободи. З 15 тисяч чоловік її особового складу 11 тисяч були закарпатськими українцями. Більщість з них стали бійцями цієї бригади після трирічного ув'язнення у радянських таборах, куди вони потрапили після того, як у 1940 році втекли в УРСР, рятуючись від угорської окупації Закарпаття.
На початку 1945 року С.Вайда — командир танкової роти, пізніше — батальйону. З 24 березня 1945 року 1-ша окрема чехословацька бригада знаходилась в безперервних боях, проривалась через Польщу на кордон Чехословаччини. В одному з таких боїв за місто Творкув (пол. Tworkw), увечері 6 квітня 1945 року С.Вайда загинув. У своїх спогадах Людвік Свобода напише: «Увечері 6 квітня 1945 р. ми понесли велику втрату. Командувач 2-го танкового батальйону надпоручник Вайда, який попереднього дня сам знищив два танки, самоходку, дві зенітні гармати й декілька мінометів і кулеметних гнізд, цей відважний закарпатський українець сьогодні був вбитий німецьким ворогом».
Так склалась доля, що Степан Вайда став чехословацьким танковим асом та героєм Радянського Союзу. Склалася б інакше — з таким же завзяттям воював би в УПА.
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 10 серпня 1945 року за вміле командування підрозділом та героїзм, громадянину Чехословаччини, Вайді Степану Миколайовичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
І.Бредіхін
Далі буде.
