«Друга світова війна дозволить нам захопити владу в усій Європі, як перша світова війна дозволила захопити владу у Росії... На території Західної Європи відбудеться вирішальна битва між пролетаріатом і загнилою буржуазією, яка й вирішить назавжди долю Європи».
Голова Раднаркому, нарком закордонних справ Вячеслав Молотов.
«Бувають випадки, коли більшовики самі будуть нападати, якщо війна справедлива, якщо ситуація належна, якщо умови сприятливі, - самі почнуть нападати. Вони зовсім не проти наступу, не проти всілякої війни. Те, що ми горлаємо про оборону, - це вуаль, вуаль. Усі держави маскуються».
Й. Сталін 1940 р.
Саме сьогодні, 1 вересня, минає 71 рік від дня початку Другої світової війни. Війська фашистської Німеччини вдерлися на територію Польщі, а за кілька днів війну Німеччині оголосили Англія та Франція. Проте, до створення ефективної антигітлерівської коаліції було ще далеко, і звитяжні польські жолнєжи не довго протистояли танковим колонам. Але от що дивно — у другій декаді вересня гітлерівська армада зупинилася, не дійшовши тодішніх східних рубежів Польщі. Назустріч їй просувалася Червона Армія, яка 17 вересня розпочала свій, так званий, визвольний похід на захід.
Після спільного параду у Бресті, 1939 рік.
Зустрічний марш армій двох тоталітарних супердержав завершився черговим розподілом Польщі і спільними парадами німецьких та радянських військ у Бресті, Пінську. Лише через десятиліття світ дізнався про витоки таких узгоджених дій СРСР та Німеччини, дізнався про секретні доповнення до пакту Молотова — Ріббентропа, за якими Сталін і Гітлер домовилися про розподіл сфер впливу в Європі.
І все ж таки, Хто розпочав Другу світову війну? Розповіді людей, які пережили цю війну, разюче відрізняються від офіційної версії.
Не повіримо відомим історикам, розвідки яких ще не спростував НІХТО. Не будемо вірити ані В. Суворову, ані М.Солоніну, ані С.Грабовському. Не повіримо іншим сотням авторів, а візьмемо до рук спогади командира танкового полку, генерал-майора танкових військ Єгорова Олександра Васильовича. Ці спогади надруковані не в наші часи і не в часи «перебудови». Їх видало Військове видавництво Міністерства оборони СРСР ще у 1974 році, під назвою «С верой в победу»:
«...вспомнились события 1939 года — наш освободительный поход в Западную Украину. Тогда, утром 17 сентября, 24-я танковая бригада полковника П.С. Фотченкова, в состав которой входил танковый разведбатальон под моим началом, вместе с другими частями Киевского особого военного округа перешла границу на тернопольском направлении. Батальон действовал в передовом отряде. К вечеру того же дня мы достигли Тернополя, а в ночь на 19 сентября вступили во Львов. Население встречало Красную Армию с ликованием. Настроение у нас было приподнятое: ведь мы выполняли справедливую освободительную миссию.
Наш передовой отряд продолжал быстро продвигаться к демаркационной линии. Неожиданно мы увидели мчавшиеся в сторону Львова немецкие танки, пехоту и артиллерию. Это насторожило. Ведь демаркационная линия, установленная заранее, проходила значительно западнее. Не могли немцы не знать и того, что польская армия генерала Лангера, оборонявшая Львов с запада, сложила оружие. И все же немцы явно спешили ворваться в город, надеясь, видимо, опередить наши основные силы.
Что делать? Уступить дорогу и пропустить их во Львов? Нет. Надо преградить путь! По моей команде батальон развернулся. Мы дали немцам понять, что на территорию, занятую советскими войсками, им двигаться не следует, но они открыли огонь по нашим танкам. И снова вопрос: как ответить на явную провокацию? Я принял решение — открыть огонь. Заняв выгодную позицию, танкисты батальона дали несколько залпов из пушек. Наш огонь оказался довольно точным: замолчали две артиллерийские батареи немцев, выдвинутые на прямую наводку, были убиты несколько десятков солдат и офицеров. Не обошлось без потерь и у нас. Погиб в танке политрук Василий Позняков, сгорели две бронемашины.
На другой же день немцы принесли свои извинения и выразили сожаление по поводу этого столкновения. Они пытались все объяснить тем, что советские войска приняли за польские, оборонявшие Львов. Нам пришлось выслушать и принять эти извинения...
В те дни у нас было несколько так называемых дружеских встреч. Сначала около 20 немецких офицеров прибыло к нам. Командир бригады полковник Фотченков принимал их в предместье Львова — в Винниках. На этой встрече присутствовали многие командиры и политработники нашей бригады. Довелось там быть и мне. Гостей мы приняли по всем правилам. Провели их в расположение части, показали боевую технику. Гости улыбались, говорили нам комплименты…
Вскоре мы нанесли ответный визит. Немцы приняли нас с показным радушием. Демонстрировали боевую технику, расхваливали ее, за столом произносили тосты за дружбу. Подвыпившие гитлеровские офицеры самоуверенно заявляли, что немцы наведут «новый порядок» в Европе».
В усіх повоєнних радянських книжках вересневі події 1939 року описуються приблизно так: «Фашистська Німеччина напала на Польщу. Радянський Союз почав визвольний похід». Отже, там - розбійний напад. Тут - визвольний похід. Як кажуть, відчуйте різницю. Це фашисти - головорізи і людоїди. А комуністи – вегетаріанці. Йдуть собі мирним походом, волошки у житі збирають. Туристи, одне слово. Хороша версія. Шкода лише, що вигадана вона заднім числом. А саме після 1941 року, тобто після того, як радянський комунізм, згідно з мріями Лєніна, зіткнувся з Німеччиною, правда, не так вдало, як того хотілося Лєніну. Довелося звертатися по допомогу до «буржуазних демократій», у тому числі й до поляків.
«Було наказано зброю не застосовувати, якщо польські війська не чинитимуть збройного опору» - напише пізніше у своїх мемуарах генерал Штеменко. Правильний наказ, товаришу генерале! Якщо противник не чинить збройного опору, то проти нього радянські війська зброю не застосовують. Вони передають його в НКВД. А там уже визначать, хто ворог трудового народу. От львівський гарнізон, наприклад (близько 2 тисяч самих лише офіцерів), збройного опору не чинив, бо повірив у брехливі радянські обіцянки переправити його після капітуляції до Румунії. Більшість із тих офіцерів були пізніше розстріляні у Катині. Отож, баєчку про визвольний похід доведеться облишити.
Історична наука, на жаль, не знає слова «якби». Адже події минулого неможливо розіграти заново за іншим сценарієм. Якби Радянський Союз не напав на Польщу, чи переміг би її Гітлер самотужки? Чи насмілився б взагалі напасти? Якою б тоді була історія Європи? На ці запитання відповіді немає. Але на запитання: «Хто розв’язав Другу світову війну?» - відповідь однозначна: комуністи у союзі з фашистами.
Але ще перед цим, на Сталінській дачі, 19 серпня 1939 року, зібралося політбюро партії більшовиків. Ще недавно офіційна історіографія взагалі заперечувала факт цього засідання. Нині вже відомо, що на ньому розглядалися питання, пов’язані з майбутньою війною. І Сталін дав чітку установку: війна потрібна. Адже, за словами Сталіна: «в інтересах СРСР - батьківщини трудящих, щоб війна розгорнулася між Рейхом і капіталістичним англо-французьким блоком. Треба зробити все, щоб ця війна тривала якомога довше з метою виснаження обох сторін. Саме з цією метою ми повинні погодитися на підписання пакту... і працювати над тим, щоб війна, оголошена одного разу, тривала максимальну кількість часу». Відтак, продовжував Сталін, виникнення війни відкриває для СРСР «широке поле діяльності для розвитку світової революції».
З якого часу Радянський Союз брав участь у Другій світовій війні? За радянською версією - з 22 червня 1941 року. А насправді? 17 вересня Червона армія починає свій так званий «визвольний похід» у Західну Україну та Білорусь. Понад мільйон війська (разом із з’єднаннями та частинами НКВД), майже п’ять тисяч танків (у Німеччини на польському фронті - лише дві з половиною тисячі), тисячі літаків. Все, як належить: бої, військовополонені, захоплені реляції військових кореспондентів. Цей удар у спину польським військам унеможливив їхній подальший опір Вермахтові.
Наступний похід - на Фінляндію. На його початку, вочевидь, недооцінивши здатність фінів до опору, Червона армія (без флоту та прикордонників, котрі, як відомо, належали до НКВД) зосередила на кордоні 425 тисяч війська, 2300 танків, 2500 літаків. Цього виявилося замало. Довелося подвоїти сили, а також максимально, незважаючи на складну зимову погоду, задіяти потужний Балтійський флот.
Далі - літо 1940 року. Окупація Балтійських держав. Червень. 200 тисяч вояків (разом з НКВД), тисяча танків, 250 броньовиків, 700 літаків. Формально ці держави - ще незалежні...
А потім, за півмісяця - похід у Бессарабію та Буковину. Військових дій начебто немає. Але все робиться всерйоз. 460 тисяч військ (без частин НКВД), 12 тисяч гармат та мінометів, близько 3 тисяч танків, понад 2 тисячі літаків, у тому числі важкі і стратегічні бомбардувальники, навіть дві повітрянодесантні бригади, які продемонстрували успішне десантування у пониззі Прута. Румунія капітулює, і 28 червня ледь не півмільйонне червоне військо входить на територію Бессарабії та Буковини.
28 червня 1940 року - це місце і дата, що докорінно змінили плин Другої світової війни і війна гітлерівської Німеччини зі сталінським Радянським Союзом стала неминучою.
Офіційна радянська історіографія називає цей період, коли Червона армія втратила сотні тисяч бійців загиблими, коли бойові дії велися від Арктики до Карпат, «передвоєнним періодом». Варто нагадати, що впродовж цього періоду до Радянського Союзу були приєднані території з населенням близько 23 мільйонів людей, близько мільйона з яких опинились у ҐУЛАҐові.
Переказував історичні розвідки С. Грабовського і Ю. Охріменка - ЯРОСЛАВ. Yaroslav70 [at] meta.ua
