Порівнювати де Голля, найвизначнішого політика Франції ХХ сторіччя, та нашого президента, це, як порівнювати сучасне французське “Пежо”, та отого саморобного самоката, хай його і зробили в Кривому Розі з любов'ю. Але є одна цікава опція, саме вона нас і цікавить, саме на неї і звернемо увагу.
Спочатку трохи революційної теорії. Закони суспільного розвитку незмінні. Еталонну модель для вивчення революційного суспільного розвитку дає Велика Французська революція.
Велика Французська революція 1789 — 1799 років привела у 1794 до термідоріанського перевороту, який привів до повалення якобінської диктатури і встановлення Директорії, яка у свою чергу привела до влади Наполеона Бонапарта. Французський термідор поклав кінець епосі кривавого революційного терору. Він відкрив період термідоріанської реакції та поступового відновлення функціонування не революційного, а вже цілком нормального існування французської держави. Наполеон вів у ХІХ сторіччі вже не революційні війни Франції, а війну Франції за світове панування з коаліцією європейських держав на чолі з Англією. Для останньої Росія була постачальником гарматного м'яса. Перемогла Англія. Всі держави-переможці отримали призи, а дехто і дивіденди. Переможні 1812 та 1815 роки надали Англії дивіденди світового панування впродовж 100 років. Росія отримала військову славу та сумнівний титул “жандарма Європи” аж до Кримської війни.
А ближче до кінця ХІХ сторіччя наступає епоха пролетарських (комуністичних) революцій. Їх виникнення та перебіг співпадают з війнами. 1871 рік — франко-німецька війна та Паризька Комуна у Франції, 1905 рік — російсько-японська війна та перша революція в Росії, 1914 — 1918 роки - перша світова війна та серія революцій, які докорінно змінюють політичну карту світу.
Ми всі маємо середню освіту, тому продовжу конспективно: 1917 — революція в Росії, яку більшість знає під радянською назвою — Велика Жовтнева. На її уламках виникає Союз Радянських Соціалістичних Республік. Крім імперії російської революційний струс нищить ще три інших імперії — Отоманську, Австро-Угорську та Німецьку. Післявоєнні революції в Італії та Німеччині дають неочикувані антикомуністичні результати. В Італії виникає достатньо м'який фашистський режим державного капіталізму, який проіснував в період фашистського правління Муссоліні з 28 жовтня 1922 по 25 липня 1943 рр. М'яким італійський режим я назвав лише у порівнянні з німецьким жорстким антикомунізмом націонал-соціалізму Адольфа Гітлера.
У 1937(1931) на сході починається японо-китайська війна, яка згодом стане важливою складовою другої світової. В 1939 світова війна спалахує на європейських теренах. А в СРСР у 1937 термідор досягає апогею. Сталін, умовно кажучі, російський термідорианський аналог Наполеона, нищить майже всю ленінську гвардію “старих більшовиків”. Вся правляча еліта сучасної Росії славословить Йосипа Сталіна саме за термідорианську антиленінську контрреволюційність його режиму. За правління Сталіна та його послідовників, Росія веде вже не революційні війни, хай і дикунські, а загалом, “нормальні” імперські загарбницькі війни, як, наприклад, проти України у 2014 — 2019 роках.
Загалом, друга світова війна 1939(1937) — 1945 років, підпадає під намальовану нами схему епохи пролетарських революцій. Але є суттєві відмінності. Сталін вже не веде революційних війн. Як Наполеон, він веде війну термідоріанську: антигітлерівську, але одночасно і імперіалістичну, загарбницьку. Сам по собі в 1941, а остаточно в 1943 році, після початку визволення Італії виробився механізм взаємодії між англосаксами та росіянами. І всілякі Тегерани тут ні до чого.
Росіян в 1943 році не допустили в англо-американську Контрольну комісію, яка фактично управляла звільненою від фашизму часткою Італії. Сталіну надали лише місце в Консультативній раді, яка нічого не вирішувала, а знаходилася далеко від Італії в сонячному Алжирі. А чого це Сталін (“дідуган Джо”) на зустріч до крутих пацанів Рузвельта та Черчиля у лютому 1943 року в Касабланку не приїхав? Так не по понятіях. Сталіну що, нічого в звільненій від Гітлера Європі не потрібно?
Вікіпедія слушно пояснює: “Головним об'єктом обговорення на зустрічі Президента США Франкліна Рузвельта та прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля стало визначення пріоритетів військової стратегії західних союзників на найближчий час. На конференцію був також запрошений радянський лідер Йосип Сталін, проте він відмовився. Французький генерал Шарль де Голль спочатку відхилив запропоновану пропозицію взяти участь, але після того, як Черчилль погрозив йому, що Велика Британія може визнати Анрі Жиро головою «Франції, що б'ється», він прибув на конференцію”.
Все правильно. Де Голль майже в усьому залежав від провідних світових лідерів Рузвельта, Черчілля, та, стрімко винесенного на провідні світові позиції, Сталіна.
Сталін без коментарів погодився, що Італія попадає у Західну сферу впливу. Але коли росіяни почали звільняти (від німців) — захоплювати (для себе) країни східньої Європи, то вони зробили те саме, що і англо-американці в Італії. “Це моя корова, і я її буду доїти”. Хай англійці і американці залишаються в Італії монополістами, але не запросивши нас до вирішення майбутнього Італії, ви, панове, втратили право на ефективну участь у вирішенні проблем майбутнього Румунії, Угорщини, Болгарії, Чехословаччини, Польщі, тобто всього, що буде Сталіним звільнено (захоплено) в Європі.
З Польщею стався казус.
Те, чого Антанта так і не в змозі була зробити під час першої світової війни, зробила Антигітлерівська коаліція у липні 1944 року. Вона нанесла скоординовані удари на заході і сході. І рейх здувся. Відкриття другого фронту — операція “Оверлорд” досягла тріумфального результату. Союзники звільнили Францію та половину Бенілюксу. Втрати німців були жахливими. Англо-американські війська зупинилися тільки на Рейні та на кордонах Німеччини. Зупинилися тільки тому, що виникли логістичні проблеми, головним чином, не стало вистачати пального. Перевага союзників була вражаючою. При нападі німців на СРСР у червні 1941 дівізію першого ешелону вторгнення підтримувало 26 літаків. А от при вторгненні англо-саксів в Нормандію на дівізію першого ешелону вторгнення приходилося 260 літаків. Ну що тут коментувати?
Війна повинна була скінчитися в 1944. Але почалися політичні ігри.
“Оверлорд” співпав з замахом на Гітлера. Так що політичні ігри почалися і за лінією фронта. Здається, з союзниками нескоординовані. Тому провальні.
А на східному фронті відбулася тріумфальна операція “Багратіон”. Це на східному фронті радянські війська знищили групу армій “Центр”, яка прикривала напрям на Берлін. Найбільший розгром німецької армії під час другої світової. Резерви на заході були сковані в Нормандії. Тому розраховувати на допомогу перекинутих з Франції свіжих танкових дівізій вже було нереально. Війна була програна німцями в 1944. Але почалися політичні ігри.
Половину, або навіть більше території Франції визволили повстанці. Там “соціальна складова” була значуща не менше, ніж складова визволення від німецької окупації. І величезна проблема для де Голля, яким чином роззброїти народ. Але про проблеми де Голля, і, як ви здогадалися, Зеленського будемо писати згодом.
Тепер подумки повернемось до початку статті. Світова епоха великих пролетарських революцій на другій світовій війні, що, скінчилася? У 2018 році в Китайській Народній Республіці прийнята нова редакція конституції, де вперше проголошено соціалістичний лад, як державний устрій КНР, так що китайська революція 1949 року має розвиток у 2018. Азія демонструє стале продовження епохи великих пролетарських революцій вже в умовах заключного етапу другої світової війни: революції китайська, корейська, вьєтнамська.
Маркс писав: “Буржуазія завдяки швидкому вдосконаленню всіх знарядь виробництва та безкінечному полегшенню засобів комунікації втягує в цивілізацію всі, навіть найбільш варварські, нації. Низькі ціни її товарів — ось та важка артилерія, за допомогою якої вона руйнує всі китайські стіни й примушує капітулювати вперту ненависть варварів до іноземців. Під страхом загибелі вона змушує всі нації прийняти буржуазний спосіб виробництва, примушує їх уводити в себе так звану цивілізацію, тобто ставати буржуа. Одним словом, вона створює світ за своїм образом і подобою”. В Китаї комуністи “прийняли буржуазний спосіб виробництва”, але в 2018 році проголосили соціалістичний лад свого суспільства.
Але що ми бачимо в Європі?
Тут революційний процес суттєво деформований, але привид революції блукав тоді конкретно. Здається, що у 1944 — 1945 для правлячих прошарків країн-переможців боротьба з “привидом пролетарської революції” мала чи не більше значення, ніж добивання німецького нацизму.
Теорія трошки пізніше, а спочатку розглянемо деякі проблеми Італії у 1943 — 1945 роках. Вторгнення в Італію принесло з собою дуже серйозні політичні проблеми. Західні історики проводять паралелі з Північною Африкою. Тут американці наробили дурниць. Вони діяли прямолінійно і Де Голля лідером країни не визнавали. Керівника “Воюючої Франції”, визнаного лідера Спротиву намагалися усунути від керівництва, замінити на Дарлана чи Жиро.
Справа не в непрофесійності американської дипломатії. Річ у тому, що при визволенні Франції народний спротив проти німецьких окупантів треба буде ламати через коліно, а озброєних комуністів та їх симпатиків буде сотні тисяч.
Не приречений Гітлер, боротьба з жахом спонтанних революцій складала проблематику, яка вимагала вирішень у країн-переможців. У Північній Африці патріоти вбивають скомпрометованого Дарлана. “Союзники діють, не керуючись чіткими політичними принципами”, - таке пояснення можна прочитати у американських істориків.
Але принципи англосаксів конкретні. Революції повинні бути недопущеними, а де вже рвануло, як у Греції, то залиті кров'ю.
Що бачимо в Італії?
Американці при визволенні Італії використовують сіцілійську мафію. Вони співробітничають з лідером італійської мафії в США Лакі Лучано. Цю роботу розпочав великий американський спочатку прокурор та борець з мафією Джон Дьюї. Під час другої світової він був вже губернатором Нью-Йорку та провідним політиком країни. Спочатку Дьюі залучив італійську мафію до недопущення до морського порту Нью-Йорку німецьких та італійських розвідників та діверсантів, а вже потім співпраця стала більш плідною та перекинулася на італійську територію та на боротьбу з фашизмом.
Хто такий Лакі Лучано? Це один з провідних мафіозі Америки. Дьюі спромігся притягти до відальності Лучано і цим здобув найбільшу перемогу в своїй юридичній кар'єрі. Він домігся визнання Лучано винним в організації та керівництві однієї з найбільш великих мафіозних організацій в США, кришуючих проституцію. Завдяки ретельно і методично проведеному Дьюї і його співробітниками слідству, було встановлено, що проституція в районі Нью-Йорку майже повсюдно знаходилася під контролем мафії, а хазяйки і співробітники публічних домів, обов'язково віддають частку доходу організації Лучано тому, щоб не підвернутись побоям або навіть вбивствам. Багато хто з володарок публічних домів та проституток допомогли Дьюї засадити Лучано, коли дали покази на суді. Суд над Лучано висвітлювався на перших сторінках газет по всій Америці, тому і Дьюї, і Лучано стали притчею у язицех.
У 1943 році цей самий Лучано, на прохання американського уряду за рекомендацією Томаса Дьюї, допоміг здійснити військову операцію з висадки американських військ на Сицилії. Мафія не тільки надала повні розвідувальні данні про берегову смугу, морські глибини, рельєф місцевості та т. ін. Американські війська зовсім не зустріли ніякого спротиву від італійських військ, а замість цього італійці допомагали з вивантаженням на берег, прокладанням доріг та докладними розвідувальними данними.
За цю добру справу повалення фашистського режиму Лакі Лучано в тому ж році був звільнений, а вже після війни в 1946 році висланий в Італію.
Двічі намагався повернутися в США, але невдало. У 1962 році він був запрошений на зйомку документального фільму про мафію, але при зустрічі з режисером з ним трапився інфаркт, і він помер по дорозі в лікарню. Лучано - один з небагатьох гангстерів, які щасливо померли своєю смертю.
Але це не все. У Сицилії американці знову озброїли мафію, яка було розгромлена та загнана у глибоке підпілля фашизмом. Мафіозі, які вийшли з підпілля в ореолі “антифашистів”, які за народне щастя любому “пасть порвут”, одразу посідають керівні посади у місцевому самоврядуванні. Продовольче постачання для населення йде від американців знов таки через цих “антифашистів”. Панування мафії після такого звільнення продовжується на Півдні Італії до наших часів. Але головне: мафія, яка взяла під свій контроль південні регіони, ефективно не допустила ні комуністів, ні інших лівих до хоч якого суспільного впливу. Контрреволюція найбільш ефективна, коли її і не побачиш.
І.Бредіхін
Далі буде
