На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Павло Тичина.
1 грудня 2009 року Президент України видав Указ «Про відзначення річниці подвигу Героїв Крут», в якому зокрема зазначено:
«З метою вшанування пам’яті подвигу українських юнаків, які героїчно боронили Вітчизну у бою під Крутами в січні 1918 року, увічнення звитяги українського духу і зброї в історичній пам’яті народу, належного відзначення у 2010 році цієї історичної події постановляю:
проведення урочистих заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, покладення квітів до пам’ятників і пам’ятних знаків, пов’язаних із цією подією;
проведення у загальноосвітніх, вищих, у тому числі військових, навчальних закладах тематичних воєнно-історичних читань, уроків патріотичного виховання, вечорів-реквіємів, присвячених подвигу Героїв Крут та іншим подіям української воєнної звитяги, інших освітньо-виховних заходів;
відкриття у бібліотеках та музеях книжкових виставок, експозицій, присвячених подвигу Героїв Крут та пов’язаним із цим подіям.
Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити висвітлення заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації вчених, політичних та громадських діячів».
Один із комуністів, який не погоджується з моєю трактовкою історії, безграмотно писав у «Провинцию»: «8 февраля 1918 г. в Киев вошли Советские (так у його тексті) войска. Это были те самые войска под командованием штабс-капитана Муравьева, которые шли на помощь восставшим арсенальцам и киевлянам, и которые разбили студенческие отряды петлюровцев под Крутами».
Він не читав мемуарів Муравйова. Я про них згадував у своїй статті «Крути» («Провинция» № 5 від 30.01.2008 р.): «Я наказав артилерії бити по найвищих і найбагатших палацах, по церквах, попах і монахах... Я підпалив снарядами великий дім Грушевського, і він протягом трьох діб горів як яскраве багаття. Сотні офіцерів і юнкерів було вбито...» — похвалявся згодом Муравйов. Коли Київ звільнили від муравйовців, знайшли вбитими близько 5 тисяч його мешканців».
Л.Троцкий, згодом вбитий за наказом Сталіна, надрукував інструкцію для банд Муравйова: «Помните, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Знайте, что для достижения намеченной цели все средства одинаково хороши».
Тоді російське червоне військо окупувало Київ і розпочало вже відому нам криваву оргію. Свідчить більшовик Затонський В. в своїй книжці «Національна проблема на Україні»: «Ми увійшли в місто: труп, трупи і кров... Тоді розстрілювали всіх...»
19 січня минулого року у Чернігові пройшла презентація найповнішого документального збірника про легендарну подію в історії Української революції 1917-1921 років - бій під Крутами. Книга називається «Крути. Січень 1918 року» і є результатом більш ніж десятирічної роботи громадської організації «Історико-культурологічне товариство «Герої Крут».
Фоліант обсягом 840 сторінок розпочинається вітальним словом Президента України Віктора Ющенка та передмовою академіка Івана Дзюби. Має сім розділів, які містять документи різних періодів, спогади учасників та очевидців бою під Крутами, їхніх родичів, фотокартки, історичні розвідки, матеріали періодики та окремих видань - все, що на сьогодні вдалося знайти про ту героїчну подію.
Я обов’язково знайду цю книжку і долучу її до власного матеріалу щодо подій під Крутами. Усі сущі в Україні повинні знати про найтрагічніші сторінки історії України. Українці повинні переконатися, що справжня історія не має нічого спільного з історією в інтерпретації комуністів, найзапекліших ворогів українства.
Отже, хоч якими героїчними були дії захисників маловідомої доти залізничної станції, вони, врешті, не мали жодного шансу на успіх, тим більше — на перелом загальної ситуації на фронті. На кінець дня Крути опинилися вже в руках більшовиків, а шлях на Київ, де того ж дня почалося робітниче повстання проти Центральної Ради, було відкрито. Річ у тім, що у Києві нараховувалося до 20 тис. військ, але частина з них під впливом більшовицької пропаганди оголосила нейтралітет і не брала участі у боротьбі.
На рівнинній станції між Бахмачем і Ніжином, 300 зовсім молодих людей зі зброєю в руках стали на захист незалежності проголошеної напередодні Української Народної Республіки. Силою своєї мужності вони створили таку духовну висоту, до якої піднятися поки що можуть тільки одиниці. «Мамо, ми вмираємо, але щоб Україна вічно жила!» — гине славною смертю один з них з ім’ям Вітчизни й Матері на устах...
Особливої трагічності бою під Крутами надала одна обставина: чота (взвод) студентської сотні, відступаючи у сутінках, заблукала і потрапила у полон. 27 студентів і гімназистів були розстріляні. Під час слідства над М.Муравйовим у квітні-травні 1918 р. з’ясувалося чимало фактів, які засвідчували його надзвичайну жорстокість.
Хто сьогодні візьме на себе роль того сотника, який вивів на подвиг недосвідчених, але, озброєних передусім світлим почуттям любові до своєї неньки-України, ще зовсім юних українців?
А громадянської війни взагалі б не було, якби не більшовики. Все могло би бути інакше. М. Грушевський і В. Вінниченко, усі есери і есдеки щиро вважали негайне проголошення незалежної України акцією контрреволюційною, ножем у спину російських «братів по духу».
У перші дні після проголошення Центральної Ради В. Липинський (колишній офіцер кінноти) власним коштом скомплектував і озброїв перший український кавалерійський ескадрон. У Полтаві, де йшла комплектація, вишитий був штандарт, на якому було написано: «В своїй хаті й своя сила, і правда, і воля». Генеральний Секретар у військових справах С. Петлюра на прохання затвердити цей підрозділ, дати йому ім’я, прийняти присягу на жовто-блакитному штандарті і дозволити формувати кавалерійський полк, відповів... відмовою.. Для тодішніх провідників нації постать Липинського - давнього самостійника, який не проголошував демагогічних промов і не записався в партію есерів – була політично непевною.
Весь перший період Центральної Ради пройшов під гаслом боротьби з самостійниками взагалі, а самостійниками «не-соціалістами» зокрема. Тільки по довгих і великих ваганнях згадував пізніше М.Грушевський, що есери й есдеки вирішили проголосити незалежність України. Але запізно. Славетний Четвертий Універсал був адресований нікому і нікуди, бо більшовики вже захопили Київ. Захопили півмільойонний Київ, маючи 2,5 – 3 тисячі багнетів... Три військові потуги – Галицькі Січові Стрільці, загони під орудою С.Петлюри і загони під орудою Н.Махна – жодного разу не об’єднались проти спільного ворога. Пізніше перші підтримали Денікіна, другі Пілсудського, а Нестор Іванович одержав від більшовиків орден Червоного прапора за №1.
Ми не маємо морального права засуджувати історичних діячів нашої минувшини, але мусимо аналізувати їх помилки. Лютнева революція 1917 року і крах імперії давали Україні історичний шанс, але... Але перші місяці урядування Центральної Ради цей шанс відібрали.
Правда згодом, починаючи з 6 грудня 1919 року відбувся п’ятимісячний Зимовий похід по ворожих тилах Армії УНР, об’єднаними силами наддніпрянців і галичан. Україна пам’ятає, що саме цей похід започаткував традицію збройної боротьби українства у ворожому оточенні, яка була успішно використана вояками Української Повстанської Армії через чверть століття.
З того часу ми не тільки не здолали так званої совковості, а й навіть не почали по-справжньому серйозно осмислювати наше недавнє минуле.
Я вже писав і досі вважаю, що попри все, все ж таки «Крути» давно перестали бути географічною назвою: за цим словом — легенда про безмежну відданість Вітчизні.
ЯРОСЛАВ Yaroslav70 [at] meta.ua
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Павло Тичина.
1 грудня 2009 року Президент України видав Указ «Про відзначення річниці подвигу Героїв Крут», в якому зокрема зазначено:
«З метою вшанування пам’яті подвигу українських юнаків, які героїчно боронили Вітчизну у бою під Крутами в січні 1918 року, увічнення звитяги українського духу і зброї в історичній пам’яті народу, належного відзначення у 2010 році цієї історичної події постановляю:
проведення урочистих заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, покладення квітів до пам’ятників і пам’ятних знаків, пов’язаних із цією подією;
проведення у загальноосвітніх, вищих, у тому числі військових, навчальних закладах тематичних воєнно-історичних читань, уроків патріотичного виховання, вечорів-реквіємів, присвячених подвигу Героїв Крут та іншим подіям української воєнної звитяги, інших освітньо-виховних заходів;
відкриття у бібліотеках та музеях книжкових виставок, експозицій, присвячених подвигу Героїв Крут та пов’язаним із цим подіям.
Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити висвітлення заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації вчених, політичних та громадських діячів».
Один із комуністів, який не погоджується з моєю трактовкою історії, безграмотно писав у «Провинцию»: «8 февраля 1918 г. в Киев вошли Советские (так у його тексті) войска. Это были те самые войска под командованием штабс-капитана Муравьева, которые шли на помощь восставшим арсенальцам и киевлянам, и которые разбили студенческие отряды петлюровцев под Крутами».
Він не читав мемуарів Муравйова. Я про них згадував у своїй статті «Крути» («Провинция» № 5 від 30.01.2008 р.): «Я наказав артилерії бити по найвищих і найбагатших палацах, по церквах, попах і монахах... Я підпалив снарядами великий дім Грушевського, і він протягом трьох діб горів як яскраве багаття. Сотні офіцерів і юнкерів було вбито...» — похвалявся згодом Муравйов. Коли Київ звільнили від муравйовців, знайшли вбитими близько 5 тисяч його мешканців».
Л.Троцкий, згодом вбитий за наказом Сталіна, надрукував інструкцію для банд Муравйова: «Помните, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Знайте, что для достижения намеченной цели все средства одинаково хороши».
Тоді російське червоне військо окупувало Київ і розпочало вже відому нам криваву оргію. Свідчить більшовик Затонський В. в своїй книжці «Національна проблема на Україні»: «Ми увійшли в місто: труп, трупи і кров... Тоді розстрілювали всіх...»
19 січня минулого року у Чернігові пройшла презентація найповнішого документального збірника про легендарну подію в історії Української революції 1917-1921 років - бій під Крутами. Книга називається «Крути. Січень 1918 року» і є результатом більш ніж десятирічної роботи громадської організації «Історико-культурологічне товариство «Герої Крут».
Фоліант обсягом 840 сторінок розпочинається вітальним словом Президента України Віктора Ющенка та передмовою академіка Івана Дзюби. Має сім розділів, які містять документи різних періодів, спогади учасників та очевидців бою під Крутами, їхніх родичів, фотокартки, історичні розвідки, матеріали періодики та окремих видань - все, що на сьогодні вдалося знайти про ту героїчну подію.
Я обов’язково знайду цю книжку і долучу її до власного матеріалу щодо подій під Крутами. Усі сущі в Україні повинні знати про найтрагічніші сторінки історії України. Українці повинні переконатися, що справжня історія не має нічого спільного з історією в інтерпретації комуністів, найзапекліших ворогів українства.
Отже, хоч якими героїчними були дії захисників маловідомої доти залізничної станції, вони, врешті, не мали жодного шансу на успіх, тим більше — на перелом загальної ситуації на фронті. На кінець дня Крути опинилися вже в руках більшовиків, а шлях на Київ, де того ж дня почалося робітниче повстання проти Центральної Ради, було відкрито. Річ у тім, що у Києві нараховувалося до 20 тис. військ, але частина з них під впливом більшовицької пропаганди оголосила нейтралітет і не брала участі у боротьбі.
На рівнинній станції між Бахмачем і Ніжином, 300 зовсім молодих людей зі зброєю в руках стали на захист незалежності проголошеної напередодні Української Народної Республіки. Силою своєї мужності вони створили таку духовну висоту, до якої піднятися поки що можуть тільки одиниці. «Мамо, ми вмираємо, але щоб Україна вічно жила!» — гине славною смертю один з них з ім’ям Вітчизни й Матері на устах...
Особливої трагічності бою під Крутами надала одна обставина: чота (взвод) студентської сотні, відступаючи у сутінках, заблукала і потрапила у полон. 27 студентів і гімназистів були розстріляні. Під час слідства над М.Муравйовим у квітні-травні 1918 р. з’ясувалося чимало фактів, які засвідчували його надзвичайну жорстокість.
Хто сьогодні візьме на себе роль того сотника, який вивів на подвиг недосвідчених, але, озброєних передусім світлим почуттям любові до своєї неньки-України, ще зовсім юних українців?
А громадянської війни взагалі б не було, якби не більшовики. Все могло би бути інакше. М. Грушевський і В. Вінниченко, усі есери і есдеки щиро вважали негайне проголошення незалежної України акцією контрреволюційною, ножем у спину російських «братів по духу».
У перші дні після проголошення Центральної Ради В. Липинський (колишній офіцер кінноти) власним коштом скомплектував і озброїв перший український кавалерійський ескадрон. У Полтаві, де йшла комплектація, вишитий був штандарт, на якому було написано: «В своїй хаті й своя сила, і правда, і воля». Генеральний Секретар у військових справах С. Петлюра на прохання затвердити цей підрозділ, дати йому ім’я, прийняти присягу на жовто-блакитному штандарті і дозволити формувати кавалерійський полк, відповів... відмовою.. Для тодішніх провідників нації постать Липинського - давнього самостійника, який не проголошував демагогічних промов і не записався в партію есерів – була політично непевною.
Весь перший період Центральної Ради пройшов під гаслом боротьби з самостійниками взагалі, а самостійниками «не-соціалістами» зокрема. Тільки по довгих і великих ваганнях згадував пізніше М.Грушевський, що есери й есдеки вирішили проголосити незалежність України. Але запізно. Славетний Четвертий Універсал був адресований нікому і нікуди, бо більшовики вже захопили Київ. Захопили півмільойонний Київ, маючи 2,5 – 3 тисячі багнетів... Три військові потуги – Галицькі Січові Стрільці, загони під орудою С.Петлюри і загони під орудою Н.Махна – жодного разу не об’єднались проти спільного ворога. Пізніше перші підтримали Денікіна, другі Пілсудського, а Нестор Іванович одержав від більшовиків орден Червоного прапора за №1.
Ми не маємо морального права засуджувати історичних діячів нашої минувшини, але мусимо аналізувати їх помилки. Лютнева революція 1917 року і крах імперії давали Україні історичний шанс, але... Але перші місяці урядування Центральної Ради цей шанс відібрали.
Правда згодом, починаючи з 6 грудня 1919 року відбувся п’ятимісячний Зимовий похід по ворожих тилах Армії УНР, об’єднаними силами наддніпрянців і галичан. Україна пам’ятає, що саме цей похід започаткував традицію збройної боротьби українства у ворожому оточенні, яка була успішно використана вояками Української Повстанської Армії через чверть століття.
З того часу ми не тільки не здолали так званої совковості, а й навіть не почали по-справжньому серйозно осмислювати наше недавнє минуле.
Я вже писав і досі вважаю, що попри все, все ж таки «Крути» давно перестали бути географічною назвою: за цим словом — легенда про безмежну відданість Вітчизні.
ЯРОСЛАВ Yaroslav70 [at] meta.ua
